Невідомо, чи добре знають-пам’ятають нешколярі й нефілологи цього видатного українського поета, мислителя, публіциста, перекладача. Але якщо будь-кому, незалежно від віку й професії, почати читати оці рядки: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти?..» – в людини миттєво виблискують очі, вона ствердно хитає головою й каже: так-так, ну звісно ж, це… це…
Це – Павло Арсенович Грабовський. Свого часу влучно й тонко зауважив щодо його творчості український фольклорист і літературознавець Олексій Дей: «Без особливого перебільшення можна сказати, що немає поета в українській літературі, який би на своєму творчому шляху не натрапляв на безкраї запашні луки народної творчості. Та не кожен з них ходив у ці луки за поезією. Павло Грабовський належав до плеяди тих митців, які глибоко відчули й понесли в літературу не насмикану на цих луках жменьку барвистих квіточок – художніх тропів, а внутрішній сік і аромат народної поезії, її життєвий соціальний дух» (1975 р.).
Continue reading
