У районі очікування було тихо, якщо тишею можна назвати коротку паузу між бойовими виходами. До позицій часто виходили лісові звірі — голодні й налякані канонадою. Максим ділив із ними свій пайок, і дикі тварини, які зазвичай цуралися людей, спокійно їли з його рук. Побратими спостерігали за цим із доброю усмішкою, аж поки один не підсумував: «Ти прямо як бог Велес». Відтоді це ім’я приклеїлося до Максима міцніше за статутне звертання. Сьогодні молодший сержант Максим Василенко, командир відділення охорони, повністю виправдовує свій позивний: він опікується тими, хто тримає фронт, і технікою, що несе смерть ворогу. Continue reading →