Робота на землі допомагає відволіктися від пережитого — так говорить переселенка з прикордонного Краснопілля Людмила Дашутіна.
Переселенці Ніна та Людмила. Суспільне Суми
Рік тому вона разом із мамою евакуювалася до Бишкіні, рятуючись від російських обстрілів. На новому місці жінки винаймають житло та облаштовують город. Свою історію вони розповіли кореспондентам Суспільного.
Пані Людмила розповідає про свій город. Він допомагає їй відволіктися від пережитого після евакуації.
“Трохи картопельки висаджуємо, морковки, цибульки. Сьогодні ще й кабачків накидала на тому боці. Ще в нас є там діляночка така“, — говорить жінка.
Згадує, як виїжджала з рідного Краснопілля.
“Було дуже гучно там. Неможливо було залишатися і терпіти. Був приватний будинок, робота, але росіяни лишили всього: і будинку, й роботи, і рідного краю. Коли вже почали кидати КАБи, спалили нашу лікарню, коли залишилась без роботи, з пакетом у руці сюди приїхала. Спасибі добрим людям. Світ не без добрих людей. Спочатку приїхали — далекі родичі прийняли нас. А тоді облаштувалися завдяки і місцевій владі”, — каже Людмила.
Пес пані Людмили. Суспільне Суми
Востаннє у Краснопіллі пані Людмила була понад пів року тому.
“Останній раз була 5 листопада минулого року. Була надія: саджала цибулю на зиму і часник, полуницю полола. Жила надією, що все це скінчиться. Будинок ще цілий, начебто і мамин цілий, бо ми не разом жили“, — додає жінка.
Будинок, у якому оселилася родина. Суспільне Суми
Ділиться: лише тут, у відносно тихому селі, перестала прокидатися від страху серед ночі.
“Там зараз ні зв’язку, ні електрики на нашій вулиці. КАБами б’ють. Там я не знаю, як люди залишаються”, — говорить переселенка.
Мама Людмили — Ніна Дзюба — каже: місцеві жителі ставляться добре, допомагають і гуманітаркою. Але найбільша мрія — повернутися у власний дім.
“Власний будинок гарний. Мрію, щоб війна закінчилася і щоб туди повернутися”, — ділиться вона.
Валентина Кириченко. Суспільне Суми
За словами старости Бишкінського старостинського округу Лебединської міської територіальної громади Валентини Кириченко, у Бишкінському старостинському окрузі Лебединської громади до повномасштабного вторгнення проживали 738 людей. Нині — 590. Від початку великої війни сюди приїхали понад 65 переселенців. Додає, що до округу входять чотири населені пункти: Ревки, Щетини, Гудянське і Бишкінь.
с. Бишкінь на Сумщині. Суспільне Суми
“Нараховується 514 дворів. У 2021 році фактично проживало 738 людей. З них дошкільного віку — 24, шкільного — 36, 416 — працездатні, і пенсіонери — 262. На початку 2026 року зареєстровано 590 людей. ВПО — 65 людей, серед них — 5 дітей”.
У селі працює магазин, а найближча лікарня — за 12 кілометрів, у Лебедині. Попри віддаленість від кордону, безпекова ситуація тут також залишається напруженою, розповідає староста.
“Безпекова ситуація тривожна. Літають і літаки, і безпілотників дуже багато. Були прильоти. Цього року чотири будинки пошкоджені. Вікна повилітали, двері пошкоджені“, — згадує вона.
Додає: є проблеми з працевлаштуванням та транспортом.
“У нас квітуче, красиве село, але немає де працевлаштуватися. Немає лікарні, на жаль. Школи немає. Учнів возять автобусом у Лебедин та Ворожбу. Дуже слабке транспортне сполучення. Переважно Охтирський район — 1–2 автобуси ходять, і все“.
Віта Свириденко. Суспільне Суми
Віта Свириденко працює діловодом Бишкінського старостинського округу, говорить: добратися з Лебедина на роботу стало складніше.
“Мені подобається населений пункт. Тут дуже гарна природа, мальовнича. Я живу в Лебедині, і мені доводиться кожного дня діставатися сюди на роботу. До війни з цим проблем не було. Та навіть до минулого року, а наразі транспорт їздить лише до обіду. Ввечері я вже добираюся лише попутним транспортом. Всі маршрутки прохідні, немає прямого сполучення ні з Лебедином, ні з Сумами, лише прохідний транспорт”, — ділиться вона.
с. Бишкінь на Сумщині. Суспільне Суми
Нині Краснопілля щодня потерпає від російських обстрілів. Та, попри все, каже пані Людмила, не втрачає надії повернутися додому, бо саме вона допомагає триматися й далі любити життя.
“На нашій вулиці залишилося, може, четверо людей. Хочу дуже додому, а так все — слава Богу. Шматок хліба є — дякувати Богу”, — додає вона.
Джерело:
https://suspilne.media/sumy/1310522-pereselenci13/
“З пакетом у руці сюди приїхала”: як війна змінила життя родини з Краснопілля на Сумщині
Катерина Іваненко
Лілія Христенко
Тетяна Юхта
13 травня 2026, 16:54
