Майже з натури
Дід Близнюк вийшов на город. Лагідно світило сонечко. Повівав теплий вітерець. Дотавали останні купки снігу.
Біля торішньої грядки дід зупинився:
– Бач, зелена цибулька виросла! Оце так баба на грядці хазяйнувала, що й врожай розгубила… А он ще зелений часничок…
Хотів висмикнути до борщу, а воно не висмикується.
– Глибоко сидить, – мовив сам собі. – Тут треба лопатою.
Пішов дід по лопату. Лопатою раз, раз – і викопав.
А в цей час тітка Марія, яка жила від Близнюка через кілька хат, чіпляла випрану білизну на мотузку в садку. Щоб сохла на сонечку й пахла весняною свіжістю. Побачивши діда з лопатою, Марія побігла у двір.
– Сидите! Сигарети смалите! – стала перед рідним чоловіком, який із старшим сином перекурював після обіду. – А люди вже городи копають!
– Так земля ще мерзла. І сніг не скрізь розтанув, – пихнув тютюновим димом дядько Василь.
– Ага, не розтанув. А дід Близнюк уже копає. Ви до старших людей придивляйтесь. Бо візьметеся за лопати, коли земля груддям стане.
– Та ми, мамо, трактором цього року виоремо, – запевнив син.
– Трактором на великому городі орати будете. А біля садка скопайте.
Дістали батько й син лопати з сарайчика. Пішли. Дивляться: дід Близнюк до своєї хати з городу вже дибає.
– І швидко ж він все перекопав! – здивувався дядько Василь. – Давай, синку, хоч трохи копнемо, бо мати не заспокоїться…
Тільки загнали заступи у землю – сусід Петро визирає із-за огорожі.
– Що, вже копаєте?
– Весняний день рік годує! – повчально відказав Василь.
– А земля не мерзла?
– Та ледачому як не мерзле, то сухе…
Через хвилину й Петро був із лопатою на городі. Ще й трьох своїх дітей із собою вивів.
За хатою Петра – садиба Почкунів. Їхнє сімейство нікого нічого не питало, а вийшло на город у повному складі.
– Бог у поміч! – тільки гукнули сусідам.
За Почкунами з лопатами вийшли Гаврильченки.
Весна… Робота кипить!
А дід Близнюк з’їв миску борщу із зеленими цибулькою та часничинкою, вийшов надвір. Глядь – а всі сусіди на городах. Вважай, півсела.
– Еге-ге-ге! – забідкався дід. – Це ж і засміяти можуть. Скажуть, не виспався Близнюк взимку, ще й весною вирішив подрімати.
Тож узяв лопату – і на город:
– Пора копати! Пора!..
Джерело:
http://zorya.poltava.ua/wp-content/uploads/2019/04/12_03_19.pdf
Зоря Полтавщини
12 квіт. 2019 р.
Михайло ПРУДНИК. МАЙЖЕ З НАТУРИ. Пора копати