Подивись і здивуйся, яка гарна осінь. В цій порі року зійшлися весна і літо, але господарка все ж таки осінь, бо у неї є всі кольори природи життя. У ці жовтневі дні народилися наші ювіляри Бондарєва Лідія Олексіївна – 7 жовтня 1962 року, та її чоловік Бондарєв Володимир Вікторович – 28 числа цього ж місяця і року. У сумі їхні ювілеї становлять 110 років, як не подивися – а ювілей!

Сім’я Бондарєвих проживає в Угроїдах з 1984 року. Молоді, енергійні, завзяті і активні спеціалісти приїхали в Угроїдський радгосп за направленням після закінчення Сумського сільськогосподарського інституту працювати агрономами. У людини у житті є два шанси на удачу – сліпий випадок і вибір. Хоча яким би не був випадок, перемога завжди на боці вибору. Люди обирають добро і зло, світло чи темряву, працю чи неробство. У кожного свій вибір по життю. Тож у нашої подружньої пари теж були щасливий випадок і вибір залишитися у нашому селищі, чи виїхати десь. Володимира призвали у армію, а Ліда з сином Юрчиком залишилися чекати його у селищі. Листувалися майже кожного дня, дочекалася молода дружина і мама коханого чоловіка, а Юрчик татка.

Володимир Вікторович працював агрономом, пізніше головою профспілкового комітету, Ліда Олексіївна теж трудилася агрономом. В Угроїдах на той час був один з кращих у районі хор. Лідія Олексіївна складала програму, проводила вечори відпочинку, писала вірші. І чоловік не відставав. Життя біжить, як та річка, роки пролітають, як птахи. Вже й цукрового заводу немає в Угроїдах, і радгоспу. Виростили, виховали, дали освіту і одружили сина Юрія. Дочекались онучок, дівчаток-двійняток Юлю і Аліну, дуже схожих на свою бабусю Ліду, це її квіточки.

У ювілейний для їх родини рік, вони вже першокласниці, що теж неабияка подія. Подружжя Бондарєвих прожило вже 33 роки разом у праці, мирі, злагоді, любові. Володимир Вікторович зараз самостійно господарює на своїй земельній ділянці, що дісталася на пай родині. Він тут і агроном, і тракторист, і комбайнер, все вміє робити. Також мають господарство, сад, вирощують виноград. Лідія Олексіївна встигає допомагати скрізь, і Володимир Вікторович про свою другу половинку з повагою і любов’ю каже: “моя трудівниця”. А ще у Лідії Олексіївни є особливий талант – писати вірші.

Лише один рядочок, а як багато він може сказати про автора, про її світ. Спомини про рідний дім, батьків, присвячені друзям, кумам оди і поеми на ювілеї, весільні привітання, все від душі, з добротою, але зі своїми “колючками”- це так вона називає свої вірші. Розмаїттям думок, вражень, почуттів, які передає у віршованій формі і ними ділиться з рідними і дорогими їй людьми. Цей дар, який дав Творець, благословляє на безкорисливий порив душі кожну неповторну мить буття. Тож низький уклін матері Ліди, яка навчала доню: “Роби добро, але вигоди не шукай”. Слова вдячності з Угроїд Вам, Катерино Євдокимівно Каплун і Вам, Ганно Антимонівно, за виховання сина Володимира. І як тут не згадати зворушливого вірша матерям, написаного Лідією Олексіївною:

Іще я Господу вклонюся,
Що найсвятіше нам зберіг,
Що прикрашають світ матусі –
Наш найцінніший оберіг.
За те, що впевнена й щаслива я поруч з ними тут стою…

Про жінку – господиню Лідію Олексіївну можна багато писати, чого тільки варті її налисники, які на Миропільському ярмарку мали великий попит, а десятилітрову макітру вареників запросто наварить за годину. Куми Кириченки так характеризують свою куму: “І однаково для всіх в жовтні сонце блиска, та лише у неї однієї на городі редиска”. Друзі говорять про Ліду Олексіївну, що Господь дав їй розум та працьовиті руки – і вони між собою потоваришували. Трудиться вона, як бджілка, маючи велике господарство, встигає і в Суми до дітей з’їздити, внуків провідати, і продукцію домашню збути. За що не візьметься, все зробить, будинок, наче у віночку із квітів, сортів яких і не перерахувати. Квіти у неї всюди: і на подвір’ї, і на городі, а це все праця і час, якого так не вистачає, це можна зрозуміти, прочитавши її вірша:

Як не спішу – все рівно не встигаю,
Неначе проти течії пливу,
Мені байдуже, як мене сховають,
Мені важливо, як я проживу.

Хтось язиком плітки про мене в’яже
Чи просто так, чи жаба підпира,
Мені байдуже, що про мене кажуть,
Самій собі б не засмітить нутра.

В кого маєток, в кого проста хата,
Хто згорта крихти, хто гребе бабло,
Мені байдуже – бідний чи багатий,
Лише б у серці злиднів не було.

Хто прагне слави, кому багатство любе,
Хто до кар’єри стрімко поспіша,
Мені байдуже в кого яка шуба,
Цінніш, яка під шубою душа.

Не дасть збрехати небесний мій Володар,
З добром у серці легше в світі жить,
Мені важливо викопать колодязь,
Мені байдуже хто з нього воду буде пить.

Ще можна багато написати про сім’ю, родину, людину, адже кожна по своєму щаслива, цікава, унікальна. Подружжя Бондарєвих вітаємо в їх ювілеї і бажаємо Божої благодаті, здоров’я на довгі роки, щоб щастя, радість і любов були в ваших серцях, добро і достаток були в оселі, щоб рідні і друзі дарували своє душевне тепло, щоб і надалі рясно колосилась щедрим врожаєм Ваша нива. Щоб здійснилися всі задуми творчі і плани життєві.

З повагою ГРОМАДА, ДРУЗІ ДАЛЕКІ І БЛИЗЬКІ, КУМИ, ХРЕЩЕНИКИ, РІДНІ, ДІТИ, ОНУКИ, Л.ПРОКОПЕНКО.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/news/z_dobrom_u_serci_legshe_v_sviti_zhit/2017-10-15-8566
15.10.2017
З добром у серці легше в світі жить