Monthly Archives: Вересень 2017

Гнат Михайличенко. До 125-річчя від дня народження

Продовжуємо знайомство з життєвим і творчим шляхом нашого талановитого земляка Гната Михайличенка. Пропонуємо статтю А. Приходька, що побачила світ 1929 року у журналі “Червоний шлях”.

А. ПРИХОДЬКО

Гнат Михайличенко*

Г. Михайличенко в своих творах встає як видатний революціонер, що зі шкільного стільця ще в 1911—12 р. пірнув у вир нелегальної революційної боротьби з її жахливими і відважно-героїчними пригодами, та рано пізнав режим царської в’язниці, і жандармське катування, і заслання в просторах холодної, дикої Сибірської тайги. А в Жовтневу революцію України він уже увійшов, як один з керівників класової боротьби. І в найлютішу пору кривавої бойні, в деникінському підпіллі Г. Михайличенко загинув в льохах генеральської інквізиції смертю хороброго.

Од Г. Михайличенка ми маємо літературну спадщину, що її нині зібрано. Ці аркушики з тюремних спогадів, нотатки, “листки з під снігу”, що на них вилились переживання і відблиски велетенської душі — заслуговують особливої уваги, як продукт безперечного першорядного таланту: яскравого, оригінального, самобутнього і… самотнього.

Ясним метеором промайнуло життя геніяльного самородка у величних хвилях революційного руху аж до трагічного кінця. І на скрижалях української історії, що її створив кров’ю і залізом пролетаріат, лишилась ніжна і тяжко-драматична творчість Г. М-ка як якийсь парадокс, як скалки чудових узорів, що випадково збереглися після руїни, як рештки фрагментів, на яких заховались сліди таємничих знаків нерозгаданого надзвичайно змістовного, глибокого життя. Continue reading

«З Олексіївки Захід дуже добре видно»

17 вересня у Львові закінчився 24 Форум видавців. Одну з нагород за підготовку до друку книги Леоніда Ушкалова «Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди» отримало видавництво «Дух і Літера». Його головний редактор Леонід Фінберг сказав зі сцени наступне: «Усі повинні знати своїх геніїв. Леонід Ушкалов – геній, читайте його».

Ми зустрілися із цим харківським генієм для того, щоб поговорити про працю, про плани та ідеї, про минуле та майбутнє.

Чим є для вас праця та чому саме літературознавство?

Праця? Дуже гарне питання, навіть на знаю як на нього відповісти. Може, для кого праця – це каторга, а для мене – це найбільша насолода. Я колись написав такий есейчик «Жага солодкого неробства». І там я казав, що ось оте відчуття, яке виникає у людини, яка нічого не робить, а просто дивиться на море, сидячи під пальмами – оте відчуття в мене виникає, коли я займаюсь цією працею. Був такий філософ не першої руки Іван Мірчук, ректор Українського вільного університету в Мюнхені. Він казав: «Не можу збагнути, чому в Україні ніяк не може причепитися філософія. Наші інтелектуали витрачають всі свої сили на те, щоб якось прожити, на оцю політичну боротьбу. І в них не вистачає часу займатися отим солодким неробством». Це моя варіація на його тему. Праця для мене – це і є солодке неробство. Інакше, якщо вона перетворюється на засіб заробляння грошей чи якісь такі от мотиви туди вплітаються, я намагаюсь відкараскатись від цієї праці. Continue reading

Районний конкурс читців поезії Павла Арсеновича Грабовського

Кожен житель Краснопільщини не може не пишатися своїм рідним краєм, багатим на історичні події, пов`язані з боротьбою нашого народу з поневолювачами за свободу і незалежність. Край благодатної землі та прекрасної природи. Та, мабуть, чи не найбагатший наш край на чудових людей – митців, поетів, письменників, спортсменів, вчених, артистів, відомих воєначальників, героїв. Серед них наш земляк Павло Арсенович Грабовський.

Кожного року у вересневі дні проходить щорічний районний конкурс читців поезії П. А. Грабовського. Так, 8 вересня, у малому залі районного Палацу культури пройшов конкурс читців поезії Грабовського, присвячений 153-й річниці від дня народження великого митця. Ведуча конкурсу, бібліотекар читального залу Краснопільської районної бібліотеки Дейнека Наталія, надала слово голові Краснопільської районної ради Віталію Олексійовичу Савоненку. Continue reading

Перший із українських модерністів

До 125-річчя від дня народження

Згадаймо забутого Гната Михайличенка

В українському історичному календарі є такі скупі рядки: «21 листопада 1919 р. денікінською розвідкою розстріляно українських письменників Василя Чумака та Гната Михайличенка». Але якщо ім’я поета Василя Чумака вряди-годи можна було зустріти в літературних дослідженнях творчості діячів культури, літератури, мистецтва періоду Розстріляного Відродження — словом, того «вибитого покоління геніїв», які буремним вітром увірвалися в молоду українську літературу 1917 р., — то Гната Михайличенка відкриваємо лише зараз. І перегортаючи сторінку за сторінкою, дізнаємося, що його вважав своїм літературним «батьком» Микола Хвильовий. Саме з Михайличенкової політично-естетичної тусовки вийшов Олександр Довженко, великий вплив мав його модерновий літературний доробок також на творчість Павла Тичини.

А нещодавно, перечитуючи поезію Богдана-Ігоря Антонича, спіймав себе на думці, що тут теж не обійшлося без Гнатової «участі». Наведу лише чотири рядки з вірша Антонича «Розмова з листком»:

В руці з землі листок
    маленький дру.
О, як є повно в нім
    зими примар,
Та крихта літа ще
    життя трима.
Листок маленький,
    мій зів’ялий друг.

Continue reading

Берегиня роду свого

Сьогодні розповідь про нашу ювілярку, щиру, дивовижну людину, унікальну, щасливу маму, найкращу дружину, жінку з великим серцем, уродженку смт Угроїди Бондарєву Світлану В’ячеславівну. Їй 3 вересня цього року виповнилось 55. Цій жінці Господь дав доброту і теплоту, які вона дарує тим, хто ніколи їх не відчував, тим, кого вона хоче відігріти. Вона взяла віру і ділиться з кожним, у кого цієї віри немає. Взяла надію, і підтримує нею тих, хто почав її втрачати. Взяла любов і несе цю любов всьому світу. Для Світлани В’ячеславівни любов – це повітря, а без повітря немає дихання, а з цим почуттям у серці дихається легко. Про добрі справи, зроблені цією жінкою окрема розповідь. У народі говорять, що добра людина із скарбниці свого серця добуває добро, а лиха людина із злої скарбниці добуває лихо. Світлана В’ячеславівна – це добра, мудра, гуманна, правдива людина, оптимістка по життю.

Дитинство Світлани проходило у мальовничих Угроїдах. Вже тоді доля посилає випробування – тяжка хвороба на десять років прикувала до ліжка її маму. Всі турботи про найдорожчу людину лягли на дитячі плечі. Але це не зламало тендітну білявочку, а загартувало та додало в її серце милосердя. З дитячого будинку повертає в родину братика Михайлика, стає йому опікуном. Після успішного закінчення школи вступає до Лебединського педагогічного училища на факультет дошкільного виховання. Continue reading