Коли Олександр згадує свою юність, на його обличчі з’являється хитра усмішка. Хто б міг подумати, що диплом машиніста-тракториста з Краснопільського ПТУ стане фундаментом для кар’єри одного з кращих техніків 27-ї артилерійської бригади?

Але шлях до «Ураганів» пролягав через… підрив російської економіки зсередини.

Економічна «диверсія» в тилу ворога.

Після строкової служби Олександр, як і багато хто тоді, поїхав з друзями «на заробітки» до сусідньої недокраїни. Сьогодні він жартує, що працював там на «українську розвідку» ще до того, як це стало трендом.

«Ми вже тоді робили їм більше шкоди, ніж користі, – сміється Олександр. – Будували так, що стіни тріщали вже за кілька місяців. Отакі були “диверсанти” мимоволі. Ніби відчували, що будуємо для майбутніх окупантів, тож робили «на совість» – щоб завалилося швидше».

Повернувшись додому, хлопець зрозумів: техніка, яку він любив з дитинства, має служити правильній справі. 30 березня 2016 року Олександр підписав контракт із ЗСУ. Цієї весни його службі виповнюється рівно 10 років – солідний ювілей, який він зустрічає у званні штабс-сержанта.

Артилерійська «еліта» та фартова машина

Вибір впав на легендарну сумську «двадцятьсімку» – 27-му окрему реактивну артилерійську бригаду імені кошового отамана Петра Калнишевського. Розрахунок був простий: бригада місцева, до дому близько. Але війна внесла свої корективи: замість рідного міста на Сумщині були Луганщина та Добропілля.

Олександр починав як механік-водій. Його «золоті руки» стали порятунком для бойових машин, які вимагали догляду не менше, ніж люди – відпочинку. Командири швидко помітили здібного хлопця, і незабаром він став старшим техніком.

Велику війну Олександр зустрів під Харковом. Саме там його «Ураган» вперше сказав своє вагоме слово ворогу. Екіпаж підібрався унікальний – справжня армійська аристократія:

«Людей не вистачало, тож у нас був такий собі “елітний” розрахунок: я – технік на місці водія, головний сержант батареї виконував обов’язки командира машини, а ще один сержант – навідника. Працювали злагоджено, як годинник».

18 квітня: Касети, молитви та «Нива»-рятівниця.

Той день, 18 квітня 2022 року, під Харковом Олександр не забуде ніколи. Виїхали на позицію, зарядилися, чекали команду. Раптом – виходи.

«Ми ще подумали: о, наші працюють! Звук “Урагану” ні з чим не переплутаєш. Але помилилися. Працювали по нас. Касетами».

Спалах, вибухи, пекло. Хлопці встигли впасти на землю. Олександр відчув, як ногу обпекло вогнем. Глянути, що там, не було часу – земля навколо здибилася від розривів. Коли трохи вщухло, побратими під руки потягли його до посадки.

Евакуація була схожа на кадри з бойовика: хлопець-водій на старенькій «Ниві» мчав через темряву без фар, аби тільки встигнути. Олександр стікав кров’ю, але подумки був з хлопцями, бо по позиції продовжували «прилітати» касети одна за одною.

Наступного ранку дізнався – сталося диво. Побратими вціліли, і навіть його бойова машина, посічена осколками, з вибитим склом та радіатором, вижила. Після ремонту «фартова машина» знову повернулася в стрій.

Диво на дорозі та шлях до «Звитяги».

Війна – це не лише розрахунок, а й неймовірна інтуїція. Олександр згадує випадок, як водій їхнього комбата на ГАЗ-66 врятував усіх від дрон-розвідника. Комбат кричав «ліворуч!», а водій підсвідомо крутнув кермо праворуч. За мить у те місце, куди вони мали повернути, влучив фугас.

Поранення самого Олександра було важким – два осколки пройшли крізь ахіллове сухожилля. Лікарі сумнівалися, чи зможе штабс-сержант взагалі ходити. Але Савченко не з тих, хто здається. Після столичних госпіталів та реабілітації вдома він не просто «розходився», а повернувся у стрій і поїхав на Донеччину.

Сьогодні Олександр – це приклад незламності 27-ї бригади. Нещодавно він взяв участь у всеукраїнських змаганнях «Звитяга нескорених» серед ветеранів. Команда артилеристів виборола почесне 2 місце у країні!

Династія за кермом

До речі, тяга до керма у родині Олександра – це сімейне. Батько Олександра, Андрій, свого часу змінив звичне кермо мирної маршрутки на важку військову вантажівку. Тепер вони обидва – кожен на своєму місці – крутять колеса нашої перемоги.

Олександр зізнається: після поранення був мандраж знову сідати в кабіну. Але страх зникає, коли знаєш, що твоя робота – це снаряди, які летять за адресою «окупантам у пекло».

Олександр продовжує свою службу. Бо техніка любить догляд, ворог боїться «Ураганів», а Україна тримається на таких людях, у яких замість страху – залізний характер і трохи доброго армійського гумору.

Джерело:
https://krasnews.com.ua/lyudy/desyat-rokiv-u-rytmi-zalpiv-starshyj-tehnik-oleksandr-vidznachaye-yuvilejnyj-rik-u-ridnij-dvadczyatsimczi/
21.04.2026
ЛЮДИ
Десять років у ритмі залпів: старший технік Олександр відзначає ювілейний рік у рідній «двадцятьсімці»