***
Дивлюсь і вірю в далину.
Нащадки будуть розумніші –
вони самі себе збагнуть,
а не мої простенькі вірші.
Буятиме нове життя.
Нові канони і закони.
Та вічні будуть в почуттях
благословення і прокльони.
І, може, дійде вірш і мій
в годину щастя, в хвилю лиха,
і в українця поміж вій
блисне сльоза чи усміх тихий.
Анатолій Таран
***
«Краснопілля Інфо» починає знайомити читачів з постаттю нашого земляка, уродженця Миропілля, талановитого українського поета Анатолія Тарана. Вашій увазі пропонуємо передмову Петра Осадчука до останньої (вже посмертної) збірки поезій Анатолія Тарана «Бродячий дощ», яка побачила світ у видавництві «Дніпро» у вже доволі далекому 1995 році. Це розповідь про справжнього Поета, який залишив нам у своїх віршах книгу свого життя:
Петро ОСАДЧУК
Споконвічні обрії поета
Вперше я побачив Анатолія Тарана у Львові сонячної літньої днини 1962 року в гурті поетів, що читали вірші перед натовпом біля театру опери та балету. Востаннє мені не випало його побачити, тому що весняної сонячної днини 1995 року, коли ховали поета на Байковій горі, я був у відрядженні далеко за межами Києва.
Під час першої зустрічі Анатолій був біля мікрофона, а я — в натовпі уважних слухачів, шанувальників поезії. Пам’ятаю, ведучий оголосив: «Слово має поет Анатолій Таран». Тоді це ім’я в літературі для мене було невідомим. Вдивляюся, наслухаю. Красень у парадній військовій формі курсанта підійшов до мікрофона: «Неспокій серця не вкласти в єлейну арію. Окрик, мов блискавка, розрізає мої уста…», «Я суворий і гнівний, я не вмію плакати — мої сльози мати виплакала в час війни…». Інтонаційна й стилістична розкутість, навіть зухвалість поета — те, що відразу привернуло увагу й сподобалося.
Continue reading
