19 листопада виповнилося б 70 років відомому письменникові-гумористу і сатирикові, редакторові популярного журналу «Перець», нашому незабутньому земляку Михайлу Васильовичу Пруднику.
Пропонуємо низку спогадів про ювіляра.
*** Continue reading
19 листопада йому б виповнилося 69. Проте спекотне літо, на жаль, стало для нього останнім у житті. Наш колега помер від важкої хвороби. А далі так сталося, що сумна іронія супроводжувала цю напрочуд світлу, веселу і дотепну людину навіть після смерті. Одне видання, друкуючи некролог, назвало його лауреатом Нобелівської премії, хоч насправді йшлося про премію Нобельську, яку вручають майстрам веселого слова у селі Нобель на Рівненщині.
Ідеться про письменника-гумориста і сатирика, фейлетоніста, багаторічного редактора журналу «Перець» Михайла Прудника. До речі, вся родина Прудників творча, адже дружина гумориста і сатирика Світлана теж письменниця. Вона багато років працювала у не менш популярному вітчизняному журналі для дітей «Барвінок», авторка зовсім не сумних книжок. Наша сьогоднішня співрозмовниця — журналістка і письменниця Світлана Прудник. Continue reading
Вшановуючи пам’ять нашого незабутнього талановитого земляка, який відійшов у Вічність 7 серпня цього року, пропонуємо читачам «Краснопілля Інфо» замальовки з однієї з останніх літературних зустрічей Михайла Прудника з колегами і читачами. Запам’ятаймо його таким.
***
Михайло Прудник – персона відома у журналістському та літературному середовищі. Навіть легендарна. З 1975 року працює в журналі «Перець» фейлетоністом, на посадах завідувача відділу культури, відповідального секретаря. З 2002 року — головний редактор видання. Член Національної спілки письменників України (1987), Спілки журналістів України (1979), член приймальної комісії НСПУ. Член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Постійний учасник всеукраїнських фестивалів «Вишневі усмішки». Лауреат багатьох премій. Continue reading
Про те, що Краснопільщина – батьківщина багатьох талановитих людей, не буде зайвим повторювати знову й знову, адже це не банальність, а чиста правда. Переконуєшся в цьому щоразу, при підготовці матеріалів до цієї рубрики, коли знайомишся із земляками, що живуть за межами області, а то й України.
НЕОЧІКУВАНА ПОСИЛКА
Нещодавно на адресу редакції надійшла посилка, а в ній дві книги, автором яких є наш земляк, Заслужений діяч науки і техніки України Дмитро Федорович Гончаренко.
“З великим задоволенням висилаю Вам і Вашим колегам дві мої книги, які вважаю найбільш вдалими. Одна з них “Строительство и реконструкция стадионов“, присвячена підготовці стадіонів України і Польщі до Євро-2012. У книзі детально розглянуто світові досягнення у галузі будівництва та реконструкції стадіонів. Викладений у книзі матеріал підкріплено чисельними ілюстраціями. Друга книга, це збірка “Посміхайтесь, і все буде добре“, до якої увійшли веселі історії, анекдоти та афоризми, які я збирав із різних джерел протягом багатьох років. Маю надію, що книги принесуть Вам задоволення“. Continue reading
Про більш ніж 90-річну історію «гострого» видання і про особливості теперішніх жартів розмова з відомим українським письменником-гумористом.
— Чи правда, що в радянські часи якщо став «героєм» публікації в «Перці», то могли звільнити з роботи?
— І звільняли, і оголошували догани. У ті часи на кожен критичний виступ органи мусили реагувати. І зрозуміло, фейлетоніст зважував кожне слово, перевіряв кожен факт. А от якщо до друку пішов наклеп — писали скаргу в ЦК, а вже звідти нам передзвонювали на ось цей червоний телефон, який називається «інфарктним». Бувало по-різному: напишеш фейлетон про високого чиновника, і той, як кажуть, пройде гладенько. А траплялося, зачепиш когось на рівні району, і добряче вигрібаєш…
Continue reading
Михайло Васильович Прудник – відомий український письменник-гуморист, головний редактор журналу «Перець» (2002-2013). Лауреат національних літературних премій ім. Остапа Вишні, ім. Степана Олійника, ім. Олександра Ковіньки, переможець міжнародного гумористичного конкурсу «Алеко» (Болгарія, 2012 рік).
Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 року в с. Мозкове Краснопільського району. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка у 1975 році. З того часу працював в українському республіканському журналі «Перець» фейлетоністом, завідувачем відділу культури, відповідальним секретарем. З 2002 року — головний редактор видання. Автор книг сатири і гумору: «Що скаже Люся», «Дорогоцінна ґуля», «Репетитор для генія», «Бестселер», «П’єдестал напрокат», «Лауреат усіх премій». Член Національної спілки письменників України (1987), Спілки журналістів України (1979), член приймальної комісії НСПУ. Член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Continue reading
Частенько після робочого дня у тиші кабінету беру до рук збірки книжок своїх добрих знайомих: письменників, поетів, публіцистів, гумористів і сатириків з їх дарчими записами. Щоразу згадую цих талановитих людей, справжніх трудівників красного письменства, захоплююсь їх талантом, вишуканим стилем, багатством словникового запасу. І щоразу після перегляду їх творів чомусь у них вчуся.
Днями на очі потрапила солідна, добре ілюстрована книга, а головне неперевершена у професійності і майстерності такого сатиричного жанру як афоризми. Це книга «Зооафоризми» педагога від Бога, засновника розлогої вчительської династії, опального сатирика з с.Тур’я Л.Ф.Забари. До речі, такої обширної книги гостросатиричних мікросюжетів одиниці. Майстра-освітянина, на жаль, автора цієї книги, прекрасної людини, неперевершеного сатирика вже немає з нами.
Мені приємно, що довелося часто зустрічатися, тісно спілкуватися з цією неординарною людиною, особливо у останні роки його життя, радіти разом з ним виходу у світ такої жаданої для автора і дорогоцінної книги «Зооафоризми», одним з перших отримати її у подарунок від Леоніда Федоровича з дарчим написом.
Почну розповідь про Л.Ф.Забару з його біографії, життєвого і творчого шляху майстерно і захоплююче викладеними у слові автора, вміщеного в книзі «Зооафоризми».
Леонід Федорович Забара народився на Слобожанщині у теперішній прикордонній зоні на стику трьох областей – Курської, Бєлгородської та Сумської – у с. Демидівка, нині Російської Федерації, 29 серпня 1934 року в селянській родині. Батьки були потомственними трударями-хліборобами з Богом у душі. У його роду було чимало вчителів. Тож як було не прийняти йому доленосну естафету рідних , які поклали своє життя заради щастя майбутніх поколінь?! Вони були для нього прикладом формування світогляду, сили волі, патріотизму.
Continue reading
Гумор і сатира оточують людину з перших років життя. Влучні дотепи, жарти викликають сміх, підвищують тонус, оптимізм, продуктивність праці. Одним з таких діячів “гарячого цеху” є наш земляк з с. Тур’я Леонід Федорович Забара, який зовсім нещодавно відзначив свій 75-річний ювілей.
– Мене, – як курінного, – згадує в альманасі “Весела січ” відомий гуморист Г. Єлишевич, – дуже тішить, що не забарився зі своїми “нащетининими” думками класик сучасного українського афоризму Леонід Забара. Лише перелік видань, що оприлюднюють думки сільського вчителя, зайняв би мінімум півсторінки. Малий жанр, на якому спеціалізується сатирик, не завадив йому увійти у широку пресу. Афоризми Леоніда Забари друкувалися у стількох республіканських та ще тоді всесоюзних часописах, що, мабуть, легше було б перелічити, де не друкувалися. Особливо він полюбляє зооафоризми, що для вчителя біології цілком закономірно. Втім, багато років тому він і гадки не мав, що стане вчителем, а тим паче – сатириком.
Continue reading
