Monthly Archives: Квітень 2015

Артилерист широкого профілю

Leave a reply

150430_D_Hasai
Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…
Continue reading →

Герой Радянського Союзу Калінін Олексій Миколайович

Leave a reply

150430_1_O_Kalinin1
Все більше й більше років віддаляє нас від закінчення останньої війни, яка прокотилася нашою місцевістю. Все менше залишається її ветеранів та очевидців, все важче краєзнавцю-аматору зібрати матеріали щодо окремих подій, пов’язаних з тими історичними часами. І тим важливіше зараз задокументувати свідчення старожилів, оцифрувати старі світлини, з розрізнених фактів вибудувати чітку картину боїв за свою малу батьківщину. Цей нарис буде присвячено висвітленню подвига Олексія Калініна, здійсненого при визволенні Самотоївки, в якому я намагатимусь подати матеріал, маловідомий пересічному читачеві.

Олексій Миколайович Калінін народився 1-го жовтня 1922-го року в селі Коса-Ешем Пермської області Російської Федерації в селянській сім’ї. В недалекому часі після народження сина родина перебирається до села Новозиряново на Алтаї. Рідна мати Олексія помирає, коли тому виповнилося три роки. Батько оженився на жінці, якій до чужого сина було байдуже. Розлучившись і з нею, знаходить собі ще одну дружину. Та ця жінка стала відноситись до малого ще гірше, навіть поставила вимогу перед батьком – або вона, або син. Батько вибрав нову пасію, а син залишився жити з першою мачухою. Коли ж виповнилось 12 років, то й зовсім осиротів, бо помер і батько. Так, ще зовсім малим, Олексій зазнав немало лиха – і холод, і голод, і повна байдужість – мачуха часто навіть зовсім виганяла його з дому. Все ж, світ не без добрих людей – один з товаришів хлопця привів його до своєї хати, розповів матері про злиденне життя свого товариша. Ганна Степанівна Дев’яткіна, не зважаючи на те, що сама виховувала чотирьох дітей, залишила хлопця жити. Споряджала його до школи, щоб хоча б початкова освіта була, та він відмовився, з малих літ подався пасти телят. Особливо ж йому добре вдавалося доглядати за кіньми, дорослі скоро це примітили й довірили йому їх цілий табун, а всі хлопці цьому заздрили. Високий, русявий, кремезний парубок тримався в стороні від інших, для молодших був за старшого брата, першим зі школярів записався до гуртка “Ворошиловский стрелок” і навчився стріляти дуже влучно. Працював у радгоспі, та раптом – війна…
Continue reading →

І тоді старший сержант кинувся вперед і закрив амбразуру дзота своїм тілом…

Leave a reply

150430_O_Kalinin1
Калінін Олексій Миколайович
01.10.1922 – 09.08.1943
Герой Радянського Союзу

Калінін Олексій Миколайович – помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку 232-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту, старший сержант.

Народився 1 жовтня 1922 року в селі Коса Ешем нині Кочевського району Пермської області в селянській родині. Росіянин. Жив і навчався в селі Новозиряново нині Заринського району Алтайського краю. Рано залишившись без батьків, виховувався в сім’ї товариша. Освіта початкова. Працював у колгоспі.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Закінчив школу молодших командирів. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у Курській битві.

Помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку (232-а стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронезький фронт) комсомолець старший сержант Олексій Калінін 9 серпня 1943 року в бою при прориві ворожої оборони в районі хутора Вовківка (нині в межах селища міського типу Краснопілля) Сумської області України здійснив безприкладний подвиг.
Continue reading →

Ціною власного життя солдат Володимир Трофімов врятував командира

Leave a reply

150424_V_Trofimov1
Трофімов Володимир Васильович – стрілок 1-го стрілецького батальйону 1255-го стрілецького полку 379-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту, червоноармієць.

Народився 24 квітня 1925 року в селі Угроїди*, нині селище міського типу Краснопільського району Сумської області. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. У 1929 році разом з батьками переїхав до міста Суми, де три роки навчався в 4-й середній школі. З 1936 року жив у місті Ізюм Харківської області. Після закінчення семи класів вступив до Ізюмського залізничного училища. Напередодні війни переїхав до Москви. Восени 1941 року разом з колективом суднобудівного заводу, на якому працював слюсарем, евакуювався до Куйбишева (нині – Самара).

У Червоній Армії з 1943 року. Навчався в Куйбишевському піхотному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Воював на Брянському і 2-м Прибалтійському фронтах. Був поранений.

Червоноармієць Володимир Трофімов відзначився 19 січня 1944 року в бою за село Батово Новосокольничеського району Псковської області. Першим увірвався в траншею противника, знищив 11 фашистів. Загинув у цьому бою, закривши собою командира роти.

Похований у селі Маєво Новосокольничеського району Псковської області. У Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі Герою встановлений кенотаф.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за виняткову мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, червоноармійцю Трофімову Володимиру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Continue reading →

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

Leave a reply

150424_M_Kravchenko1

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

Давно відгриміла остання війна, про її героїв знято безліч фільмів, написано немало книг. Хтось воював льотчиком у небі, хтось топив фашистів на морі, зараз ми знаємо й про ті сторінки історії війни, які раніше намагалися обійти стороною. Ніхто не зважиться назвати долю фронтовика легкою, в яких би частинах він не воював. Та, все ж, особисто мені здається, що найбільш відповідальною і непередбачуваною була професія військового розвідника. Адже ці люди, в той час, коли їх товариші відсиджувались у траншеях, відправлялися далеко вперед, пересікали лінію фронту, щоб прямо перед носом ворога вивідати інформацію, яка допоможе вірніше вести майбутній бій і, таким чином, ризикуючи життям власним, врятувати життя комусь з однополчан.

Микола Григорович Кравченко народився 20-го липня 1923-го року в селі Думівка Сумської округи. Закінчивши сім класів Самотоївської школи, влаштувався працювати до місцевого колгоспу. Як тільки хлопцю виповнилося вісімнадцять років, – у липні 1941-го, відразу ж був зарахований у запасний батальйон зв’язку, який дислокувався на Донбасі. Три місяці навчання – і Кравченко вже на Південному фронті. Бойове хрещення одержав на початку листопада 1941-го року під Ростовом-на-Дону. Потім військову частину, в якій служив М.Г.Кравченко, 50-й окремий батальйон зв’язку 51-ї стрілецької дивізії, було перекинуто знову на Донбас. Особливо жорстокі бої точилися під Слов’янськом, сили були нерівними, батальйон потрапив в оточення, Миколу Григоровича було поранено. Після тривалого лікування в госпіталі його направили під Сталінград.  М.Г.Кравченко після війни ділився роздумами: «…Кожен солдат має своє бойове покликання, тільки йому притаманний хист. Особливо яскраво проявлялися здібності людини в фронтових умовах. Не знаю чому, але з перших днів моєї участі у боях проти німецько-фашистських загарбників військове командування розгледіло в мені якості розвідника. Отож я всю війну і був ним, виконуючи щоразу все складніше завдання…»
Continue reading →

Льотчик-герой Микита Кононенко у пам’яті земляків

Leave a reply

150415_M_Kononenko2_1
Де б не жила людина, кожна епоха народжує в громаді символи свого часу, свої характери, які відображають сам дух того часу – мирного чи воєнного, спокійного чи буремного. Давно загоєно тяжкі рани останньої війни, та народна пам’ять назавжди збереже своїх героїв, особливо – якщо вони земляки.

Кононенко Микита Никифорович народився 16-го квітня 1922-го року в селі Самотоївка в родині селянина-середняка. Оселя Кононенків знаходилась на вулиці Западня, недалеко від магазину. У 1937-му році закінчив 8 класів. Ветеран війни, полковник у відставці Лопандя Андрій Петрович згадував на зустрічах зі школярами:
«…З Микитою ми навчалися в одному класі. Він був цілеспрямованим, позитивно впертим хлопцем. Ще зі шкільної парти мріяв стати льотчиком, особливу увагу приділяв фізичній підготовці…»

1938-39-ті роки Кононенко навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та, одночасно, – в місцевому аероклубі, де отримав основи льотної майстерності. У 1940-му році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943-му – курси штурманів ескадрилій. Із 3-го лютого 1943-го року – в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах. У Радянській Армії пройшов шлях від курсанта до полковника, заступника начальника штабу дивізії.

Continue reading →

Ас із Самотоївки

Leave a reply

150415_M_Kononenko1_1
Кононенко Микита Никифорович народився 16 квітня 1922 року в селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області в родині селянина. У 1937 році закінчив 8 класів. З 1938 року по 1939 рік навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та одночасно в місцевому аероклубі. З 1 лютого 1940 р. у Червоній Армії. У 1940 році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943 році – курси штурманів ескадрилій. З 3 лютого 1943 року в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах.

По березень 1945 р. служив у 297-му ВАП (згодом став 179-м Гвардійським ВАП), потім – в 177-му Гвардійському ВАП. До лютого 1945 року штурман 179-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (14-а Гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 5-а Повітряна армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан М. Н. Кононенко здійснив 169 бойових вильотів, у 52 повітряних боях особисто збив 15 і в складі групи 9 літаків противника.
Continue reading →

В ІМ’Я БАТЬКІВЩИНИ

Leave a reply

150409_P_Miroshnychenko
Народився Петро Панасович Мірошниченко 10 жовтня 1922 року в селі Запсілля. Закінчивши шість класів, у 1937 році пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе.

В той буремний сорок перший рік Петро зустрів свою дев’ятнадцяту весну. Скільки світлих мрій, скільки планів народжувалось в його уяві на майбутнє. Але жодному з них не судилося здійснитися. Фашистські полчища, мов зграя хижих круків, налетіли на нашу землю, сіючи смерть і спустошення.

Як і всі патріоти тих часів, він пішов боронити рідну Вітчизну від фашистської навали. Молодим, веселим юнаком прямо від заводського верстата, не встигши, як слід пізнати всієї краси життя.

Воєнний вир підхопив Петра Мірошниченка і поніс по всіх фронтах. Виніс на своїх плечах і гіркоту відступу перших місяців, і радість перших перемог над ненависним ворогом. Осколки мін і снарядів решетили його тіло. Та молодий організм не здавався, рани загоювалися і знову Петро Мірошниченко ставав у ряди захисників рідної землі.
Continue reading →

НА ЗАХІДНІЙ ДВІНІ

Leave a reply

150407_I_Lebedenko
35 років тому, 7 квітня 1980 року, відійшов у Вічність наш земляк, уродженець с.Лозове, Герой Радянського Союзу Лебеденко Іван Максимович.

***

Лебеденко Іван Максимович народився 3 травня 1921 року в селі Попівка (тепер Лозове) у родині селян-бідняків Максима Іларіоновича та Дар’ї Євгеніївни. Початкову школу закінчив у рідному селі 1932 року, а через три роки – Бранцівську семирічну школу. Потім ще рік учився у восьмому класі Тростянецької середньої школи.

З 1936 року Іван Максимович навчався в Одеському кооперативному технікумі, який успішно закінчує. Спеціальність бухгалтера-економіста йому не сподобалась, бо ж Іван мріяв стати військовим. Ось чому 10 серпня 1939 року Лебеденко поступає у Тбіліське артилерійське училище. В ньому 23 лютого 1940 року приймає присягу, з відзнакою закінчує його в день нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз – 22 червня 1941 року. У званні лейтенанта Іван Максимович направляється для служби командиром взводу зв’язку артилерійського полку стрілецької дивізії Закавказького військового округу.
Continue reading →

Викликаю вогонь на себе!

Leave a reply

150407_M_Shumeiko1
Ще з дитинства Микола – син Єфросинії Дмитрівни та Артема Шумейків, відзначався хоробрістю. Народився він в с. Шатилово Верховського району Орловської області 15 грудня 1921 року. Сім’я в якості переселенців приїхала й поселилася в селі Славгород, в якому в роки голодомору 1933 року вимерло багато жителів. Микола вважав себе українцем*.

В усіх іграх завжди був першим, серед юних друзів поводився справедливо, чесно. Так і ріс хлопець у Славгороді, як кажуть, часом з квасом та водою, а то й з лихою бідою. Не вчувся він, коли промайнуло безпечне дитинство в зелених левадах.

Навчаючись у школі, влітку Микола працював у рідному колгоспі, любив навколишні простори, гаї, луки, мріяв про подвиги в майбутньому на користь своїй рідній землі, людям. В 1937 році закінчив 7 класів Славгородської неповно-середньої російської школи, а в 1939 році поступив у Сумське артилерійське училище (перед тим два роки навчався в Сумському хімічному технікумі). Напередодні Великої Вітчизняної війни був курсантом Горьковського артучилища.
Continue reading →