Микола ДАНЬКО. ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ ПОЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТИ. Вірші

НЕ РІЗНІ МИ!

Не різні ми! На себе глянь,
До серця зазирни у груди.
Як щирий, скажеш без вагань:
Усі ж ми — люди!

Чого собі жадаєш ти,
Того напевно хочуть всюди:
До правди видертись з пітьми.
Усі ж ми — люди!

Хтось на історію перстом:
«Так склалось і нехай так буде…»
Ховає ікла під хвостом
Звірюка, люди!

Розбійник захопив скарби,
Мовляв, є вершники й верблюди,
Мовляв, пани є і раби…
О, ні, всі ж — люди!

В усьому рівний з усіма,
За короля хай воля буде.
Крім крови, кольорів нема.
Усі ж ми — люди!

Ти радий, як твоє дитя
Шанує предків, а не гудить.
З одного кореня — життя…
Усі ж ми — люди!

У мові й пісні зберегти
Вогонь завітний без полуди
Жадає хтось, так само й ти.
Усі ж ми — люди!

Нетолерантність — гірш чуми.
Хоч різні, наче квіт повсюди,
Не різні ми, не різні ми,
Усі ж ми — люди!

* * *

СКАРБ НІБЕЛЮНҐІВ
(Старонімецька леґенда)

1. Примарне щастя

Він володів уже, Зіґфрід,
Священним скарбом нібелюнґів…
Якби ж не душі недолугі,
Якби ж не врозтіч, а услід!

— Дивіться, — він гукав, — дрімлюги,
Як сяє кожен самоцвіт!
Цей скарб озорить цілий світ.
Ви знову лицарі, не слуги!…

Тремтіли вжахані раби.
Померкло сонце. Побратими
Вже гуртувалися, аби

Ступити в жертвенний вогонь,
Та згоди не було між ними…
Чи скарб той клятий? Бог боронь!

2. Смерть Зіґфріда

Лежить повержений Зіґфрід
Обличчям у струмок, з якого
Була б цілющою волога,
Якби співця не зрадив рід…

Таж досить люті, не відваги,
Щоб стрепенувся пружно лук…
Закружеляв дводзьобий крук,
Північні крила мав той Гаґен!

Ах, Лицарі… Із-за куща!
Як вам презирливо і втішно,
Коли ніхто не захища

Питомого небесний квіт!
Ба! Й з мови рідної їм смішно.
Зіґфріде! Є ж твій заповіт!

3. Помста Кримгільди

Вона була довір’ям грішна.
Рожевим увижався світ.
З труни мов шепче їй Зіґфрід:
«Якщо ти справді любиш ніжно…»

То що? Навчай! Свої перста
Вмочи у незагойну рану,
Убивці прошматуй уста.
А меч казковий твій дістану…

Я й церкву підпалю… Ось він
Схиляється, гидкий заблука,
Щоб цілувать тебе… Хай дзвін

На сполох вдарить у цю ж мить!
Я — помста міліоннорука.
Без тебе й сонце хай згорить!

* * *

АВТОРАМ ПСЕВДОУКРАЇНСЬКИХ РОМАНІВ

Хтось за історію?… Я — проти,
Як Бог не Йсус — Іскаріот.
Отруять кров лжепатріоти.
Півправда ж — як брехня стократ!

«Не ворушіть руками попіл»
Минулого (Брет Гарт і я),
Аж очі побіжать по лобі:
Чи не пригрілася змія?. . .

* * *

Джерело:
Данько М. Автобіографія. Добірка віршів // Кафедра: Видання науково-популярне та літературно-мистецьке. – Харків-Львів, 1988. – № 2. – С. 40 – 54.
Передрук самвидавного журналу з України
Союз Українців у Великій Британії
Лондон, 1990

Веб-джерело:
http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/15994/file.pdf

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.