19 листопада виповнилося б 70 років відомому письменникові-гумористу і сатирикові, редакторові популярного журналу «Перець», нашому незабутньому земляку Михайлу Васильовичу Пруднику.
Пропонуємо низку спогадів про ювіляра.
*** Continue reading
19 листопада йому б виповнилося 69. Проте спекотне літо, на жаль, стало для нього останнім у житті. Наш колега помер від важкої хвороби. А далі так сталося, що сумна іронія супроводжувала цю напрочуд світлу, веселу і дотепну людину навіть після смерті. Одне видання, друкуючи некролог, назвало його лауреатом Нобелівської премії, хоч насправді йшлося про премію Нобельську, яку вручають майстрам веселого слова у селі Нобель на Рівненщині.
Ідеться про письменника-гумориста і сатирика, фейлетоніста, багаторічного редактора журналу «Перець» Михайла Прудника. До речі, вся родина Прудників творча, адже дружина гумориста і сатирика Світлана теж письменниця. Вона багато років працювала у не менш популярному вітчизняному журналі для дітей «Барвінок», авторка зовсім не сумних книжок. Наша сьогоднішня співрозмовниця — журналістка і письменниця Світлана Прудник. Continue reading
Вшановуючи пам’ять нашого незабутнього талановитого земляка, який відійшов у Вічність 7 серпня цього року, пропонуємо читачам «Краснопілля Інфо» замальовки з однієї з останніх літературних зустрічей Михайла Прудника з колегами і читачами. Запам’ятаймо його таким.
***
Михайло Прудник – персона відома у журналістському та літературному середовищі. Навіть легендарна. З 1975 року працює в журналі «Перець» фейлетоністом, на посадах завідувача відділу культури, відповідального секретаря. З 2002 року — головний редактор видання. Член Національної спілки письменників України (1987), Спілки журналістів України (1979), член приймальної комісії НСПУ. Член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Постійний учасник всеукраїнських фестивалів «Вишневі усмішки». Лауреат багатьох премій. Continue reading
Колектив Краснопільської газети «Перемога» з сумом повідомляє, що 7 серпня пішов у засвіти Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, колишній головний редактор журналу «Перець». Не дожив навіть до свого 70-ліття.
Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 р. в с. Мозкове Краснопільського району на Сумщині. Continue reading
95 років служіння рідному краю сумського поета-журналіста Миколи Данька
У його трудовій книжці рівно 30 записів. Перший датовано 20 серпня 1950 року, коли прийняли різноробочим на завод №10 Глино-Наварійського заводоуправління на Львівщині, останній — 2 вересня 1991-го, коли звільнили з посади позаштатного літконсультанта відділу культури і освіти сумської обласної газети «Ленінська правда».
Ідеться не про якогось літуна, який у пошуках кращого місця і вищих заробітків міняв роботу. Річ в іншому: для нього обставини часто складали (саме складали, а не складалися) так, що був змушений звільнятися з одного місця і переходити на інше, бо не вписувався (точніше, совість не дозволяла) в межі тогочасної нормованої ідеології, яка регламентувала погляди, думки, переконання, змушувала підлаштовуватися під когось чи під щось, не терпіла вільнодумства. Continue reading
Було це десь у кінці 50-х років. До Кривого Рога тоді приїздили Олесь Лупій, Василь Діденко і ще хтось. Зустріч з місцевими любителями поезії відбулася, здається, в колишньому тісному приміщенні редакції міської газети по вулиці Карла Маркса.
В ті часи в Кривий Ріг часто навідувалися у творчі відрядження київські літератори. Вони, як правило, розповідали про літературний процес в Україні, читали свої твори. Того разу молодих поетів представляв руданівцям керівник їхньої групи, хтось із когорти письменників старшого покоління. Та до того ми вже встигли перезнайомитися. Приємне враження справляє Олесь Лупій, скромний, стриманий, чемний у поводженні, спокійний у рухах. Статуру мав незавидну – тонкий, мов зелений пагінець, худорлявий до блідості. У великих очах – прихована задума. Continue reading
Якось мені до рук потрапив один з номерів газети «Червоний Гірник». Коли я поділився враженнями від прочитаної статі, мій тато розповів мені, що його дідусь, мій прадід, теж друкувався у «Червоному Гірнику». Я і раніше чув, що мій прадід був письменником та поетом, але тепер мене це зацікавило ще більше. Тому я вирішив більше дізнатися про свого дідуся і загалом про цю газету.
Перший номер «Червоного гірника», головної у наш час Криворізької газети, побачив світ у неділю, 7 грудня 1924 року. Серед документів, які зберігаються у нашій родині після дідуся, є цікаве видання відомої на Криворіжжі історичної письменниці і журналіста Тетяни Петрівни Воронової «Газета і місто. 70 років разом», яка дослідила весь шлях становлення «Червоного гірника» від народження до сучасності. Continue reading
Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.
Соло у сутінках
(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)
Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading
Цікава зустріч, наче подорож у минуле, чудове шкільне життя. Добре пам’ятаю зовсім юну, елегантну Людмилу Олексіївну Фурсову – вчительку російської мови та літератури Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ст. у далекому 1989-му. На неї мріяли бути схожі всі наші дівчатка. Доля дружини офіцера підготувала їй особливий життєвий шлях і завела далеко від рідного Краснопілля.
Людмила Фурсова: Вже минуло більше тридцяти років, як я залишила рідне селище. Але ніколи його не забуваю і залюбки приїжджаю до батьківського дому, де на мене чекає моя люба матуся, друзі дитинства та і взагалі це особливо рідне краснопільське повітря. Обожнюю рідну школу, яку я закінчила з золотою медаллю. Пам’ятаю своїх вчителів та перший трудовий досвід саме у редакції районної газети «Перемога». Це був чудовий старт і надійний фундамент для побудови подальшої кар’єри. Continue reading
Життя Михайла Петровича Ларіна, який народився 10 січня 1924 року в селі Осоївка Краснопільського району, було з раннього дитинства і тяжким, і одночасно легендарним. Той, хто глибоко вдумається у зміст довгого наступного речення, сам переконається у цьому.
Батька хлопчик не знав, мати не витримала голоду й померла в жахливому 1933-му, і він став круглим сиротою. Аби отримати якусь крихту гіркого хліба, водив дворами одинокого сліпого кобзаря, потім працював у млині, пас чужих корів і коней, а їсти доводилось то калачики, то духмяний цвіт акації, а іноді й перепадало яблуко дички.
З 1935-го виховувався у Сумському, Юнаківському дитбудинках та в Охтирському дитячому містечку. Як трохи звівся на ноги, вивчав слюсарну справу у фабрично-заводському училищі, що на Криворіжжі, був токарем по металу й по дереву на Харківському канатному заводі, осягав навики помічника паровозного кочегара, а вже 1940 року освоював професію модельника в Київському ремісничому училищі. Continue reading
