Daily Archives: 7 Квітня, 2015

НА ЗАХІДНІЙ ДВІНІ

150407_I_Lebedenko
35 років тому, 7 квітня 1980 року, відійшов у Вічність наш земляк, уродженець с.Лозове, Герой Радянського Союзу Лебеденко Іван Максимович.

***

Лебеденко Іван Максимович народився 3 травня 1921 року в селі Попівка (тепер Лозове) у родині селян-бідняків Максима Іларіоновича та Дар’ї Євгеніївни. Початкову школу закінчив у рідному селі 1932 року, а через три роки – Бранцівську семирічну школу. Потім ще рік учився у восьмому класі Тростянецької середньої школи.

З 1936 року Іван Максимович навчався в Одеському кооперативному технікумі, який успішно закінчує. Спеціальність бухгалтера-економіста йому не сподобалась, бо ж Іван мріяв стати військовим. Ось чому 10 серпня 1939 року Лебеденко поступає у Тбіліське артилерійське училище. В ньому 23 лютого 1940 року приймає присягу, з відзнакою закінчує його в день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз – 22 червня 1941 року. У званні лейтенанта Іван Максимович направляється для служби командиром взводу зв’язку артилерійського полку стрілецької дивізії Закавказького військового округу.
Continue reading

Викликаю вогонь на себе!

150407_M_Shumeiko1
Ще з дитинства Микола – син Єфросинії Дмитрівни та Артема Шумейків, відзначався хоробрістю. Народився він в с. Шатилово Верховського району Орловської області 15 грудня 1921 року. Сім’я в якості переселенців приїхала й поселилася в селі Славгород, в якому в роки голодомору 1933 року вимерло багато жителів. Микола вважав себе українцем*.

В усіх іграх завжди був першим, серед юних друзів поводився справедливо, чесно. Так і ріс хлопець у Славгороді, як кажуть, часом з квасом та водою, а то й з лихою бідою. Не вчувся він, коли промайнуло безпечне дитинство в зелених левадах.

Навчаючись у школі, влітку Микола працював у рідному колгоспі, любив навколишні простори, гаї, луки, мріяв про подвиги в майбутньому на користь своїй рідній землі, людям. В 1937 році закінчив 7 класів Славгородської неповно-середньої російської школи, а в 1939 році поступив у Сумське артилерійське училище (перед тим два роки навчався в Сумському хімічному технікумі). Напередодні Великої Вітчизняної війни був курсантом Горьковського артучилища.
Continue reading

ОСТАННІЙ ІЗ КОМУНАРІВ

150407_I_Tokarev2
Іван Дем’янович Токарєв – останній із вихованців відомої на всю країну комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, яку очолював видатний педагог А. С. Макаренко, прожив довге, дуже нелегке, але багате подіями життя. Йому було вже за 90, але він як і раніше без відпочинку і спокою займався громадською роботою, відстоював права своєї родини на майно, втрачене у часи сталінських репресій. Батько Івана Дем’яновича не хотів вступати в колгосп, за що і поплатився.

Проживаючи у Нижньому Новгороді, він натхненно розповідав про отаманів запорізьких козаків, про українських поетів і письменників тамтешнім учням. Наочні матеріали до бесід готував завжди сам, а ще був палким прихильником видатного українського поета та мислителя Івана Франка, тож частенько влаштовував у навчальних закладах франківські літературні читання, які зазвичай завершував виконанням української народної пісні «Ой, у вишневому садочку».
Continue reading

ЗВ’ЯЗКІВЕЦЬ ВІД БОГА

150407_I_Tokarev1
Іван Дем’янович Токарєв народився в 1920 році у селищі Угроїди Краснопільського району Сумської області. Виховувався у знаменитій Дитячій трудовій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, якою керував педагог і письменник А. С. Макаренко.

Згодом закінчив Ульяновське військове училище зв’язку. З серпня 1941 року командував радіовзводом. Ось як згадує Іван Дем’янович початок війни:

– Після укомплектування батальйону людьми і технікою нам було наказано відступати через Крим у м. Керч. Сюди, крім авіаційних тилів, рухалися залишки розбитих і деморалізованих піхотинців, артилерійських і танкових частин в надії якось форсувати протоку і прорватися на простори Краснодарського краю.

Під’їхавши зі своїм взводом до Керчі, я підігнав радіостанції і вантажну машину з кабелями та іншим майном якнайближче до берега протоки, щоб при наявності плавзасобів швидше потрапити на протилежний бік.
Continue reading

НА БІЛОРУСЬКІЙ ЗЕМЛІ

150407_S_Grebchenko1
Сергій Сергійович Гребченко народився 12 жовтня 1919 року. Світанок його життя був похмурим, у нього рано не стало батьків. Сирітська доля змалку привчила хлопця бути витриманим, скромним.

Жив Сергійко з двома меншими від нього сестрами і на чотири роки старшим братом. Так і повиростали разом, випурхнули з рідного гнізда в Малому Бобрику в білий світ. На його дорогах і знайшли своє щастя.

Літніми днями, коли сонце милувалося в високості земним життям, а на лугах п’яніло від бджолиних пестощів духмяне буйноцвіття трав, хлопець, як у цілющу купіль, поринав думками в сторінки книги. З прочитаного він дізнався про героїв минулого нашої Вітчизни, які в боротьбі з ворогом всіх мастей відстояли честь і незалежність.

Підлітком ще й припустити не міг, що на нашу заквітчану щастям барвінкову землю нападуть нечувані в історії варвари – німецько-фашистські загарбники.

В рідному селі закінчив сім класів, а потім працював у колгоспі. Сергій виріс у кремезного, мужнього юнака. Восени 1939 року був покликаний до лав Червоної Армії.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Сергій Гребченко навчався в Ленінградському піхотному училищі імені Кірова. Тяжкі дні випали на долю молодого воїна. Під великим натиском ворога наші війська відходили на схід. Серед них запилений, обвітрений, з твердою вірою в неминучий розгром ворога відступав і С.С.Гребченко.
Continue reading

Про Героя нагадуватиме меморіальна дошка

150407_S_Grebchenko_memory
Напередодні Дня захисника Вітчизни у Сумах було відкрито меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Сергія Гребченка. Вона з’явилася на будинку по вулиці Новомістенській – там, де жив Герой разом із родиною. Ініціював встановлення пам’ятного знака сумський історичний клуб імені Булатовича за підтримки ветеранських організацій.

Народився Сергій Сергійович Гребченко в селі Малий Бобрик, закінчив 7 класів Великобобрицької семирічної школи, працював у колгоспі ім. Кірова на різних роботах. Восени 1939 року був призваний на військову службу. Його, як здібного солдата, направили на навчання в Ленінградське піхотне училище. Тут і застала його війна. За уміле керівництво, особисту мужність і відвагу, виявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, 26 березня 1944 року командиру взводу третього військового батальйону С. Гребченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Continue reading