Tag Archives: Червоне соло

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading

Соло у сутінках. Пам’яті Миколи Данька

Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.

Соло у сутінках

(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)

Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading

Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading

Як Миколу Данька з Києва виганяли

9 липня 1967 року на VII пленумі Сумського обкому КПУ перший секретар обкому партії Борис Вольтовський ось так громив «ідейно незрілу» збірку поезій сумського поета-шістдесятника Миколи Данька (1926-1993) “Червоне соло”:

[…] В отдельных случаях коммунисты не дают своевременного решительного отпора аполитическим проявлениям, занимают примиренческую позицию к тем, кто клевещет на нашу действительность.

Недавно вышел из печати в Харьковском издательстве «Прапор» сборник стихов сорокалетнего начинающего поэта Николая Данько, литработника газеты «Ленінська правда». Continue reading

«Мужність залишатися собою»

160518_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Я знаю, віршів цих ніхто не прочитає,
Хоч я давно підвівсь на повен зріст.
Але ніхто, ніхто мене не знає,
Хіба що кегебіст…
Хвала ж тим хлопцям, що за мною стежать
Вночі і вдень… Вони – мої брати.
За них підношу келих, як належить,
Бо славу тільки їм про мене берегти…

Вітчизняна література напрочуд багата талановитими майстрами, які – кожен у свій період – чимало зробили для становлення й розвитку соціальної комунікації, чиї твори виражали дух епохи, що є чи не найголовнішою особливістю літератури.

Саме до таких належить і Микола Данько: поет і журналіст, публіцист і громадський діяч, дисидент. Зазнаючи переслідувань у 60-ті, 70-ті й 80-ті рр. XX ст., він і вихлюпувався поетичними рядками, винесеними нами в епіграф.
Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.1)

150522_M_Danko02
Ще в 1988 р., оглядаючи поетичні добірки українських журналів, Ігор Римарук у “Літературній панорамі” писав: “Заповнюючи “білі плями” на літературній карті України, ми чомусь обмежуємося лише 20–30-ми роками. Ті ж не такі вже й далекі 60-і – чи маємо про них повне й об’єктивне уявлення? Постійно повторюємо кілька гучних імен, але так годі відтворити цілісність, безперервність творчого і психологічного процесу [31, 103–104].

Відтоді минуло майже 20 років, але чи змінилася ситуація? А якщо говорити про публіцистику, чи заповнилися “білі плями” на цій карті України? Знову ж таки повторюється кілька гучних імен, а десятки й сотні творців національної журналістики та незалежної української держави й до сьогодні лишаються непошанованими, їхні біографії не вивченими, творчість не проаналізованою. До таких належить і Микола Данько.

Саме його життя та діяльність, доля і творчий шлях, формування громадських і мистецьких поглядів простежуватиметься нижче. Загалом контекст, у якому формувалися світогляд та життєві принципи Миколи Данька, складається із широкої мозаїки мікроконтекстів, які включають як навколишнє середовище, коло спілкування, пережите в дитинстві й юності, так і національні та політичні чинники.

Народився Микола Данько 24 травня 1926 р. на Слобожанщині, у селі з символiчною назвою Славгород (нинi центр сільської ради Краснопiльського району Сумської області) в родинi спадкового коваля.
Continue reading

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading