Цікавим і, водночас, пізнавальним видався понеділок 15 червня для вихованців молодших класів Угроїдської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Цього дня разом з вихователями малюки відвідали православну святиню селища – Іллінський храм.
Екскурсія до храму почалася зі знайомства з настоятелем протоієреєм Сергієм Зеленським. Він зустрів галасливу юрбу дітлахів перед входом та познайомив їх з історією святині. Після чого відвідувачі побували у храмовому приміщенні та оглянули територію храму. Спілкуючись з малюками, отець Сергій торкнувся азів православної віри, натомість діти поділилися з ним своїм розумінням значення церкви та служіння Богу.
Continue reading
Monthly Archives: Червень 2015
У наполегливих – все ладиться
Попередньо домовившись, зустрілися з директором господарства ТОВ АФ «Родина», що у с. Порозок, В.В.Тимошенком в офісі сільгосппідприємства. Не обмовився, дійсно контору ТОВ «Родина» без перебільшення можна назвати офісом. У порівнянні із старим виглядом вона нині як небо і земля. Тут зроблений євроремонт, як всередині, так і зовні, придбані нові сучасні меблі. Чудове освітлення, приємні пастельні кольори інтер’єрів створюють справжній комфорт, сприяють продуктивній роботі.
В’ячеслав Володимирович показав нам сучасну міні-котельню на твердому паливі з теплонакопичувачем, яка під час опалювального сезону продемонструвала свою ефективність і економічність. Далі розмова перейшла у русло повсякденних виробничих турбот, якими нині живе господарство. Агроном за спеціальністю, господарник, котрий, не зважаючи на свій молодий вік, вже має чималий практичний досвід у рослинництві з особливим задоволенням розповідав про те, як перезимували озимі, про догляд за посівами, що вже зроблено для забезпечення врожайності зернових, технічних культур, що планується зробити.
Continue reading
Ми хочемо жити у ріднім селі!..
…Я повертаюсь серцем молодим
До витоків через літа й облуду
Й доки живу, пишатись буду тим,
Що я з села, що я з простого люду!
(Петро Ротач, збірка «Що збулось, що не збулося…»)
Між Мезенівкою і Жигайлівкою, Лозовим та Семереньками в долині річки Дернова у всій своїй красі розкинулось наше рідне село Бранцівка. Уже понад 360 років живе, працює і відпочиває, радіє і сумує, народжується і відходить у потойбіччя бранцівський люд. Чого тільки не випадало на долю наших односельчан, адже ми всі і є невід’ємною складовою історії нашої України.
Дуже непросто жилося нашим дідам-прадідам. В пам’яті нащадків залишилися їх оповіді. На їх долю випала повсякденна боротьба за право мати свою ниву та мирно працювати на ній. Велике бажання змінити своє життя на краще, відмінивши кріпосне право. Пізніше – прогнати пана Пилипця і розподілити його землі. Далі ще складніше – громадянська війна, примусова колективізація, укрупнення колективних господарств з переселенням хуторів Заярний, Степ, Коханий. І найжорстокіше – голодомор 1933 року.
Щемить душа за своїх рідних, які опухлими від голоду ногами йшли працювати, щоб вижити. Але знесилені падали, як зорі, і гасли. А у рідних і сусідів не вистачало сил, щоб захоронити по-християнськи. Тому поховання часто велися прямо на обійстях. Так моя прабабуся Параскева в 33-му році спочила прямо за глухою стіною своєї хати. До неї підхоронили сусідську дитину. А прадіда Григорія спровадили відпочивати до загальної могили ще живого, але вже безнадійного. Гробарі економили сили, щоб зайвий раз не їхати.
Continue reading
ПЕРЕМОЖЕЦЬ ЕПІДЕМІЇ
Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним. В кращий чи гірший бік – покаже історія, адже кожен з нас є її частинкою. Про когось згадуватимуть мільйони, про когось тисячі, сотні, про когось одиниці, з тією лише різницею, яка це буде пам’ять: хороша, гідна чи така, що обмежуватиметься зневажливою посмішкою. «Все вокруг чужое – у тебя только имя свое. Единственное, настоящее, подлинное, истинное имя твое», – сказав поет і музикант Єгор Лєтов. Справді, як же важко його не втратити, не зганьбити, не зрадити це єдине справжнє власне ім’я, коли навколо скільки брехні, зневіри. На щастя не треба сьогодні підніматися в атаку, кидатися під танки з гранатами, щоб його обезсмертити. Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним.
Та що вартує сьогодні це життя, коли реклама одного з телеканалів пропонує нам з вами прислати відео з якоїсь автокатастрофи, і якщо це відео виявиться видовищним, можна отримати подарунок – цілу каністру бензину. Міняється життя, з’являються нові герої. «Вылазят боги из заветного дупла. Растут герои, как лавина, как ботва», і нам ця «ботва» подобається, на неї ми рівняємося, бо інших нам і не пропонують. Між тим були і є справжні взірці для наслідування, вірю, що будуть вони і надалі.
Приклад цьому – Іван Данилович Ладний – людина, про яку можна зняти захоплюючий фільм, в якому будуть сотні тисяч врятованих життів без жодного пострілу. Збирати інформацію про цю людину було напрочуд цікаво і пізнавально, адже цьому передувала не одна зустріч з його друзями і колегами, теж непересічними особистостями.
Continue reading
Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) III
Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.
***
ОРЕОЛ НАРОДУ
Вогонь купалля вже давно загас,
розвіявся по кабінетах попіл,
згас щедрий вечір, маковій і спас,
і розговляються щодня по всій Європі.
Вогонь купалля? В кого запитаю,
ні, не у всіх опечалене лице.
Дикунський, може, ритуал оце?!
А ми ж цивілізовані до краю…
Весілля, певно ж, варто відмінить,
порятувать від п’янства і від бруду.
Лиш з похороном важче, певно ж, буде.
Чи й той у креманації згорить?..
Сплануєм ритуальність обласну,
на звітність наполяжем по аналах!
А що ж веснянка, що несла весну,
й щедрівка та, що рік нам починала?
Життя бюрократичний примітив –
у протокол записаний цифіром!..
Невже ми будем заздрити і звірам,
живе в яких доісторичний див?!
О диво дивне – аж до забуття –
людини, що освітлює природу!
Ясна романтика народного життя
і таємничий ореол народу!
Той ореол – на душі молоді,
отой вінок, що між зірок літає,
що по купальській проплива воді
і в нареченій на голівці сяє!
Народу таємничий ореол!..
***
Continue reading
Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) II
Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.
***
Ні вороття, ні каяття.
Синдроми переляку.
У кут загнати почуття,
як тигра, як собаку.
Заґратувать. Замурувать.
Від днини. Від людини.
І все чуття сконцентрувать
у крапельці сльозини…
Але ж таке в житті бува,
й ніхто не обороне:
людина в морі виплива,
а у сльозі потоне.
***
Дорогі ви мої українці,
переповнений вами світ,–
вже пісень і вже сліз по вінця,
як і вашій Вітчизні літ.
І куди я по світу поїду –
де вас тільки по світу нема!
Може, з вас починається літо?
Чи кінчається вами зима?
Хмарочоси, хатини, оселі…
Земляки ви мої, земляки…
Повсідались ви на паралелі,
як ув осінь на дріт ластівки.
***
Continue reading
Анатолій Таран «Житло Душі» (вибране) І
Житло душі – в серці і в думанні кожної людини. Але це і вся наша велика планета, яку ми зобов’язані зберегти в єдиній моральній і природній доцільності і красі для нащадків.
***
Якісь маленькі відзначав свята:
і снігу першого, краплин дощу і сонця
і не ходив за ними, а літав,
куди заманеться, куди тобі захочеться.
Вечірня сутінь голубих снігів,
зірок іскріння, що летять в століття,
і свято нестолочених лугів,
й таке безмежне свято верховіття…
О світла доле свят дитячих всіх,
ціна яким століття і хвилини!..
Немає в серця більш дорослих втіх –
як святкувать ясні свята дитини.
***
ВИШНЕВА БАЛАДА
Спиляли вишню ми серед зими.
І наш хлоп’як із наміром поета,
поки цурпалки напиляли ми,
собі з галузок назрізав букета.
Ми поскладали і поліна, й хмиз –
в паркій роботі мали насолоду.
А він дубці у кулаці затис
й поніс у хату, щоб поставить в воду.
Дійшла вже черга і до тих дровець –
від дров сухих займались помаленьку.
А наш рідненький хатній горобець
явив у вазі квіточку біленьку.
Старенька вишня – повний дім тепла
у грубі стала раптом золотою.
Й цвіла галузка – вишенька мала,–
старої вишні гріта теплотою.
І дивне щось в хлоп’яти на лиці:
хоч ти на нього глянь – і помолися,
мов під снігами вишні корінці
невимерлі у нім переплелися.
А де ті птахи, що співали там?
А де ті люди, що ті вишні їли?
А де вітри, що в листі шелестіли?
У золото гаряче відлетіли?
Лише хлоп’я світилося життям…
***
Continue reading
«Не всі ми бачили в житті своїх дідів…»
5 липня талановитому земляку, уродженцю Миропілля, українському поету Анатолію Васильовичу Тарану виповнилося б лише 75…
Анатолій Таран
***
Не всі ми бачили в житті своїх дідів.
І не усі батьків з дитинства знають.
Вони убиті десь, не між садів…
Сади ж не вірять — все їх виглядають.
Наш рід такий: цвітіння — не вмира.
Батьки, діди. Портрети, мов ікони.
Не для Іллі святого чи Петра —
синівські для батьків у нас поклони.
Бо маємо земний — не райський сад.
Наш рід такий: у цвіт, в коріння віра.
І сад цвіте. З цвітінням нашим влад.
Мов наших душ — це спадкоємна міра.
***
Continue reading
Михайло Осадчий: «Дорогий Миколо! …Мені хотілося читати й читати листа, праглося, щоб цьому листові не було ані краю, ні почину…»
Для багатограннішого знайомства з постаттю нашого земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета Миколи Михайловича Данька пропонуємо фрагменти його листування з дисидентом-літератором, земляком Михайлом Осадчим. Листування друзів-письменників було опубліковано на «Сумському історичному порталі» (http://history.sumynews.com/).
Вертій Олексій
Листи дисидента Михайла Осадчого до поета Миколи Данька
(фрагменти)
…
18 лютого 80 р., Милва
Дорогий Миколо!
Щойно отримав листа, надісланого тобою 11.ІІ.80 р. Сердечно дякую. Вочевидь, що моя поштівка затрималась значною мірою через помилку в адресі, в кожному разі гарний мотив затримати. Добре, що хоча втрапила.
Уже я поволеньки викарабкуюсь з глибокої депресії, в котрій перебував з жовтня. І неврозу також. Так бажано відпочити по 9 літах поневірянь, але наразі не вдається. Ледве викарабкався од чергової в’язниці після того, як на моєму чергуванні згоріла фанерна будочка. Завершилася кримінальна справа супроти мене 7.ІІ.80 сплатою значної суми, котру начислили за пожежу оної будочки, хоча я в пожежі не винен. Але що значить найти тепер лжесвідка? В лагері за пачку чаю, тут запросто за пузир – “пузир” за тутешньою термінологію “півлітра”.
Дорогий Миколо, другий раз подав заяву на відпустку, ще нема відповіді. Як дадуть, побуду зо 2-3 дні на Сумщині, треба домовитися з кузенами, щоб продали хату. Постараюся зазирнути і до Робінзона. Пак, допомогли мені сплатити начислину тисчонку нині горьківська Даная[1] зі своїм Зевсом у золотих променях. І не знаю, як і коли я оддам.
Continue reading
30 годин на неокупованій території (ч.3) «Чай від Миколи Данька»
(закінчення, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»; 30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»)
Я дарував йому книги, куплені у Москві. Нині пригадую три з них: збірник поезій Осипа Мандельштама, поезію Йосипа Бродського і щоденник Зінаїди Гіппіус. Микола Михайлович завжди запитував мою думку про книги, і я, розповідаючи, за його прикладом, теж цитував авторів. Пізніше, в наступний приїзд, я питав про його враження, і у нас виникала цікава дискусія. Гіппіус Данько називав «розумною жінкою і середнім поетом». В цей час розмови про самостійність України вже ішли вільним текстом. Микола Михайлович вірив у скоре здобуття незалежності, говорив про Рух, придивлявся до секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Він без побоювань розповідав про знайомство з Василем Стусом, поезію якого цінував дуже високо. Взагалі, в цей час наше спілкування стало рівнішим (тобто вийшло із стовідсоткової форми учень-учитель) і переросло у теплу дружбу. Зрозуміло, поет залишився для мене старшим другом і вчителем.
Тоді ж, пригадую, Борис Олійник став одним із замів Михайла Горбачова і надіслав Миколі Михайловичу листа: «Чим можу допомогти?» Данько відповів: «Допоможи видати збірку». Відповіді не надійшло. Цю історію передав мені тато.
Continue reading