Михайло Прудник: Пора копати

Пора копати

Майже з натури

Дід Близнюк вийшов на город. Лагідно світило сонечко. Повівав теплий вітерець. Дотавали останні купки снігу.

Біля торішньої грядки дід зупинився:

– Бач, зелена цибулька виросла! Оце так баба на грядці хазяйнувала, що й врожай розгубила… А он ще зелений часничок…

Хотів висмикнути до борщу, а воно не висмикується.

– Глибоко сидить, – мовив сам собі. – Тут треба лопатою.

Пішов дід по лопату. Лопатою раз, раз – і викопав.

А в цей час тітка Марія, яка жила від Близнюка через кілька хат, чіпляла випрану білизну на мотузку в садку. Щоб сохла на сонечку й пахла весняною свіжістю. Побачивши діда з лопатою, Марія побігла у двір.

– Сидите! Сигарети смалите! – стала перед рідним чоловіком, який із старшим сином перекурював після обіду. – А люди вже городи копають!

– Так земля ще мерзла. І сніг не скрізь розтанув, – пихнув тютюновим димом дядько Василь.

– Ага, не розтанув. А дід Близнюк уже копає. Ви до старших людей придивляйтесь. Бо візьметеся за лопати, коли земля груддям стане.

– Та ми, мамо, трактором цього року виоремо, – запевнив син.

– Трактором на великому городі орати будете. А біля садка скопайте.

Дістали батько й син лопати з сарайчика. Пішли. Дивляться: дід Близнюк до своєї хати з городу вже дибає.

– І швидко ж він все перекопав! – здивувався дядько Василь. – Давай, синку, хоч трохи копнемо, бо мати не заспокоїться…

Тільки загнали заступи у землю – сусід Петро визирає із-за огорожі.

– Що, вже копаєте?

– Весняний день рік годує! – повчально відказав Василь.

– А земля не мерзла?

– Та ледачому як не мерзле, то сухе…

Через хвилину й Петро був із лопатою на городі. Ще й трьох своїх дітей із собою вивів.

За хатою Петра – садиба Почкунів. Їхнє сімейство нікого нічого не питало, а вийшло на город у повному складі.

– Бог у поміч! – тільки гукнули сусідам.

За Почкунами з лопатами вийшли Гаврильченки.

Весна… Робота кипить!

А дід Близнюк з’їв миску борщу із зеленими цибулькою та часничинкою, вийшов надвір. Глядь – а всі сусіди на городах. Вважай, півсела.

– Еге-ге-ге! – забідкався дід. – Це ж і засміяти можуть. Скажуть, не виспався Близнюк взимку, ще й весною вирішив подрімати.

Тож узяв лопату – і на город:

– Пора копати! Пора!..

Михайло ПРУДНИК
м. Київ

Джерело:
http://zorya.poltava.ua/wp-content/uploads/2019/04/12_03_19.pdf
Зоря Полтавщини
12 квіт. 2019 р.
Михайло ПРУДНИК. МАЙЖЕ З НАТУРИ. Пора копати

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.