Інтерв’ю для «Вечірнього Харкова» (18.11.2013)
Гість «Прямої телефонної лінії ВХ» – професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, доктор філологічних наук Леонід Ушкалов.
ЛІТЕРАТУРНА МОВА РОДОМ ЗІ СЛОБОЖАНЩИНИ?
– Леоніде Володимировичу, здрастуйте! Мене звуть Марина, я хотіла б дізнатися, чи існує регіон в Україні, де розмовляють чистою, скажімо, еталонною українською мовою?
– Дякую за питання. Річ у тому, що еталоном прийнято вважати літературну мову, а це є внормована, певною мірою штучна мова, що живе за своїми власними фонетичними, синтаксичними, морфологічними та іншими правилами.
Інша справа – жива мова. Кожний регіон в Україні, звичайно ж, має свої особливості. Тому еталонних регіонів, про які ви запитуєте, немає і бути не може. Така ситуація характерна не тільки для нас, але й для будь-якої іншої країни: Німеччини, Італії, Польщі, Росії тощо. Жива мова завжди відрізняється від загальноприйнятої норми, і що далі ми поринатимемо у віки, то більше цей відрив буде помітний. Іноді літературна норма кардинально не схожа на народну мову. Тому зараз жива мова різних областей України відрізняється від літературної, і це нормально. На Полтавщині говорять по-своєму, має свій говір Галичина, Слобожанщина, Поділля та інші регіони. Приміром, кілька років тому я виступав з відкритою лекцією у львівському університеті, і слухачі відзначили, що моя українська має м’яку вимову, хоча я говорив, природно, літературною мовою.
– Але ж існує твердження, що літературна мова народилася на Полтавщині й, відповідно, вона більш чиста?
– Є таке твердження. Але я б сказав, що кожний регіон зробив свій внесок у формування тієї мови, яку ми зараз уважаємо літературною. І чимала заслуга в цьому нашого регіону. Наприклад, Григорій Квітка-Основ’яненко вважав, що та народна мова, яка вживалася тут, надзвичайно чиста й набагато ближча до якоїсь слов’янської основи, ніж мова Гетьманщини, а отже, і Полтавщини, де, як він відзначав, багато запозичень, зокрема полонізмів.
– Добрий день, турбує Тетяна. Леоніде Володимировичу, у побуті я розмовляю російською мовою, але українську мову вивчала й знаю. І часто бачу рекламу з відвертими ляпами, помилки трапляються в книжках і навіть у шкільних підручниках. Що, по-вашому, потрібно зробити, щоб такого позорища не було?
– Так, така проблема, на жаль, існує. Мені здається, що це відбувається через цілу низку причин. Я особисто мав досвід співробітництва з кількома видавництвами й для себе відзначив, що в деяких із них не вистачає фахівців з належною філологічною освітою. Часто редакторами працюють люди, які не є носіями української мови. Можу порекомендувати редакторам більше спілкуватися українською, щоб краще відчувати мову. У цілому великої трагедії в цьому немає. Усе можна легко подолати, було б бажання. Як кажуть, це проблема росту. Певен, що в майбутньому ми матимемо розкішну рекламу різними мовами, у тому числі й державною.
УКРАЇНСЬКА МОВА ОМОЛОДЖУЄТЬСЯ
– Здрастуйте, Леоніде Володимировичу. Мене звати Ірина, я корінна харків’янка й добре розумію державну мову, адже сьогодні українська скрізь – на телебаченні, у школах, вузах і т.д. Але при цьому харків’яни продовжують спілкуватися між собою російською. Як ви дивитеся на це?
– За статистикою, зараз російською в побуті розмовляють 80% жителів нашого мегаполісу. Річ у тому, що якимись адміністративними методами змусити людей спілкуватися українською неможливо. Це скоріше викличе зворотну реакцію. Я згадую, як мій друг – талановитий фізик, математик, поет і філософ Володимир Мойсейович Кошкін (світла йому пам’ять) на зорі української державності почав викладати предмети українською. Це було його щире бажання. При тому, що перекласти лекції з безліччю термінів, мабуть, було непросто. Але щойно згори він одержав наказ про обов’язкове викладання українською, враз перейшов на російську мову. Чому? Тому що почувався вільною людиною і громадянином.
Для мене цей приклад дотепер є яскравим підтвердженням того, що за вказівкою такі речі не робляться. Мені здається, що для популяризації української мови серед російськомовного населення необхідно створити привабливий образ нашої культури, а вже потім розумно впроваджувати українську в різних сферах нашого життя. Підкреслюю, робити це потрібно шляхом розумного державного протекціонізму, примус ні до чого не приведе. І ще раз повторю: просвітницька робота. Ми повинні усвідомити, що українська культура – прадавня, дуже яскрава й самобутня. Якщо у вас буде вільний час, почитайте, наприклад, «Уроки літератури», які я веду на сторінках газети «Україна молода». Якщо після знайомства з ними ви погодитеся із цим твердженням і зацікавитеся нашою поезією або філософією, вважатиму, що сили витратив не даремно.
– Тобто ви певні, що згодом українська мова пошириться у всіх сферах життя?
– Безумовно. Українська стане мовою спілкування у всіх сферах сучасного життя й на всій території нашої країни. Це не порожні надії. Українська стає дедалі популярнішою. Наприклад, сьогодні наші русисти – фахівці в ділянці російської філології – іноді захищають дисертації українською. І це здорово – так формується українська русистика, що, своєю чергою, також збагачує нашу мову.
А якщо ні, то наша орієнтація на російську прирікає нас на вічну «другу парту». Це питання культурної конкуренції і самоідентифікації.
– Леоніде Володимировичу, мене звуть Олексій. Скажіть, розвивається українська мова сьогодні чи вона законсервована?
– Українська мова жива, і зараз вона розвивається стрімко й динамічно. Мова не повинна відставати від життя. Думаю, що літературна українська дедалі більше наближатиметься до живої мови. Власне кажучи, мова сьогоднішньої української літератури вже кардинально відрізняється від тієї мови, яка була ще 30 років тому: мова Івана Драча й Сергія Жадана — це дві різні мови хоча б тому, що в сучасній літературі дуже багато сленгу тощо. Я вважаю, що це позитивний момент, оскільки ця мова відбиває ритм життя наших мегаполісів. За допомогою словника Грінченка, звичайно ж, сучасність яскраво не опишеш.
– Хто із сучасних українських авторів вартий уваги читачів?
– Гідних багато, але я назву лише тих, яких особисто знаю й люблю. Наприклад, талановиту письменницю й прекрасну людину Оксану Забужко. У неї дуже глибока й палка поезія. До того ж Забужко – тонка професійна філософиня. Назву також Івана Андрусяка – це поет від Бога. З харків’ян назву Сергія Жадана. У поезії він геній. А з харківських авторів, які пишуть російською, мені дуже подобається Ірина Євса. Ці автори, без сумніву, залишать свій слід в українській літературі на багато років.
– А як ви оцінюєте творчість вашого сина?
– Об’єктивно. Він увесь час щось у пошуках. Писав поезію, драматичні мініатюрки, оповідання, роман… Займався публіцистикою, перекладами, академічною наукою. І багато чого йому вдається досить непогано. Принаймні в нього є своє – досить велике – коло читачів. А перші читачі – ми із дружиною. Недарма свій роман «БЖД» Сашко присвятив нам.
СКОВОРОДА РОЗМОВЛЯВ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ, АЛЕ ДУМАВ ЧАСТО ЛАТИНСЬКОЮ
– Добрий вечір, мене звуть Сергій. Леоніде Володимировичу, знаю, що ви займалися дослідженням життя й творчості Григорія Сковороди. Цього філософа вважають українським, а якою мовою він говорив і писав?
– Сковорода, без сумніву, український філософ і говорив він українською мовою. Один із сучасників писав про нього: «по наречию сущий малороссиянин». Але це в житті, так би мовити, у побуті. А як літератор він писав грецькою (щоправда, зовсім трохи), латинською. Латинською мовою він написав кілька десятків поезій – до речі, і молитву до Бога про місто Харків, і більшу частину листів. Для нього, як і для багатьох інших українських письменників епохи бароко, латинська мова була мовою мислення. А свої філософські трактати й діалоги Сковорода писав книжною українською мовою. Сам він називав свою книжну мову або «малороссийским наречием», або «здешним наречием». Це така собі досить строката (і яскрава!) сумішка церковнослов’янської, української, російської, латинської, грецької, єврейської та ще деяких мов. Маю зазначити, що перекладати твори Сковороди на будь-яку сучасну мову надзвичайно непросто…
Джерело:
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=904156053403921&id=100014286030102
Oleksandra Ushkalova
12.08.2020
18.11.2013. Інтерв’ю для «Вечірнього Харкова»: «Чим відрізняється українська мова від державної мови». Опубліковане російською. Переклад українською мій.
