На високих пагорбах над річкою Прикіл мальовничо розгорнулося село Великий Прикіл. Колись це було гомінке село з своєю школою, переповненою галасливою дітворою, правлінням колгоспу. Ось у цьому селі 6 червня 1924 року народився Іскрич Федір Маркович, котрий залишив помітний слід у розвитку сільського господарства нашого району.

Рано, 14-річним хлопцем, розпочав він свій трудовий шлях у колгоспне виробництво. У 1938 році став рахівником колгоспу у своєму селі. А з жовтня 1939 до вересня 1941 року працював у Миропільському райкомі комсомолу на посаді технічного секретаря, а згодом – завідуючим обліком. Далі життя закинуло його на Тамбовщину.

Як і для всіх юнаків, у ті часи Велика Вітчизняна війна відбилася на його подальшій долі. В серпні 1942 року Ф. М. Іскрич став курсантом військово-технічного училища, а вже у березні 1943 року – він у діючій Армії – командир взводу. Не минали молодого воїна кулі і осколки. Був двічі поранений. На все життя на його обличчі глибоким шрамом закарбувалася печать війни.

За мужність і відвагу, проявлену в боях з фашистами, відзначений орденами Вітчизняної війни І-го та ІІ-го ступенів, медаллю «За відвагу» та багатьма іншими медалями.

З 1946 року Федір Маркович, попрацювавши агентом по заготівлях, обіймав посаду заступника Уповмінзагу Миропільського району.

Та земля кликала хлібороба. У 1953 році Ф. М. Іскрича обрали головою колгоспу в селі Великий Прикіл, а з 1957 року він обраний головою колгоспу «Заповіт Леніна» в селі Тур’я.

Приділяючи увагу впровадженню у виробництво передового досвіду, механізації вирощування сільськогосподарських культур, сортооновленню насіннєвого та племінного фонду, у господарстві з’явилися кошти, а це – оновлення машинно-тракторного парку, гідні зарплати колгоспників.

Так, у 1965 році тут зібрали по 237 центнерів цукрових буряків, 25,5 центнера зернових з кожного гектара, добилися 900-грамових приростів худоби при завданні 500, одержали по 2145 кілограмів молока від корови. У селі посиленими темпами розпочалося житлове, культурно-господарське будівництво.

У працелюбному колективі 89 чоловік за досягнуті успіхи відзначено урядовими нагородами. Серед них колишня доярка колгоспу Олександра Микитівна Опанасенко, з якою довелось зустрічатись кілька років тому. Вона – кавалер ордена Леніна, її нині покійний чоловік теж працював у цьому колгоспі токарем і також свого часу був нагороджений орденом Леніна. Така ось орденоносна родина.

Жінка згадує, що їм було на кого рівнятися у своїй роботі. Таких, як голова колишнього колгоспу “Заповіт Леніна” Федір Маркович Іскрич, сьогодні називають антикризовими менеджерами. Він очолив занедбане, відстаюче господарство і незабаром воно почало міцно ставати на ноги, поступово зростало, багатіло. За його пропозицією в артілі розорали всі балки і схили, й почали засівати їх кормовими культурами. Він досконало знав доручену справу, вмів захопити людські серця твердою вірою в успіх, надихнути колгоспників на працю особистим прикладом, турботами про їх добробут. І трудівники віддячували сторицею. І, здавалося, щедрі “молочні ріки”, як образно казали журналісти, з року в рік не мілітимуть, а ставатимуть повнішими…

Ф. М. Іскрич був нагороджений орденом «Знак Пошани». А в 1966 році за видатні заслуги у розвитку сільського господарства, високі досягнення врожаїв йому присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка. Він двічі обирався депутатом Верховної Ради Української РСР.

З 1970 року Ф. М. Іскрич працював заступником голови Краснопільської райради народних депутатів, начальником управління сільського господарства, а з 1976 року до лютого 1986 року – директором міжгосподарського підприємства по виробництву яєць, молодняка птиці і комбікормів. Помер Ф. М. Іскрич 10 березня 1986 року.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/antikrizovij_menedzher_svogo_chasu/16-1-0-529
19.12.2013
Антикризовий менеджер свого часу