Monthly Archives: Травень 2015

30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»

150522_M_Danko01
Нині я не можу пригадати за яких обставин познайомився з Миколою Михайловичем Даньком. У серпні 1980 року наша родина переїхала у рідне місто мого тата Суми, і це знайомство відбулося завдяки татові. Тобто, восени 1980.

Микола Михайлович жив на вулиці Малиновського у „хрущовці”, що поруч зі школою N2. Квартира знаходилася на другому поверсі і виходила вікнами на стадіон школи.

На час нашої зустрічі мені було 15 років, а Миколі Михайловичу — 56. Я був спортивної статури, багато чим цікавився (закінчив музичну школу, ходив у фотостудію, постійно читав і завдяки сімейній традиції об’їздив безліч цікавих місць Союзу від Москви до Карпат і Кавказу). В тому віці, в якому зазвичай формується світогляд і його етична компонента, я потребував сильного свідомого вчителя. Такого у провінційній Сквирі Київської області важко було знайти. А Микола Михайлович вже перебував на пенсії і відчував явний брак «суспільного навантаження», будучи відлученим існуючою системою від роботи в редакції і навіть від більшості колишніх друзів. Тобто, як мені видається, ми вдало доповнювали один одного: учень–шукач і недонавантажений вчитель–поет і досвідчений гуру, відірваний владою від суспільства. Об’єднувало нас і те, що ми розмовляли українською (у тогочасних Сумах це було рідкістю).
Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.1)

150522_M_Danko02
Ще в 1988 р., оглядаючи поетичні добірки українських журналів, Ігор Римарук у “Літературній панорамі” писав: “Заповнюючи “білі плями” на літературній карті України, ми чомусь обмежуємося лише 20–30-ми роками. Ті ж не такі вже й далекі 60-і – чи маємо про них повне й об’єктивне уявлення? Постійно повторюємо кілька гучних імен, але так годі відтворити цілісність, безперервність творчого і психологічного процесу [31, 103–104].

Відтоді минуло майже 20 років, але чи змінилася ситуація? А якщо говорити про публіцистику, чи заповнилися “білі плями” на цій карті України? Знову ж таки повторюється кілька гучних імен, а десятки й сотні творців національної журналістики та незалежної української держави й до сьогодні лишаються непошанованими, їхні біографії не вивченими, творчість не проаналізованою. До таких належить і Микола Данько.

Саме його життя та діяльність, доля і творчий шлях, формування громадських і мистецьких поглядів простежуватиметься нижче. Загалом контекст, у якому формувалися світогляд та життєві принципи Миколи Данька, складається із широкої мозаїки мікроконтекстів, які включають як навколишнє середовище, коло спілкування, пережите в дитинстві й юності, так і національні та політичні чинники.

Народився Микола Данько 24 травня 1926 р. на Слобожанщині, у селі з символiчною назвою Славгород (нинi центр сільської ради Краснопiльського району Сумської області) в родинi спадкового коваля.
Continue reading

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading

У вишиванках душа моя співає

150521_V_Ivashcheva1
В читальному залі Краснопільської ЦРБ (приміщення РПК) відкрилася виставка робіт молодої майстрині Валентини Дмитрівни Іващевої, що входить до циклу постійно діючої виставки «Знайомтесь, таланти рідного краю». Експозиція виставки представлена українською вишивкою, в’язаними іграшками, ляльками-мотанками.

Відкриття виставки приурочене до Дня вишиванки – свята національної єдності, яке в цьому році відзначається 21 травня.

Перше, що звертає на себе увагу, коли знайомишся з виробами головного розділу експозиції «У вишиванках душа моя співає», – це те тепло, яким сповнені вишивки, бо все, що робиться з душею, коханням, несе в собі світло. Саме у вишиті символи ще з прадавніх часів жінки закладали усю любов та турботу про своїх близьких. На сорочках коханих чоловіків вишивали спеціальні знаки, покликані захистити у важку хвилину і, звичайно ж, вкотре «сказати» про любов та вірність дружини. А скільки любові й тепла було закладено у весільні рушники, які стали прекрасним символом вічного кохання.
Continue reading

Творець краси

150519_2_A_Deineka_1Мне осень пасмурным крылом стучит в окно.
Всё, что тревожило в былом, разрешено.
Всему пришла своя пора и свой черед.
Уж «завтра» меньше, чем «вчера», короче год.
Короче миг, короче день, короче путь,
Лишь только удлиняет тень закатный луч.
Закономерность бытия – круговорот,
Не сожалея, не скорбя смотрю вперед.
Течет размеренно река – громада лет.
Исчезли в прошлом берега, к ним брода нет.
Не воскресить затёртых строк, не повторить.
К закату движется поток – уж так и быть.
Все то, что было решено, ушло, как дым.
А то, что будет – всё равно… решать другим.
А. Дейнека

Анатолій Іванович Дейнека – відомий в Україні містобудівник. Багато років він працював головним архітектором міста Суми, а потім і Сумської області. Але не всі знають про різноманітність таланту заслуженого архітектора України. Він – оригінальний літератор, художник, фотомайстер, гітарист, філософ.
Continue reading

Заслужений архітектор України Анатолій Дейнека

150519_A_Deineka_1
20 травня виповнюється 85 років Анатолію Івановичу Дейнеці, Заслуженому архітектору України, уродженцю села Рясного Краснопільського району

– Отож, Анатолію Івановичу, хто ж такий Дейнека?

– А Ви спочатку зазирніть до тлумачного словника української мови. Там знайдете пояснення слова «дейнека». У другій половині 17-го століття – це селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні. Тому я українець з діда-прадіда. Мої родові корені знаходяться в селі Рясному, що на Краснопільщині. Дід Назар Пантелеймонович, по лінії матері, славився, як неперевершений пічник, баба Федоска, як і більшість бабів, була хранителькою народної творчості. Батько мій вчителював у сільській школі. У 43-му він пропав безвісти на фронті.
Continue reading

ВІН УСІМ ЇМ БУВ БАТЬКОМ…

150518_O_Hadiatskyi_1
Олександр Васильович постояв ще мить біля криниці і попрямував подвір’ям училища до свого будинку… Дрімає під місяцем навчальне містечко. Два п’ятиповерхових учнівських гуртожитки, двоповерховий навчальний корпус із 40 класами-кабінетами, лабораторіями, клубом, спортзалом, майстерні, гаражі, де стоїть понад сто тракторів, екскаваторів, трактородром і автодром.

Виросло профтехучилище. Вже кілька років воно діє як середнє професійно-технічне. Йому присвоєно звання «Краще профтехучилище системи Міністерства меліорації і водного господарства СРСР».

Росло училище, ріс з ним і Олександр Васильович Гадяцький, педагог, інженер-механік, меліоратор, директор Лебединського середнього меліоративного профтехучилища, Герой Соціалістичної праці. Ні, це училище для нього – не тільки навчальний заклад. Бувало, втомлений, повернеться директор чи з відрядження, чи з навчального поля, прийде ось сюди, на подвір’я профтехучилища, пройдеться поміж соснами, постоїть біля криниці, згадає своє дитинство, юність, вкотре окине оком училище, яке для нього не лише навчальний заклад. Це його життя.
Continue reading

Антикризовий менеджер свого часу

150518_F_Iskrych
На високих пагорбах над річкою Прикіл мальовничо розгорнулося село Великий Прикіл. Колись це було гомінке село з своєю школою, переповненою галасливою дітворою, правлінням колгоспу. Ось у цьому селі 6 червня 1924 року народився Іскрич Федір Маркович, котрий залишив помітний слід у розвитку сільського господарства нашого району.

Рано, 14-річним хлопцем, розпочав він свій трудовий шлях у колгоспне виробництво. У 1938 році став рахівником колгоспу у своєму селі. А з жовтня 1939 до вересня 1941 року працював у Миропільському райкомі комсомолу на посаді технічного секретаря, а згодом – завідуючим обліком. Далі життя закинуло його на Тамбовщину.

Як і для всіх юнаків, у ті часи Велика Вітчизняна війна відбилася на його подальшій долі. В серпні 1942 року Ф. М. Іскрич став курсантом військово-технічного училища, а вже у березні 1943 року – він у діючій Армії – командир взводу. Не минали молодого воїна кулі і осколки. Був двічі поранений. На все життя на його обличчі глибоким шрамом закарбувалася печать війни.

За мужність і відвагу, проявлену в боях з фашистами, відзначений орденами Вітчизняної війни І-го та ІІ-го ступенів, медаллю «За відвагу» та багатьма іншими медалями.
Continue reading

ДОРОГА НА ПІВДЕННИЙ СХІД

150518_Sumy_volonter1
Цього разу поїздка видалася, чесно кажучи, по не запланованому сценарію. Планували їхати двома мікроавтобусами, але через поломку одного з них наш графік відразу і зруйнувався. От і вирішили волонтери замість двох автомобілів взяти один, з більшою вантажопідйомністю і вирішити всі проблеми. Був виділений пасажирський автобус Мерседес Спринт, на якому ми вже неодноразово їздили в будь-яку погоду в АТО до наших бійців.

В автомобіль акуратно упакували овочі і фрукти, мед, олію, крупи, сало в банках і тушонку, речі гігієни і звичайно ж сумки і передачі від рідних і близьких, все це буде передано особисто в руки адресатам – військовослужбовцям Сумщини, які зараз знаходяться на передових рубежах і захищають нашу Вітчизну від російсько-терористичних військ.

Також хлопці попросили дістати військове обмундирування, так звану «горку», окуляри, десантні фляги, ремені, ложки та інші речі, необхідні для сумських розвідників з 79-ї аеромобільної бригади. І найголовніше, це дитячі малюнки, які цінуються у наших хлопців, як обереги, а кому і як своєрідні ікони, оберігають їх від лиха. І чи то трапеза або захисники йдуть на несення бойової служби, їх постійно супроводжують всі ці дитячі малюнки. Не дарма багато говорять, що деякі малюнки діють сильніше ікони і будь-якого наказу командирів.
Continue reading