Category Archives: Знані земляки

Одним шляхом до волі

Leave a reply

140921_Sokolenko1
Петро Соколенко, автопортрет (з експозиції Сумського краєзнавчого музею)

Долі людські, як шляхи земні: то вони ніде й ніколи не стикаються, то, зіткнувшись одного разу, утворюють цільну спільну сутність

Петро Максимович Соколов (родинне прізвище Соколенко) народився у с.Славгороді колишнього Охтирського повіту (нині Краснопільського району) в родині кріпосного селянина князів Голіциних Максима Соколенка. Батько вже мав двох синів – Федора і Миколу та двох доньок – Одарку і Горпину.

140921_2_Sokolenko3_Kobzar

Життя в кріпосній неволі нікому з них не обіцяло щасливого майбутнього, хлопців часто били різками, скубли за чуба. Федір став кухарем, Микола – служником князя, а Петро – художником, маючи до цього хист. Де навчався тій справі – невідомо. Певно, це була та ж “школа”, яку пройшов у свій час маленький Тарас Шевченко.

 

Continue reading →

ПОЕТ, ХУДОЖНИК З СЛАВГОРОДА

Leave a reply

140921_Sokolenko1

Петро Соколенко, автопортрет (фото з експозиції Сумського краєзнавчого музею)
Про Петра Максимовича Соколова (Соколенка) не знайти в енциклопедичних словниках, рідко можна зустріти в мистецтвознавчій літературі. А він жив, творив, свого часу приятелював з Тарасом Шевченком. Та краще прослідкуймо за шляхом нашого пошуку.

…У нарисі «Невідомі творці», який уперше надруковано 1892 року у львівському журналі «Зоря», Павло Арсенович Грабовський писав: «В Охтирському… повіті стрів я в кінці 70-х років цікаву людину – старого маляра… То був колись кріпак князя Голіцина; з малих літ пан відвіз його до Петербурга, як способного хлопця учитись малярству заради панських потреб… Він був в Академії художеств, водив знайомство з малярами-худогами і знався з нашим славним Шевченком. На спогад тих взаємин у нього осталася навіть парусова жилетка Шевченкова, – я, власне, бачив її, бачив на ній невеличку печатку незабутнього Тараса: червоний обідець, а всередині – ініціали: «Т. Ш.»… А що найцікавіше для нас – він складав українські пісні, під час доволі гарні». Continue reading →

ДИТИНСТВО МИНУЛО В ПРОХОДАХ

Leave a reply

140920_2_Schepkin1
М. Нєврєв. Портрет М.С.Щепкіна. 1862

Легковий автомобіль долає кілометри. І от, нарешті, невеличке село Проходи, яке загубилося серед мальовничих перелісків, неподалік кордону України з Росією. Скільки легенд, скільки подробиць зберігає воно про великого російського актора, основоположника реалізму в російському та українському театральному мистецтві Михайла Семеновича Щепкіна.

Спливають століття, а у Проходів, як і в кожного населеного пункту, є своя особлива зовнішня прикмета, той мазок майстра, що вінчає образ, робить його неповторним, різнобарвним. На зелених пагорбах, поміж безлистих вишняків розсипалися разками намиста біленькі хати хліборобів під шифером і залізом.
Continue reading →

«Привітай же благодушне Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний!» (Михайло Щепкін і Тарас Шевченко)

Leave a reply

140920_Schepkin1
17 листопада 2013 року, вдячна громадськість України та Росії відзначила 225-річчя від дня народження Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863), видатного українського і російського актора, основоположника сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Маємо пам’ятати також, що Михайло Щепкін разом з Іваном Котляревським та Григорієм Квіткою-Основ’яненком стояв фактично біля витоків національного театру.

Михайло Щепкін зростав на нашій землі, саме в наших краях пройшло його босоноге дитинство, тут багато років жили його батьки і родичі, тут він зустрів своє кохання і долю (більше про це читайте на сайті http://krasnews.at.ua/publ/ditinstvo_minulo_v_prokhodakh/2-1-0-370 ). Відомо, що малий Михайло Щепкін з батьками переїхав до Проходів, що в нашому районі, у 1793 році, тобто в чотирирічному віці. Саме на цей чудовий вік у майже кожної людини припадають перші власні свідомі спогади про дитинство, перше знайомство з природою, тим дивовижним світом, в який ми приходимо…
Continue reading →

Він дихав Україною

Leave a reply

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Невідомо, чи добре знають-пам’ятають нешколярі й нефілологи цього видатного українського поета, мислителя, публіциста, перекладача. Але якщо будь-кому, незалежно від віку й професії, почати читати оці рядки: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти?..» – в людини миттєво виблискують очі, вона ствердно хитає головою й каже: так-так, ну звісно ж, це… це…

Це – Павло Арсенович Грабовський. Свого часу влучно й тонко зауважив щодо його творчості український фольклорист і літературознавець Олексій Дей: «Без особливого перебільшення можна сказати, що немає поета в українській літературі, який би на своєму творчому шляху не натрапляв на безкраї запашні луки народної творчості. Та не кожен з них ходив у ці луки за поезією. Павло Грабовський належав до плеяди тих митців, які глибоко відчули й понесли в літературу не насмикану на цих луках жменьку барвистих квіточок – художніх тропів, а внутрішній сік і аромат народної поезії, її життєвий соціальний дух» (1975 р.).
Continue reading →

Розрізаний рушник розповів про долю бунтаря…

Leave a reply

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Багато представників старшого та середнього поколінь з далеких шкільних уроків української літератури пам’ятають проникливі рядки про нужденну працю швачки, яка вдень і вночі працювала голкою, аби прогодувати себе і свою сім’ю. Прості й невимушені рядки вчити було легко і швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитячій уяві. І навіть через десятиліття ота швачка й досі залишається в закутку пам’яті, щоб за першої-ліпшої нагоди зринути поетичним образом і філігранністю строф.

«Швачка» та сотні інших талановитих віршів і перекладів належать перу Павла Грабовського, який народився у селі Пушкарне — нині Грабовське Краснопільського району на Сумщині. Зараз цей населений пункт прикордонний — до найближчого російського села якихось кілька десятків метрів. У холодній землі далекого Тобольська поет залишився назавжди. Однак і звідти озивається своїми полум’яними рядками до нас нинішніх, кличе до світла, добра і справедливості, хоч теперішній час далеко не такий, про який мріяв і який обстоював поет.
Continue reading →

«Світлі вчинки – то наші мечі» (Пам’яті Павла Грабовського)

Leave a reply

0909_Hrabovsky_soldat

11 вересня цього року виповнилося 150 років від дня народження нашого великого земляка Павла Арсеновича Грабовського. Його ім’я стоїть поряд з такими титанами українського духу як Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Леся Українка, Михайло Грушевський, Агатангел Кримський, Іван Огієнко…

Слово Євгена Сверстюка про світлу постать Павла Грабовського написане 50 років тому – до 100-річчя з дня народження видатного письменника і національного діяча. Зараз ми маємо можливість сприйняти ці слова ще гостріше і багатогранніше, бо часи однобокого сприйняття характеристики наших діячів як «революціонер-демократ» лишилися в минулому. Читачам сайту пропонуємо есей «Світлі вчинки – то наші мечі» з книги Євгена Сверстюка «На святі надій».

Євген Сверстюк

Світлі вчинки – то наші мечі

(ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ)

Павло Грабовський належить до тих iсторичних постатей, що залишаються вiчно живими передусiм як люди. З хрестоматiї не вимальовується його образ, з аналiзи кiлькох творiв також не можна схопити визначальних прикмет поета й глибинно-драматичного пiдтексту його героїчного життя. Його поезiї, переклади, критичнi й публiцистичнi статтi – це тiльки окремi кришталевi камiнцi до його мозаїчного портрета.  У них багато характерних для Грабовського iнтенсивних барв, скристалiзованих у словi тривог i болiв, вистражданих iдей.  Але це лише хвилини, синi вогники життя, що згасло за тридцять вiсiм рокiв надривного горiння в холоднiй i сирiй темрявi.

Основний твiр Павла Грабовського – це карбованi сторiнки його життя. Його громадянський i етичний профiль визначила могутня хвиля революцiйного народництва 70–80-х рокiв, яке вперше привернуло до Росiї здивований погляд усiєї Европи.
Continue reading →