Почесне звання України «Мати-героїня» – державна нагорода, що надається Президентом України жінкам, які народили та виховали до восьмирічного віку п’ятьох і більше дітей, у тому числі дітей, усиновлених у встановленому законодавством порядку. Присвоюючи це високе звання, держава враховує вагомий особистий внесок кожної з цих жінок у виховання дітей у сім’ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їхніх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей громадянина України. У Краснопільському районі 187 жінок удостоєні цього почесного звання. Сьогодні ми знайомимо вас лише з кількома з них, кому це високе звання присвоєно недавно. Сподіваємось, що коротенькі розповіді про інших матерів – героїнь, які живуть у вашому селі, надішлете й ви, шановні читачі. Бо материнське щастя – це вічна і невичерпна тема!

Найщасливіша мама і бабуся

На тихесенькій вулиці Радянська у с.Велика Рибиця живе ветеран колгоспного виробництва, сумлінна трудівниця багатодітна мати Марія Степанівна Баранова.

Все життя вона пропрацювала у тодішньому колгоспі «Червоний Жовтень» дояркою, телятницею. Рано вставала, порала домашнє господарство, готувала їжу для великої родини і поспішала на молочнотоварну ферму, щоб старанно трудитися біля корівок і теляток. До речі, Марія Степанівна добивалася завжди високих надоїв молока, приростів ваги телят, за що неодноразово відзначалася керівниками господарства.

Сумлінним і відповідальним працівником вважався у колгоспі і її чоловік Іван Олексійович Баранов, який порав у господарстві коней. Гніді і вороні завжди були сито нагодовані і добре доглянуті. Разом з Іваном Олексійовичем, на жаль, нині покійним, Марія Степанівна виховала 5 дітей. Вона, як справжня берегиня роду, робила все, щоб у сім’ї завжди панували мир, злагода, взаємоповага і розуміння.

За трудовими клопотами не зчулася як діти повиростали, вивчилися, завели власні родини. Тепер уже разом із своїми сім’ями приїжджають і приходять на гостини і на поміч до найріднішої у світі людини, своєї матусі. Марія Степанівна вже давно на заслуженому відпочинку, завжди чекає у гості дітей, радіє восьми онукам і 5 правнукам. Зозуля накувала М.С.Барановій 85 років, але вона ще енергійна і жвава, дає лад у хаті і на обійсті. Дуже зраділа, коли голови райдержадміністрації Юрій Яремчук та районної ради Віталій Савоненко відвідали її вдома, щоб вручити їй посвідчення і значок «Мати-героїня». Мимоволі на її очах з’явилася непрохана сльоза. Згадала про ті роки, коли діти були маленькими.

– Працюю на фермі, а думками вдома, як там мої дітлахи – розповідає Марія Степанівна. – Зараз живу спокійно, у достатку, оточена теплотою дітей. І це справді так. Марія Степанівна – гостинна господиня, запросила нас до світлиці.

– Зараз мого борщу скуштуєте, – мовила. Коли ми відмовилися через брак часу, трохи обідилася. Раптом задзвонив мобільний телефон, то матері телефонувала донька Світлана Іванівна. – Все добре, донечко, – сказала. – Приходь, буду чекати, – відповіла доньці.
Спілкуючись з Марією Степанівною, були вражені її добротою, щирістю, любов’ю до людей, до життя. Не загрубіла вона від важкої праці, переживань за дітей, нестатків у роки молодості. Вона і на схилі літ почувається потрібною людиною, найщасливішою мамою, бабусею, прабабусею.

Її любові вистачає на всіх п’ятьох

Мама, матінка, матуся… Це наймиліше у світі слово. Надія Петрівна Приходіна з Осоївки чула тисячі разів від своїх дітей. А їх у жінки п’ятеро: син Анатолій та чотири доньки Валентина, Тетяна, Людмила, Любов. Гордиться матуся своїми дітьми, які вже вилетіли з рідного гнізда. Тепер відрада для Надії Петрівни дев’ять онуків і двоє правнуків.

Н.П.Приходіна після шкільної лави пішла працювати на колгоспну ферму у с.Кучеровка, Глухівського району і пропрацювала дояркою тут до самої пенсії. Сумлінній тваринниці завжди доручали доглядати первісток, по 30-35 голів. І вона завдяки старанності, відмінному знанню своєї справи робила з них високопродуктивних корів. Її чоловік – Микола Васильович теж трудився на цій же фермі свинарем.

– Чоловік з третьої ранку на ногах, щось вкине у рот і бігом на свинарник, доглядати «хрюшок», – каже Надія Петрівна. – А я піднімалась о 5 годині, порала корову, а о 6 ранку, тільки-но загудуть двигуни – вже на вранішньому доїнні.

Коли помер чоловік у 2010 році, Н.П.Приходіна переїхала до Осоївки. Тут діти купили їй будинок. Переїзд на Краснопільщину зініціювала донька Люба, якій дуже сподобалися мальовничі осоївські місця. Є де подихати чистим лісовим повітрям, нарвати ягід і грибів, порибалити, що із задоволенням роблять її діти, приїжджаючи до матері в гості. Але ж не тільки відпочивають у селі, а й допомагають неньці на городі, порати господарство. Надія Петрівна тримає корівку, свиней, козу, кролів, курей і качок. А ще є в неї добрі охоронці – дві собаки і гарний друг – пухнаста кішка. Вечорами вона, вмостившись зручно на колінах, муркоче свою вдячну мелодію, дякуючи за гарну їжу і ласкавий догляд. Найбільша втіха жінки, коли збирається за одним столом їхня велика дружна родина.

У Миропіллі їх знає кожен…

Миропілля славиться не лише прадавньою історією, безліччю різних ремесел, а й багатодітними матерями – жінками нелегкої, але славної долі. Нещодавно їх полку прибуло. У приміщенні сільської ради в урочистій обстановці посвідчення про присвоєння почесного звання «Матері героїні» і нагрудного значка отримали багатодітні матері Любов Іванівна Рибалко та Любов Дмитрівна Шматкова. Після цього поспілкувався з ними.

Це надзвичайно скромні жінки, а тому розповідали про себе коротко, даючи зрозуміти, що, мовляв, нічим особливим не відрізняються від інших сільських жительок. Тільки коли розповідали про своїх дітей, їх очі світилися якимись особливими промінчиками радості, теплоти, гордості за своїх синів і доньок. Наприклад, Любов Іванівна Рибалко народила і виховала сина Анатолія і п’ять лапочок-дочок: Марину, Наталію, Світлану, Альону та Людмилу. Всім дала освіту. Нині всі мають свої сім’ї. Любов Іванівна тривалий час сумлінно працювала у торгівлі, а зараз знаходиться на заслуженому відпочинку. Але не почувається самотньою, бо четверо дітей: син Анатолій, доньки Людмила, Світлана та Наталія живуть у Миропіллі, часто навідують матір. Особливу радість приносять Любов Іванівні онуки, вона їх любить і пестить не менше за дітей. Для кожного вистачає у неї доброти, ласки і сердечного тепла. Вирісши у дружній багатодітній родині, її доньки Світлана і Наталія народили і виховують відповідно 3 і 4 дітей.

– Я щаслива тим, що народила, виховала всіх шістьох своїх дітей чесними, порядними, добрими людьми. А значить, життя прожила не марно, – каже Л.І.Рибалко.

Не менш щасливою йде по життю і Любов Дмитрівна Шматкова. Бог дав їй п’ятеро дітей. Спочатку у неї народилося четверо доньок: Наталія, Катерина, Олександра, Марина, а потім лелека приніс і сина Миколу. Доньки вже мають власні родини, даруючи ласку своїм дітям.

А ось меншенький Микола ще живе студентським життям, з 2013 року він навчається на факультеті економіки і комп’ютерних технологій Київського національного університету культури і мистецтв. А тому головне завдання матері – вивчити сина, допомогти здобути престижну професію. І Любов Дмитрівна не шкодує для цього ні коштів, ні часу, ні сил. При невеличкій пенсії – це нелегко. А відтак Любов Дмитрівна старанно працює на власній земельній ділянці, утримує домашню живність.

Нелегким було трудове життя жінки. Довелось трудитися на різних ділянках виробництва: робітницею на Сумському рафінадному заводі, швачкою, пізнала і ціну праці сільської трудівниці, працюючи на різних роботах у сільгосппідприємстві «Дружба». Але ніколи не опускала рук, не падала духом, дбаючи про щасливе дитинство доньок і сина, про благополуччя і достаток родини. Такими ж працьовитими, цілеспрямованими, сильними духом виховала своїх дітей, Любов Дмитрівна впевнена, що ніякі труднощі і негаразди їх не зламають, не змусять впасти у розпач. І ця впевненість зігріває серце багатодітної матері.

Добірку підготував О.ЦИЛЮРИК.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/diti_najkrashhij_podarunok_doli/2016-03-02-6122
02.03.2016
Діти – найкращий подарунок долі