19 листопада виповнилося б 70 років відомому письменникові-гумористу і сатирикові, редакторові популярного журналу «Перець», нашому незабутньому земляку Михайлу Васильовичу Пруднику.
Пропонуємо низку спогадів про ювіляра.
*** Continue reading
Джонатан Свіфт та його твір
(закінчення)
* * *
Творчість Свіфта-сатирика становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури. Схарактеризувати особливості сатири Свіфта в усіх її різноманітних виявах – річ неможлива в невеликій статті. Можна, звичайно, спинитись лише на основних її особливостях. Continue reading
Джонатан Свіфт та його твір
(продовження)
* * *
Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. Твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена в Німеччині, Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Депер’є у Франції, Томаса Мора («Утопія»), Френсіса Бекона («Нова Атлантида») в Англії, Кампанелли («Місто сонця») в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Continue reading
Джонатан Свіфт та його твір
«Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях, – швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі…»
Це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Continue reading
Частенько після робочого дня у тиші кабінету беру до рук збірки книжок своїх добрих знайомих: письменників, поетів, публіцистів, гумористів і сатириків з їх дарчими записами. Щоразу згадую цих талановитих людей, справжніх трудівників красного письменства, захоплююсь їх талантом, вишуканим стилем, багатством словникового запасу. І щоразу після перегляду їх творів чомусь у них вчуся.
Днями на очі потрапила солідна, добре ілюстрована книга, а головне неперевершена у професійності і майстерності такого сатиричного жанру як афоризми. Це книга «Зооафоризми» педагога від Бога, засновника розлогої вчительської династії, опального сатирика з с.Тур’я Л.Ф.Забари. До речі, такої обширної книги гостросатиричних мікросюжетів одиниці. Майстра-освітянина, на жаль, автора цієї книги, прекрасної людини, неперевершеного сатирика вже немає з нами.
Мені приємно, що довелося часто зустрічатися, тісно спілкуватися з цією неординарною людиною, особливо у останні роки його життя, радіти разом з ним виходу у світ такої жаданої для автора і дорогоцінної книги «Зооафоризми», одним з перших отримати її у подарунок від Леоніда Федоровича з дарчим написом.
Почну розповідь про Л.Ф.Забару з його біографії, життєвого і творчого шляху майстерно і захоплююче викладеними у слові автора, вміщеного в книзі «Зооафоризми».
Леонід Федорович Забара народився на Слобожанщині у теперішній прикордонній зоні на стику трьох областей – Курської, Бєлгородської та Сумської – у с. Демидівка, нині Російської Федерації, 29 серпня 1934 року в селянській родині. Батьки були потомственними трударями-хліборобами з Богом у душі. У його роду було чимало вчителів. Тож як було не прийняти йому доленосну естафету рідних , які поклали своє життя заради щастя майбутніх поколінь?! Вони були для нього прикладом формування світогляду, сили волі, патріотизму.
Continue reading
Гумор і сатира оточують людину з перших років життя. Влучні дотепи, жарти викликають сміх, підвищують тонус, оптимізм, продуктивність праці. Одним з таких діячів “гарячого цеху” є наш земляк з с. Тур’я Леонід Федорович Забара, який зовсім нещодавно відзначив свій 75-річний ювілей.
– Мене, – як курінного, – згадує в альманасі “Весела січ” відомий гуморист Г. Єлишевич, – дуже тішить, що не забарився зі своїми “нащетининими” думками класик сучасного українського афоризму Леонід Забара. Лише перелік видань, що оприлюднюють думки сільського вчителя, зайняв би мінімум півсторінки. Малий жанр, на якому спеціалізується сатирик, не завадив йому увійти у широку пресу. Афоризми Леоніда Забари друкувалися у стількох республіканських та ще тоді всесоюзних часописах, що, мабуть, легше було б перелічити, де не друкувалися. Особливо він полюбляє зооафоризми, що для вчителя біології цілком закономірно. Втім, багато років тому він і гадки не мав, що стане вчителем, а тим паче – сатириком.
Continue reading
