Tag Archives: фронт

Василь Іванович Гордієнко – чемпіон-марафонець з Миропілля

У післявоєнні роки жителі Миропілля доволі часто вели розмову про земляка Василя Гордієнка, який був кумиром мільйонів прихильників спорту тодішньої країни. Якщо його однофамілець штурман Михайло Гордієнко прославив село тим, що здійснив з В.Коккінакі безпересадочний переліт з Москви до Америки, то Василь став неперевершеним на марафонській дистанції, що становить 42 км 195 м. Цей вид спорту вважається найважчим серед інших з легкої атлетики, і на той час було не так і багато відважних, хто б займався цим бігом. Але якраз В. Гордієнко уподобав його і успішно виступав на різноманітних змаганнях. Continue reading

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading

Спогади ветерана

150507_Z_Hontar1
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.

Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading

Юність, обпалена війною

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading

Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.
Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.І)

1225_Bohatyr1
БОГАТИР ТИМОФІЙ КИРИЛОВИЧ
(1905 – 1977)

КЕРІВНИК ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ c 1939 по 1973 рр., постійний представник України у Всесвітній Метеорологічній Організації (ВМО)
Тимофій Кирилович Богатир народився 15 травня 1905 р. в с. Пушкарному (нині с. Грабовське) Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина-бідняка Богатиря Кирила Архиповича (1874 – 1941).

 

1225_Bohatyr2

 

Сестра Анастасія Кирилівна із сином Павлом біля хати, в якій народився Тимофій Богатир

 

Continue reading

Іван Іванович Андрієвський – доктор ветеринарних наук з Великого Прикола

1211_Ivan_Andriyevsky
З уже раритетного на сьогодні енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» (у нашому випадку – з його пізнішої редакції, російськомовного доповненого видання «История городов и сел УССР») та в деяких довідках про Краснопільський район можна довідатися, що одним з відомих уродженців села Великий Прикіл нашого району є доктор ветеринарних наук І.І. Андрієвський. Це найпоширеніша і майже єдина інформація про І.І. Андрієвського, яку можна знайти у Всесвітній мережі і друкованих виданнях. На жаль, маємо дуже мало матеріалів про життєвий шлях професора І.І.Андрієвського. Пошуки привели авторів сайту до електронних сторінок Львівської академії ветеринарної медицини…

Сайт Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького (така повна сучасна назва вказаного ВНЗ, який, до речі, є найстарішим вищим навчальним закладом такого профілю в Україні і Європі) повідомляє, що доктор ветеринарних наук, професор Іван Іванович Андрієвський тривалий час (з 1961 по 1977 рік) очолював кафедру мікробіології цієї академії. Професор І.І. Андрієвський займався вивченням біологічних властивостей лістерій, еризипелотриксів та мікобактерій туберкульозу. Під його керівництвом підготовлено 8 кандидатських дисертацій.
Continue reading

Іван Лукич Повх: вчитель вчителів

1110_Ivan_Povkh1
Іван Лукич Повх народився 11 листопада 1909 року в с. Миропілля Курської губернії (нині Краснопільський район Сумської області) у родині робітника. Його дитинство пройшло на Донбасі (м. Юзівка), де він учився в школі, з 14 років працював учнем слюсаря й слюсарем на металургійному заводі, а потім у шахті. В 1924 році Іван Лукич вступив до комсомолу, а у 1929 році став членом ВКП(б).

Вищу освіту І. Л. Повх здобув у Ленінграді (Військово-інженерна школа в 1928-30 р., курси підготовки в аспірантуру по математиці при Державному Інституті наукової педагогіки в 1931-1933 р., фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту в 1934-1938 р.).

У період сталінських репресій з 1938 по 1940 рік, перебуваючи в засланні, працював учителем середньої школи, доцентом і завідувачем кафедрою математики Вчительського інституту в м. Тобольську.

Після реабілітації й відновлення в партії Іван Лукич Повх повернувся в Ленінградський політехнічний інститут, у якому після закінчення аспірантури плідно займався науковою й педагогічною діяльністю.
Continue reading