Частенько після робочого дня у тиші кабінету беру до рук збірки книжок своїх добрих знайомих: письменників, поетів, публіцистів, гумористів і сатириків з їх дарчими записами. Щоразу згадую цих талановитих людей, справжніх трудівників красного письменства, захоплююсь їх талантом, вишуканим стилем, багатством словникового запасу. І щоразу після перегляду їх творів чомусь у них вчуся.
Днями на очі потрапила солідна, добре ілюстрована книга, а головне неперевершена у професійності і майстерності такого сатиричного жанру як афоризми. Це книга «Зооафоризми» педагога від Бога, засновника розлогої вчительської династії, опального сатирика з с.Тур’я Л.Ф.Забари. До речі, такої обширної книги гостросатиричних мікросюжетів одиниці. Майстра-освітянина, на жаль, автора цієї книги, прекрасної людини, неперевершеного сатирика вже немає з нами.
Мені приємно, що довелося часто зустрічатися, тісно спілкуватися з цією неординарною людиною, особливо у останні роки його життя, радіти разом з ним виходу у світ такої жаданої для автора і дорогоцінної книги «Зооафоризми», одним з перших отримати її у подарунок від Леоніда Федоровича з дарчим написом.
Почну розповідь про Л.Ф.Забару з його біографії, життєвого і творчого шляху майстерно і захоплююче викладеними у слові автора, вміщеного в книзі «Зооафоризми».
Леонід Федорович Забара народився на Слобожанщині у теперішній прикордонній зоні на стику трьох областей – Курської, Бєлгородської та Сумської – у с. Демидівка, нині Російської Федерації, 29 серпня 1934 року в селянській родині. Батьки були потомственними трударями-хліборобами з Богом у душі. У його роду було чимало вчителів. Тож як було не прийняти йому доленосну естафету рідних , які поклали своє життя заради щастя майбутніх поколінь?! Вони були для нього прикладом формування світогляду, сили волі, патріотизму.
Малолітнім, але сильним хлопчиком він був епізодичним зв’язківцем у партизанів, які ночами невеликими групами проникали на окуповану територію за розвідданими. Допомагав він і нашим бійцям, які вели запеклі бої на Курській дузі, під час одного з масових ворожих бомбардувань був поранений.
Коли прогнали фашистів далеко на Захід Л.Ф.Забара брав найактивнішу участь у відновленні зруйнованого війною сільського господарства, заробивши включно до Дня Перемоги свої перші два роки і шістнадцять днів трудового стажу. Школа у воєнні роки працювала з перебоями, але ґрунтовну початкову освіту він здобув завдяки власному старанню та з допомогою домашніх педагогів – тіток, учительок молодших класів. За щиру любов до природи найбільше завдячує своїй бабусі.
Після школи Л.Ф.Забара успішно закінчив сільськогосподарський технікум, здобувши спеціальність агронома. Потім на Північному флоті була строкова військова служба – сувора і романтична.
Як відмінник бойової і політичної підготовки нагороджувався значком «Отличный связист», був молодшим командиром відмінного радіотехнічного підрозділу. Перед демобілізацією занесений до Книги пошани військової частини.
Успішно склав екзамени з офіцерського мінімуму. Пізніше атестували на звання «старший лейтенант». З 1957 по 1963 роки працював агрономом у селі Покровка. Де б і ким не був, – школярем, моряком чи аграрником – Леонід Федорович завжди кохався в поезії, складав вірші про природу, рідний край, море. Ці ліричні твори друкувалися у місцевій пресі. Активніше проявив себе в літературній творчості, коли познайомився з найпрекраснішою для нього на Землі людиною – молодою вчителькою Лідією Степанівною, яка хоч і бідуючи, але успішно самотужки закінчила Харківський університет імені М.Горького.
Вона – філолог, блискуче, окрім української та російської, володіла німецькою мовою, чудово зналася на вітчизняній та зарубіжній літературі. З Лідією Степанівною він навіки з’єднав свою долю. Вона порекомендувала Леоніду Федоровичу здобути вищу педагогічну освіту, щоб пліч-о-пліч працювати разом у школі. Тож у 1968 році він закінчив заочно природничий факультет Сумського педінституту ім. А.С.Макаренка, склавши всі чотири державні екзамени на «відмінно».
Частіше перебуваючи в обласному центрі, все більше спілкувався та знався з передовою творчою інтелігенцією – сумськими поетами, журналістами, артистами. Такими як от Микола Данько, Павло Ключина, Андрій Носачов, Володимир Затуливітер, Анатолій Семенюта, Геннадій Петров, Віктор Баранкін, Юрій Царик, Володимир Голубченко. Та найтепліші стосунки були у Л.Ф.Забари з Миколою Даньком, з яким познайомився у 1962 році, коли за два тижні складаючи вступні екзамени до вузу, проживав у його квартирі-бібліотеці.
У ті роки Леонід Забара почав працювати на педагогічній ниві. Його поважали вихованці за високий інтелект, щире серце, любов до рідного краю. У творчому плані, він відійшов від поезії й переключився на сатиру та гумор. Його сатира і гумор представлені у вигляді афоризмів, фразеологізмів, каламбурів, небилиць, байок, описок-самописок, словничків-жартівничків. Він склав і опублікував тисячі «…ізмів» – «парламентаризмів», «педагогізмів», «філософізмів», «історизмів», «демократизмів», «бюрократизмів», «бандитизмів», «хамізмів», «антиалкоголізмів», «антинікотизмів», «економізмів», «екологізмів», «здоровізмів», «фемінізмів», «амуризмів»…
Усі ці мініатюри бачили світ майже у всіх провідних українських газетах і журналах, у періодичних виданнях сатири та гумору країн СНД («Вожик», «Ніанги», «Шмель», «Чаян»…), у колишніх всесоюзних журналах «Крокодил», «Комсомольская жизнь», «Наука и религия», «Пульс», у центральній газеті «Правда». Майстер мікросюжетів Леонід Забара друкувався на сторінках центральних українських альманахів «Веселий ярмарок», міжнародного альманаху українських гумористів, які проживають в Україні, Канаді, США, Австралії та Росії – колективному часописі Весела Січ (2004), у регіональному альманасі «Слобожанщина» (2007).
Леонід Федорович Забара завжди і в усьому намагався бути успішним: керівником школи, вчителем біології вищої категорії, «вчителем-методистом». І завжди був ним! Природно. Що закоханість у педагогічну справу, у своїх вихованців Леоніда Федоровича стали тим стартовим майданчиком, своєрідними підмурками для великої освітянської династії Забар.
Приклад батька та матері наслідували два їх сина Анатолій та Володимир, які вже мають великий вчительський досвід та чималі заслуги у галузі освіти. Анатолій Леонідович викладає біологію у Тур’янському НВК. Органічно доповнила цю сімейну педагогічну династію його дружина Галина Миколаївна, котра тривалий час керує цим навчальним закладом і успішно навчає дітей математиці. Впевнені кроки на освітянській ниві робить і їх син Сергій, який викладає історію в цій же школі. Таким же успішним освітянином є і другий син Леоніда Федоровича Володимир, що вчителює у Роменському районі.
Започатковувач вчительської династії Леонід Федорович Забара дуже радів з того, що його сини пішли та його стопах, допомагав їм у професійному становленні. Працюючи на педагогічній ниві Л.Ф.Забара завжди знаходив час для улюбленого заняття – написання сатиричних мікросюжетів, які сипалися у нього, як з рогу достатку.
Перш, ніж відправити свої доробки у далеке плавання – у обласні та всеукраїнські видання він друкував їх у районній газеті «Перемога». Наша редакція була для Леоніда Федоровича другим домом. Попри свою зайнятість він завжди забігав сюди хоч на хвильку. Добрі товариські стосунки єднали Тур’янського сатирика і гумориста з журналістами районки, особливо з колишнім її редактором Олександром Козирем.
Пам’ятаю такий епізод. Якось Леонід Федорович завітав до редакції, був чимось неприємно стурбований.
– Що трапилося? – поцікавився я в нього. Трохи помовчавши, він поділився своєю проблемою. – Справа в тому, що його найдорогоцінніша річ – друкарська машинка, на якій він друкував свої твори, вийшла з ладу. Спільними зусиллями ми знайшли у Краснопіллі майстра і він її полагодив. Мене завжди вражала сила духу, життєва мудрість і незламність Л.Ф.Забари. Навіть будучи тяжко хворим, він до кінця боровся за життя, ніколи не скаржився, не розкисав і не опускав рук. Світла йому пам’ять!
Якщо Вам попадеться до рук книга «Зооафоризми» Л.Ф.Забари, обов’язково прочитайте її. Ви отримаєте задоволення і гарний урок виховання сатирою. А головне – це буде данина шани і поваги вмілому педагогові і майстерному сатирику.
О.ЦИЛЮРИК
Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/pedagog_i_satirik/2015-03-21-4865
21.03.2015
Педагог і сатирик
