Для багатограннішого знайомства з постаттю нашого земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета Миколи Михайловича Данька пропонуємо фрагменти його листування з дисидентом-літератором, земляком Михайлом Осадчим. Листування друзів-письменників було опубліковано на «Сумському історичному порталі» (http://history.sumynews.com/).
Вертій Олексій
Листи дисидента Михайла Осадчого до поета Миколи Данька
(фрагменти)
…
18 лютого 80 р., Милва
Дорогий Миколо!
Щойно отримав листа, надісланого тобою 11.ІІ.80 р. Сердечно дякую. Вочевидь, що моя поштівка затрималась значною мірою через помилку в адресі, в кожному разі гарний мотив затримати. Добре, що хоча втрапила.
Уже я поволеньки викарабкуюсь з глибокої депресії, в котрій перебував з жовтня. І неврозу також. Так бажано відпочити по 9 літах поневірянь, але наразі не вдається. Ледве викарабкався од чергової в’язниці після того, як на моєму чергуванні згоріла фанерна будочка. Завершилася кримінальна справа супроти мене 7.ІІ.80 сплатою значної суми, котру начислили за пожежу оної будочки, хоча я в пожежі не винен. Але що значить найти тепер лжесвідка? В лагері за пачку чаю, тут запросто за пузир – “пузир” за тутешньою термінологію “півлітра”.
Дорогий Миколо, другий раз подав заяву на відпустку, ще нема відповіді. Як дадуть, побуду зо 2-3 дні на Сумщині, треба домовитися з кузенами, щоб продали хату. Постараюся зазирнути і до Робінзона. Пак, допомогли мені сплатити начислину тисчонку нині горьківська Даная[1] зі своїм Зевсом у золотих променях. І не знаю, як і коли я оддам.
Миколо! Якби ти знав, як я одстав од укр. літ. Останнє, що я читав Олега Чорногуза – “Сан Санич”? Може інша назва. Валерія Шевчука, хоча часами він і холодний, я люблю яко стиліста, людину, освіта которої вивела наше письмо з хуторянської борозни на культурну ниву, високої ваги слова та його місця в літературі. Окрім друкованого на свій час я читав у машинописі – і от забув назву.
Миколо любий мій, прошу тебе, вже є сповіщення про вихід історичного роману Ліни Костенко “Маруся Чурай”. При змозі прихопи і мені примірник. Також не читав жодної збірки Драча після 71 року. Моя дружина не любить його і спеціально не брала в крамницях, коли й бачила. Нічого не читав після Сан Санича Чорногуза. Нічого з прози не читав Вінграновського. І з поезії теж після арешту в 72. Григора Тютюнника дуже люблю і останнє читав у Львівській кагебістській тюрмі книжку, де є спогади його про брата, автора роману “Вир”. Ліни Костенко “Над берегом вічної ріки”[2] маю у Львові, читав ще в Сосновці, а також рецензію на це видання Галини Гордасевич.
Не знаю навіть, в який спосіб ти б допоміг мені, щоб все це я поперечитував. Я вже помалу виходжу з депресивного стану і навіть заходився писати книжечку сугубо інтимної лірики під наразі умовною назвою “Пир в Ероса”.
Маю дуже багато своєї прози в рукописах і не доходять руки. В “Современнике” Пікуля не читав, піду по місцевих бібліотеках, а ось знайду, хоча цього часопису в моїй ямі може й не бути. Перечитую “Пісню пісень” безліч разів з Біблії.
В депресивному стані ні з ким не листувався, бо писав нісенітниці і тут же забував, що я робив. Як мені почали кореспонденти дорікати, а я не пам’ятав, за віщо, я кинув листування, і тільки тепер намагаюся відновлювати листовні зв’язки.
Дорогий Миколо! Маю чудову книжку репродукцій С.Далі. Нью-Йоркське видання. А також книжечку Босха з прекрасними ілюстраціями.
Все це мене й приводить до тями.
Твій Михайло Осадчий
…
4 березня 80, Комі
Дорогий Миколо!
Пригадуючи Сан Санича Олегового, я ніколи не думав, що він так майстерно і мистецьки окреслиться яко художник.
Давно вже не читав чогось інтелігентнішого, ніж “Аристократ з Вапнярки”. Є в мене застереження, але загалом маю хоча трохи моральної втіхи. В.В. Л-ко вже у Львові зав. оп. відд. Вітаю Тебе і зичу щасливішої творчої долі.
Твій Михайло Осадчий
…
14.ІІІ.80, Милва
Дорогий Миколо, маю твого “Арістофана”, дякую. “Аристократа” прочитав – гарно.
Що сталося з Григором Тю-ком, чому так несподівано “відійшов” з життя? Відпустки не дадуть до кінця Олімпіади. Отакі ми “небезпечні”. Хворію грипом з ангіною, і, коли видужаю, напишу більше.
Що нового у слобожанців, мене засипають листами студентики з рідних italjan та ФРН, а я не маю часу й спільних тем з ними базарити.
Вітаю і дякую
Михайло
Чи мав мою попередню, це третя поштівка
…
15 березня 80 року
Дорогий Миколо!
Щойно отримав до власних рук Твого листа од 9 березня і, сердечно дякуючи, хочу одразу ж сповістити, що Арістофан щасливо дістався до мене. А тим часом я прочитав Чорногуза, роман поза сумнівами чудовий. В ньому у специфічному ракурсі піднято аж надто багато проблем, котрі ми ненастанно обговорювали в Сосновці. Щоправда, я б зробив Сідалковського розумнішим, аніж він виступає в ряді епізодів. Та коли це ще може дріб’язок, то вже (а чуються впливи Достоєвського деінде), потрібен складніший психологічний тип, щось би на кшталт Хоми Хомича (я не помилився?), з “Село Степанчиково и его обитатели”. Останню страшно чудову річ Достоєвського я читав давненько, під рукою та в бібліотеці нема, аби відновити в пам’яті. А я чомусь найшов аж надто багато спільного між Хомою Хомичем та Сідалковським.
Дуже зле закінчення “Аристократа”. Вочевидь, варто було б не епізодом пиятики завершувати, а найти таку ситуацію, де б розкрилася філософія тих, що беруть життя за душу. Брак таких узагальнень не надто гарно говорить про автора, тобто, чи усвідомлює він, на що замахнувся? Мені подеколи здається, що ні. Не тягне Лелека (твій вираз) на мудреця, на глибшого психолога, а так я вже занудьгував за справжньою літературою, а не за посміхеньками та побрехеньками. Шкода тим паче, що Лелека володіє інтелігентністю стилю, я б висловився!
Я вже Тебе запитував у поштівці, якою смертю “пішов з життя” у 49 квітучих літ Григір? В сучасній ситуації можна чекати всього. А глибина і народність його мислення (а відтак і писання) зрівні, певне, Шевченку. В цьому плані аж ніяк не могли подобатися його писання тим, хто пильно стежить за злиттям, за ідентичністю навіть стилістики з північним братом. Його ж мова, стиль і образ мислення такі вже відрубні, що навіть своїм громадянським мовчанням він не міг зажити спокійно, бо єство його по суті крамольне в нинішніх умовах прискореного походу до злиття.
Дорогий Миколо! Щодо фанерної будочки, хоча вже ця справа й канула в небуття. Важко і неможливо мені сказати, чи це факт справді стихійного спалаху, чи може й рука режисерів. В момент спалаху я робив обхід території складу. А що коштувало комусь вибігти з ярка чи тайги і линути бензину в фанерний ящичок якихось 2 на 1,8 метра? 10 хвилин – і фанери нема. Зате є “Дєло”. Помогла мені сплатити, як знаєш, нині горьківська Даная зі своїм Зевсом. Кажуть, щоправда, що Горький небавом стане солодким… Перейменують… Як би не було, а вже цей факт викликав лють на мене та й дружину заодно, котрій у Львові влаштували таке цькування, що я її ще не бачив такою душевно пригніченою. Все це руки нашого земляка Володі Васильовича, котрий тепер править Львовом. У відпустку мене, як сказали, до Олімпіади не пустять. Відпустка можливою була ще у січні. 80 днів, бо взимку я працював без вихідних і по 11 годин добово.
Гниє батьківське обійстя, трухлявіє сад, нема кому навіть продати, а я не можу вкусити плоду ані слобожанщини, ані лембергу…[3]
Шевчука та різних інших драчів з гіпсовими масками замість облич я давно не читав. Справді, читав останні роки немало, але по-нашому зрідка. Я давно зауважив Гліба Горбовського, проте, вдовільнявся публікаціями преси періодичної його речей.
Зараз перележую грип.
Не зорепад в душі й не запах сіна,
А білий дім, немов без грат тюрма.
Не говоріть мені про У-ну,
А може У-ни вже й нема.
Щоб духу волю, а тюрму – олжі,
А У-ні віщий смисл буття,
Я святкував би радість у душі.
Я відродив би наново життя.
Скажіте, літаки мої і птахи,
І ви, всміхаючі уста калин,
Не той ґазда, котрий у хаті з дахом…
Господар той, хто пан собі один.
Мов над землею сонце, він господар.
До нього руки, лиця і зело.
Я зорі бачу вдень зі дна свого, зі споду.
Для У-ни зорі ці, як зло.
Нащо мені їх болісні пророцтва,
Душа жива – коли душі катма.
Коли без У-ни, як дівоцтва,
Вже У-ни в матері нема.
Ні-ні, коли болить, то є ще вічне чудо.
Хіба воно, ніхто більш не спасе.
Не в У-ну бачену і чуту,
Я вірю в пастушка, що душу в ній пасе.
6.ІІІ.80
* * *
Мені булось гостинно у тебе на колінах.
Ти вітрила мій волос, як гетьман Україну.
Довірою пройнявшись, я цвіт кохання пестив.
Освідчувавсь душею, і ніжно серцю лестив,
Та й стала ти моєю, як місяць в синім небі.
І ружі підказали, що я найперший в тебе.
Я ніс тебе, як пісню, на рук клавіатурі,
А ранок скороспілий до сліз мене обурив.
Того кохання слічність
Несу душею в вічність.
І радий я і гордий,
Що твій, що в мене ти.
Розлук ворожим ордам
Нас не перемогти.
15.ІІІ.80
* * *
Дорогий Миколо, це вже, як бачиш, не Горбовський і не переклади, а може…
Здається, відповів на всі запитання з Твого листа од 9 бер. По хвилі йду в Троіцьк пішаком і вкину. Над тайгою вже піднялося сонце, день сьогодні красивий, прогуляюся, хоча й з ангіною.
Хай щастить, а наразі рукою власною
Михайло
…
7 квітня 80, Милва
Дорогий Миколо!
Твого листа від 23 березня отримав досить швидко, 27.3.80. Він такий гарний, твої спостереження над типажами письменників, принаймні, котрих я особисто знаю, настільки влучні й дотепні, що я був під враженням твого листа, як пришиблений громом. І не мав змоги тобі відповісти, фізичної й духовної змоги.
Мені вже пишуть побратими й посестри по долі, що прочитали Ліну Костенко, “Марусю”. Певне, одна з таких надішле й мені примірничок, щоб познайомитися і відправити їй зворотньо.
Дорогий Миколо! Такі влучні й вичерпні твої завваги про хлопців пера, що я просто був приголомшений. Мені хотілося читати й читати листа, праглося, щоб цьому листові не було ані краю, ні почину. Сердечно пишу, не знав я персонально Григора, але хіба ж можна його перо рівняти з Григорієм!? Тільки невіглас міг це зробити, а скільки їх, хто труїть серця чисті й невражені. Добре, але й зле, що він не потрапив у контору Лу-ка, та контора при всій її несамовитості та нівелюванні, має той пріоритет, що, хто побував у ній, з такою ж нівеляцією починає дивитися на решту світу людей, і вже рідкісні є випадки самострат, бо в такого, навіть, слабкої волі контингенту ятриться думка, як би це зробити з кимось, надто з своїх мучителів, а не з собою.
З цього приводу в мене спливають спогади про одного з найчудовіших і вартих захоплення людей, кого я стрів у мордовських лабіринтах, а саме про Миколу Руденка. Як встоюся, як врівноважуся, як наберу душевної та фізичної сили, я повернуся до цього святого образу, що раз-у-раз спливає в своїй уяві на перше місце. Я мало читав його творів, і навіть колись прочитаного “Вітру в обличчя” не пригадую в деталях, але Микола року 78-го, коли я його стрів, це був щирий і безпосередній шукач високої істини і смислу буття, безстрашний першопроходець, глибинний інтелектуал, людина, яких я до плачу мало знаходив і мав щастя стріти серед нашого в принципі боязливого й легковірного громадянства. Микола Руденко, з дещо грубуватими рисами обличчя, але це тому, що ці скули і вилиці набрали форм і міці скелі, а скелі й є могутні, й грубуваті на шляхетний нечуттєвий погляд.
В мене залишилися деякі твори тамтешні. Свої не всі провіз, а ці є, якась Божа сила нашептала, і вони суть. Який це живий монумент, а розмови з ним, так це ж насолода і возвеличення своїх людських якостей. Вірніше, віднайдення їх у собі, а потім возвеличення.
Дорогий Миколо! Сердечне спасибі за “Передчуття”. Гарне видання і зовні, і внутрі. Це був чудовий Великодний подарунок, а якраз я й тримав його напередодні Воскресіння.
Полонить мене думка: чому Ісус, воскресши, не волів уже далі лишатися на рідній землі і далі прославляти свого Отця. Може побоювався, що вдруге уже не воскресне? Може це вже такий природи поступ: якщо раз розп’яли, поспішай з того місця, доки не дітнулися вдруге! А що ж тоді чинити тим, хто вже вдруге попробував!
Дорогий Миколо! Чудово, що в Ісуса було таке безпечне місце, як небо. Я уважно прочитав усі життєписи Ісуса, приймаю його яко історичну особу, але ніде не почерпнув відповіді: чому він так скоро вирішив утікати з рідної землі, країни, від людей та апостолів, з котрими зжився, і котрі так легко зрадили його… Хоча він і простив їм…
Твій Михайло
***
[1] Даная і Зевс – акад. Д.Сахаров та О.Боннер.
[2] Так написано в листі.
[3] Ці назви так написано в листі.
***
Джерело:
http://history.sumynews.com/xx/1965-1985/item/77-lysty-dysydenta-mykhaila-osadchoho-do-poeta-mykoly-danka.html
Створено 25 жовтня 2011
Листи дисидента Михайла Осадчого до поета Миколи Данька
Вертій Олексій
Ця стаття на сайті “Краснопілля. Край Слобожанський”:
http://krasnews.at.ua/publ/krasne_slovo_zemljakiv/mikola_danko/mikhajlo_osadchij_dorogij_mikolo_meni_khotilosja_chitati_j_chitati_lista_praglosja_shhob_comu_listovi_ne_bulo_ani_kraju_ni_pochinu/19-1-0-409
14.02.2013
Михайло Осадчий: «Дорогий Миколо! …Мені хотілося читати й читати листа, праглося, щоб цьому листові не було ані краю, ні почину…»