Tag Archives: Джонатан Свіфт

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (III)

Джонатан Свіфт та його твір

(закінчення)

* * *

Творчість Свіфта-сатирика становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури. Схарактеризувати особливості сатири Свіфта в усіх її різноманітних виявах – річ неможлива в невеликій статті. Можна, звичайно, спинитись лише на основних її особливостях. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (II)

Джонатан Свіфт та його твір

(продовження)

* * *

Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. Твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена в Німеччині, Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Депер’є у Франції, Томаса Мора («Утопія»), Френсіса Бекона («Нова Атлантида») в Англії, Кампанелли («Місто сонця») в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (I)

Джонатан Свіфт та його твір

«Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях, – швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі…»

Це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Continue reading