Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому…

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading →