До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
Сумський письменник Юрій Царик (1938–2014). Портрет роботи Ірини Проценко
***
Юрій ЦАРИК
ТАК МИНАЄ ЗЕМНА СЛАВА
Новела
Пам’яті Миколи Данька Continue reading
До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
Юрій Царик (ліворуч) і Геннадій Петров, 1962 р.
( закінчення, початок див. тут https://krasnopillia.info/2026/05/05/_ch-1/ )
Рожкова Л. І.
Дисидентський рух на Сумщині в 1960 – на початку 1980-х рр.: особистості, ідеї, напрями діяльності
*** Continue reading
До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Увазі читачів сайту пропонується стаття-дослідження сумської історикині, кандидата історичних наук Людмили Рожкової про учасників дисидентського руху на Сумщині в 1960 – 1980-х рр., однією з центральних постатей якого був поет і журналіст Микола Данько.
*** Continue reading
Темне волосся, окуляри й сіре пальто. На одній руці довгі нігті, пофарбовані в чорний, на іншій — у білий. На них — металеві мухи. Вдень вона викладає математику п’ятикласникам у школі, а ввечері пише фентезі про Суми, де у двориках на Воскресенській відкриваються портали в інші світи. Знайомтеся — це Світлана Василівна, або ж Елана Чунту. Про магічне місто, уроки в ігровій формі, руйнування гендерних стереотипів, а ще чому математика допомагає писати книги — читайте в інтерв’ю Цукру із сум’янкою Світланою Чунту. Continue reading
НАТХНЕННЯ
Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading
ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*
(закінчення)
…
Посилаючи свій перший збірник поезий, „Пролїсок” видавцеви Костеви Паньківському до друку, Грабовський писав: „Убогенький мій Пролїсок, але від щирого серця… Не шукайте в нїм солодких пахощів, тай не барвистий він до того; звичайно, як усякий пролїсок, що ледви-ледви пробив ся зпід снїгу на мир… Тож вибачте! Заманулось до божого сьвітла — от і склалась збірочка. Вже чого варта, так нехай і витають. Зміщує вона переважну частину моїх самостійних творів; відкинув я поеми, просторі річи епічні та дещо змісту особистого, не рушивши і перекладів, котрі згодом гадаю видати окремою книжечкою. Все, що в Пролїску, написане мною, починаючи з 1890 року; віршів два-три хиба складені ранїйше, але потім перероблені — остав ся один зміст“. Continue reading
ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*
В р. 1897-ім усї наші часописи повторили за „Житєм і Словом” сумну вістку, що десь там далеко на півночи в Сибірі пропадає щирий і талановитий поет-Українець Павло Граб, котрого росийські власти за молодечі ідеали, за самі пориви молодечого серця, бо він ще не мав нї часу нї нагоди нї сили їх виконати, запроторили в північні болота та лїси на довголїтню самоту та муку душі і тіла. І ся сумна вістка звучала нам так, як гомін колишніх мук українських патріотів з минувших століть і сего столїтя, — Павло Граб здавав ся нам епіґоном тих мучеників, котрих на-силу забирали з України і велїли їм коротати гірке житє в чужинї і в неволї. Continue reading
Автобіоґрафія Павла Грабовського*
Родив ся я 1864 року в Охтирському повітї, Харківської губернїї. Батько мій був паламарем у слободї, занедужав на сухоти і помер у молодому віцї, лишивши пятеро дїтий ; так жили вбого, а тепер стало іще гірше. Менї було всього віcїм лїт і я ходив до школи; вчив дякон і вчив погано. По десятому роцї мати віддала мене до охтирської бурси, де я перебув пять лїт і з початку не мав великого нахилу до науки, бо вчитель-піп відбивав усяку охоту вчитись: він приїхав з якоїсь великоруської ґубернїї, нї слова не розумів по нашому, сьміяв ся з нас, як Українцїв, і всїх подїлив на два табори — коханців, з котрими поводив ся ласкаво, і нелюбих, до котрих був суворий і несправедливий ; я належав до останнїх і був певний, що після еґзамену мене виженуть. Одначе якимсь чудом мене не вигнали; я почав учитись і в 1879 р. перейшов до харківської семінарії. Continue reading
МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА
/ закінчення /
…
Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading
ЕГОЇЗМ
За часів Шевченка егоїзм, тобто принцип, згідно з яким людське життя — це не що інше, як пошук власної вигоди й перевага власних інтересів над інтересами інших, був дуже популярний. Зрештою, це один із ключових принципів доби Просвітництва, коли егоїзм розглядали як справжній двигун усіх людських дій. Досить пригадати хоч би відповідні міркування Гельвеція чи Фоєрбаха. А Шевченко міг читати апологію позитивістського «розумного егоїзму», скажімо, у статті свого знайомого Миколи Чернишевського «Антропологический принцип в философии», надрукованій на сторінках четвертого числа «Современника» за 1860 рік. Красномовною ілюстрацією цього принципу став культовий серед тодішньої радикальної молоді роман Чернишевського «Что делать?». Continue reading
