Monthly Archives: Грудень 2014

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.ІІ)

1225_Bohatyr11_1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2014/12/25/tymofij-bohatyr-lyudyna-i-teplohid-ch-i/ )

Богатир Т.К. багато зробив для подальшого розвитку Гідрометслужби в Україні. За його ініціативою на початку 50-х років в Україні була організована широка мережа метеорологічних постів в колгоспах і радгоспах. Ця мережа існує до теперішнього часу. Дані спостережень широко використовувалися у сільськогосподарському виробництві. В практику було введено оперативне інформування керівництва усіх регіонів України про метеопрогнози і можливі наслідки для врожаю.

За його ініціативи та при безпосередній участі було підготовлено перше видання «Агрометеорологічного довідника агронома».
Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.І)

1225_Bohatyr1
БОГАТИР ТИМОФІЙ КИРИЛОВИЧ
(1905 – 1977)

КЕРІВНИК ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ c 1939 по 1973 рр., постійний представник України у Всесвітній Метеорологічній Організації (ВМО)
Тимофій Кирилович Богатир народився 15 травня 1905 р. в с. Пушкарному (нині с. Грабовське) Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина-бідняка Богатиря Кирила Архиповича (1874 – 1941).

 

1225_Bohatyr2

 

Сестра Анастасія Кирилівна із сином Павлом біля хати, в якій народився Тимофій Богатир

 

Continue reading

Хоробрість меж не знає

1224_I_Oliynyk_krasnews
Народився Іван Федорович Олійник в Рясному 1909 року, там навчався в місцевій школі. Відслуживши в армії строкову службу, прибув до Рясного, де до служби працював у колгоспі їздовим. Потім виїхав до брата у Миколаївську область. Там опанував спеціальність токаря і працював у радгоспі «Друга п’ятирічка» та Ковалівській МТС Варварівського району.

Брав участь у визвольному поході на Західну Україну, у радянсько-фінській війні 1940 року. Пережив фашистську окупацію. На фронт потрапив після визволення місцевості від окупації.

На початку травня 1944 року війська 8-ї гвардійської армії здійснили стодвадцяти-кілометровий перехід з району Маяки в район Григорополь і Пугаченки. Так опинилася на Дністровському плацдармі мінометна рота 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, в якій служив Іван Олійник. Гітлерівці кидались в скажені контратаки. Тяжкі бої на плацдармі закінчилися лише в кінці травня, коли виснажений противник перейшов до оборони.

Мужність і стійкість проявили тут мінометники. Командир мінометного взводу неодноразово відзначав хоробрість навідника Івана Олійника, який влучно бив по ворогу.
Continue reading

Олійник Іван Федорович – повний Кавалер ордена Слави з Рясного

1224_I_Oliynyk
Олійник Іван Федорович – старшина мінометної роти 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, гвардії сержант – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 26 грудня 1909 року в селі Рясне нині Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 5 класів. Працював у колгоспі. З 1933 року жив у місті Нова Одеса Миколаївської області (Україна). Працював токарем, а потім в радгоспі Миколаївського району.

У Червоній Армії в 1931-1933 роках, в 1939-1940 роках і з квітня 1944 року. Учасник походу радянських військ у Західну Україну 1939 року і радянсько-фінляндської війни 1939-1940 років.

Учасник Великої Вітчизняної війни з травня 1944 року. Відзначився в боях при форсуванні річок Південний Буг, Вісла, Одер, звільняв Польщу, штурмував Берлін.
Continue reading

Довгий шлях до Берліна

1224_F_Dudko1
Цікаве й змістовне життя прожив Федір Іванович Дудко. Опис зовнішності Федора нам залишив краснопільський краєзнавець Л. Г. Косарєв: «Стрункий, високий, з квадратиком густих вусів, він виглядав значно молодшим від своїх років. Йому, не замислюючись, можна дати яку завгодно професію: хлібороба, металурга, вчителя, механізатора, інженера, лікаря, кооператора… Спокійні рухи, урівноваженість, замисленість у погляді та ще природна скромність, бажання бути таким, як і всі, говорять про його великий життєвий досвід, давно вироблену сталість переконань, хоча з усього видно, особливо, коли починаєш із ним розмовляти – що він цінить і силу, і розум інших людей.

Коли тільки вдивляєшся в нього, чомусь здається, що він народився десь неодмінно наприкінці літа чи то на початку осені. Саме ця пора року відклала на ньому свої приємні, невловимі сліди, з котрими він так і залишився на все життя. І ще думається мимоволі, що приніс його лелека в тиху мрійну хатину з білими стінами, за якими променіли прихилені рожі, що немовби вбачали в долі малого безкінечність грозових доріг і звитягу поєдинків з катами-супостатами».

А народився Федір Іванович 12 вересня 1903 року в трудовій селянській сім’ї. Семирічного віку його віддали навчатися до першого класу місцевої земської школи. Тут за три роки малий Федір навчився читати й писати, вивчив таблицю множення, осилив чотири математичні дії. Цього на той час було достатньо для селянського хлопця, щоб стати надійним помічником батькові. Федір пішов на заробітки до місцевого поміщика. Його послали в майстерню, де він навчився плести кошики з лози.
Continue reading

Дудко Федір Іванович. Повний Кавалер ордена Слави

1224_F_Dudko
Дудко Федір Іванович – командир гарматної обслуги винищувально-протитанкової артилерійської батареї 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту, старшина – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 25 вересня 1903 року в селі Гребениківка нині Тростянецького району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 4 класи. Був бригадиром рільничої бригади в колгоспі у Чуйському районі Киргизької РСР.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Відзначився при звільненні Харкова, Новоукраїнки, Первомайська, Дубоссар, форсуванні Дніпра (район Дніпрокам’янки), Південного Бугу, під час Корсунь-Шевченківської та Яссько-Кишинівської операцій. Воював у Польщі, Німеччині. Член ВКП(б)/КПРС з 1944 року.

Командир гарматної обслуги 672-го артилерійського полку (213-а стрілецька дивізія, 53-а армія, 2-й Український фронт) старший сержант Федір Дудко в бою біля села Шпакове, 30 кілометрів на північний захід від міста Кіровограда України, 27 січня 1944 року прямою наводкою підбив танк, брав участь у відбитті 4 контратак противника і завдав ворогові значних втрат у живій силі.
Continue reading

Андрій БАГНО: Про те, що я художник, дізнався від дідуся

1223_Bahno1
«Нові імена в палітрі Сумщини» – таку назву мала виставка професійного художника Андрія Багна, яка відбулася днями в Покровці в рамках щорічної обласної виставки творчих робіт з малюнка і живопису, а також робіт майстрів декоративно-прикладної творчості, кандидатів на здобуття звання «Народний майстер Сумщини 2014-2015». Але у самій Покровці з вами можуть посперечатися, що ім’я Андрія «нове» у мистецькому світі області і не лише її, тут щиро пишаються своїм земляком, та й взагалі родина Багно у селі шанована.

Хоч Андрій і народився на Півночі, але дитячі роки пройшли в Покровці, де навчався в місцевій школі. Нині чоловік з родиною мешкає в Сумах, працює комп’ютерним дизайнером, але батьків провідує часто, каже – кращих місць для натхнення годі й шукати. Почувши це, відразу згадалися слова керівника цього проекту Наталії Наумової, що коли пропонувала Андрію обрати місце проведення своєї виставки, він, навіть не дослухавши, впевнено відповів: «Це буде Покровка».
Continue reading

Телефот Бориса Грабовського

1212_B_Hrabovsky3_1
Біографія винахідника електронного телебачення, як захоплюючий роман

Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходусин видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження.

Як «запал» — чотири лінії

Двадцять із 38-ми років свого короткого життя батько майбутнього винахідника телебачення провів у тюрмах і на засланні. Причому, парадоксально, але завести сім’ю і нащадка політкаторжанину допомогли… царські сатрапи. У Тобольськ, де Павло Грабовський відбував заслання, направили на поселення молоду революціонерку Анастасію Гутовську. До неї став недвозначно залицятися одружений жандармський чин, погрожуючи у випадку відмови відправити непокірну туди, де «козам роги правлять». Фіктивне одруження з уже немолодим поетом-українцем мало лише захистити дівчину від хтивих домагань, а натомість… принесло сімейне щастя і сина Бориса.

На жаль, ідилія виявилася недовгою і вже за рік після народження малюка його батько помер. З п’ятирічного віку хлопчик жив у бабусі в Харкові, а після її смерті 14-річний підліток переїжджає до киргизького міста Токмак, в якому мешкали мати з вітчимом. Як виявиться згодом, Схід стане для нащадка українського поета новою батьківщиною. Та поки що юнак закінчує партшколу, добровольцем вступає до Червоної армії.
Continue reading

Маля, котре осідлало іграшкову конячку, – винахідник електронного телебачення

1212_B_Hrabovsky1_2До 110-річчя від дня народження Бориса Павловича Грабовського

26 травня виповнилося 110 років від дня народження Бориса Павловича Грабовського (1901–1966), піонера у галузі електронного телебачення, винахідника, людини дивовижної долі (в деяких інтернет-джерелах дата народження вказана – 8 червня 1901 року, що може бути пов’язане з неправильним застосуванням «старого» та «нового» стилю календаря). Пропонуємо фрагменти статті про Бориса Грабовського, яка вперше побачила світ десять років тому на сторінках газети «Дзеркало тижня».

ТВОРЕЦЬ «ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИ»

Легкий доторк до клавіші — спалахує екран, і у ваш дім входять відеообрази з усіх континентів Землі, а то й картинки зоряних просторів Всесвіту. Чудо? Так. Але ми звично називаємо його телебаченням.

Тим, кому сьогодні тридцять-сорок, здається, що воно було завжди. Люди ж старшого покоління пам’ятають часи, коли вечорами лише в небагатьох квартирах спалахували екранчики перших «КВНів», і «на телевізор» ходили до сусідів, як у гості.

Дійсно, «домашній екран» наймолодший у колі муз масових комунікацій — кіно та радіо. Реалізація ідеї дальнобачення — спільне колективне дітище багатьох вчених і радіоентузіастів різних країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою рухомого зображення вперше у світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському — сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.
Continue reading

Винахідник електронного телебачення Борис Грабовський

1212_B_Hrabovsky1_1
Цим нарисом починаємо цикл статей про Бориса Павловича Грабовського – сина видатного українського поета і громадянина Павла Арсеновича Грабовського – та його незвичайне життя та винаходи. Борис Грабовський – один з піонерів телебачення, винахідник саме електронної системи передачі на відстань рухомого зображення, на принципах якої працює все сучасне телебачення. Хоч він і народився в далекому Тобольську, жив в багатьох містах Російської імперії та Радянського Союзу, можливо навіть ніколи і не був в наших краях (хоча є відомості, що Борис Павлович підтримував зв’язки з батьковими земляками), але ми по праву можемо гордитися талановитим сином нашого знаменитого земляка.

Грабовський Борис Павлович
(1901-1966)

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам’ятають часи, коли екранчики перших “КВНів” спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.
Continue reading