Історик літератури Агапій Шамрай: текст, твір та оточення (ч.1)

70 років тому, 7 квітня 1952 року, у Києві внаслідок лікарської помилки помер Агапій Шамрай – провідний український літературознавець, історик літератури, доктор філологічних наук, уродженець міста Миропілля (зараз – Сумської області).

У цьому році виповнюється також 100 років з початку наукової діяльності Агапія Шамрая. «Краснопілля Інфо» пропонує ґрунтовну статтю сучасної дослідниці Оксани Пашко про творчість і науковий внесок нашого земляка.

Оксана ПАШКО, кандидат філологічних наук
Національний університет «Києво-Могилянська академія»

ІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИ АГАПІЙ ШАМРАЙ: ТЕКСТ, ТВІР ТА ОТОЧЕННЯ

У статті реконструйовано наукову діяльність українського літературознавця А. Шамрая (1896—1952) з 1922-го по 1929-й роки: період навчання в аспірантурі літературно-етнографічної секції науково-дослідної кафедри історії України (1922—1924), підготовка та публікація підручника «Українська література. Стислий огляд» (1927, 1928), вивчення творчості Г. Квітки. Окремо розглядаються сторінки наукового діалогу з М. Зеровим та полеміки з І. Айзенштоком і журналом «Нова генерація».

Наукову творчість Агапія Пилиповича Шамрая (1896—1952) можна поділити на три періоди: перший український (1922—1933)*, російський (1933 — серпень 1944)** та другий український (вересень 1944 р. — квітень 1952 р.).

* Квітень 1922 р. — рік вступу до аспірантури науково-дослідної кафедри історії України (із цієї дати відомі наукові доповіді та розвідки Шамрая; його дипломні роботи, написані в університеті, знаємо лише за назвами). 1933 р. — звільнення з Інституту Тараса Шевченка та переїзд в Іжевськ (Росія).

** Вересень 1944 р. — повернення до Києва з Молотова (нині — Перм, Росія) — датується за поданням А. Шамрая до директора Інституту літератури Академії наук УРСР О. І. Білецького щодо покращення умов проживання [58, арк. 4].

У статті основну увагу зосереджено на його творчій діяльності з 1922-го по 1929-й рік (до виходу тритомника матеріалів та статей за редакцією вченого «Харківська школа романтиків»*). Наразі з документів відомі особова справа А. Шамрая, аспіранта літературно-етнографічної секції науково-дослідної кафедри історії України при ХІНО [1923]** [46], та його CV як викладача (19—21 травня 1928 р.) [38, 471—472]. З них дізнаємося, що А. Шамрай учився в Київському комерційному інституті (1915—1917), потім перейшов на історико-філологічний факультет Київського університету (1917—1920) і з 1920 р. до початку 1921 р. навчався в Харківському університеті (тоді — Вільна академія теоретичних знань) [38, 471]; дипломна робота Шамрая була присвячена Мелетієві Смотрицькому [46, арк. 1 зв.]. У квітні 1922 р. молодий учений стає одним із перших аспірантів науково-дослідної кафедри історії України (літературно-етнографічна секція; докладніше про кафедру: [8]), куди його рекомендував М. Сумцов [38, 471—472].

Микола Федорович Сумцов (1854 – 1922)

Як було організовано тогочасне життя аспірантів? Секретарем літературно-етнографічної секції був А. Шамрай, відповідно, у його звітах про роботу секції (1924, 1925) [1; 2] докладно описано специфіку діяльності аспірантів. Після смерті М. Сумцова (вересень 1922 р.) в. о. керівника секції став Олексій Ветухов, а «помічником» — проф. М. Плевако [2, 219]. Тому серед учених, які могли вплинути на молодого історика літератури, варто назвати Олексія Ветухова, Миколу Плевака***, Дмитра Багалія (очільника кафедри історії України) та Олександра Білецького, який викладав на цій кафедрі****.

* Визначення поняття «літературна школа» знаходимо в статті Шамрая «“Формальний метод” у літературі»: це «органічна і закінчена одиниця історико-літературного процесу» [66, 257]. «Для нас літературна школа не є діяльність окремих “китів”, а є стиль в масовому виявленню, праця численних спутників його, що власне й утворюють школу, канонізують певні стилістичні прийоми й утворюють з них трафарет, який продовжує своє існування й після закінчення діяльности “привидці” школи аж доки уступиться перед свіжою літературною течією. Потреба історичного підходу до літературних явищ і вимагає детального ознайомлення з масовою літературою оцих напівзабутих чи зовсім забутих “спутників”…» [66, 257]. Отже, вивчаючи літературну школу, на думку Шамрая, треба також досліджувати творчість авторів minor.

** Датування за анкетою, яка зберігається у справі, з візою липня 1923 р. [46, арк. 6].

*** Вивчення творчості Г. Квітки перебувало в колі зацікавлень М. Плевака ще в студентські роки [38, 315—317].

**** Важко точно окреслити роль О. Білецького в житті літературно-етнографічної секції. У звіті О. Ветухова читаємо: «При катедрі працюють як нештатні дійсні члени… проф. О. І. Білецький (історії письменства). Катедра має 4 наукових співробітників і 17 аспірантів» [35, 270]. Як показано в статті, система організації навчання аспірантів передбачала активну участь усіх наукових співробітників кафедри в обговоренні робіт, тому роль О. Білецького як викладача історії літератури у формуванні наукового життя цієї кафедри не варто переоцінювати.

Засідання відбувалися щотижня (по суботах), обговорення робіт аспірантів було колективним, часто найцікавіші доповіді слухали члени всіх секцій кафедри. О. Ветухов указує на колегіальність в обговоренні тез аспірантів; кожен із них при вступі мав подати індивідуальний план із 12-ма основними питаннями зі своєї спеціальності, над якими планував працювати [2, 219]*. Важливим напрямком роботи секції була розробка методологічних питань, «питання прийомів научного досліду, особливо в сфері історії літератури». Тут кожний аспірант обирав цікаву йому методологію, а потім доповідав на засіданні; у результаті формувалася спільна методологічна концепція: 1923 р. І. Єрофіїв штудіював методологію В. Перетца, П. Тиховський — О. Веселовського, М. Панченко — поетику Р. Мюллера-Фреєнфельса, І. Ткаченко — формальний метод, А. Ковалівський — марксистський метод, а А. Шамрай працював «над Потебнею та його методом, що витікає з його системи» [2, 219]. Отже, секція, спираючись у багатьох пунктах на доповідь А. Шамрая, сформулювала певні методологічні тези літературознавчого аналізу:

…література, як певна галузь мистецтва, має свої властивості, свої своєрідні признаки, що й відріжняють її від інших виявів творчої діяльности людини, і через це студіювання історико-літературних фактів мусить розпочинатися з аналізу цих прикмет, другими словами, з аналізу художньої форми, що властива цій теоретичній діяльності. Але ж зважаючи на те, що й літературна творчість, як і всяка друга, опреділюється зрештою чинниками зовнішніми, чинниками соціяльно-економічними** — то вивчення й опреділення форми може мати лише тоді сенс, коли воно буде освітлюватися фактами оточення — і т. ч. опреділення зв’язку між фактами літератури й фактами суспільного життя. Другим основним моментом є аналіз історико-літературних фактів [2, 219].

Олександр Опанасович Потебня (1835 – 1891)

З наведених звітів роботи літературно-етнографічної секції стає зрозумілим, що, по-перше, наукові розробки А. Шамрая були взяті за основу методологічних орієнтирів усієї секції; по-друге, його доповідь про вчення О. Потебні згодом було оформлено в статтю «О. Потебня і методологія історії літератури» (1924).

* У справі аспіранта Шамрая перелічено деякі з цих тем (цитую мовою документа): «Апокрифы и отражение их в украинской народной словесности; Украинская народная комедия (вертеп) 17 и 18 столетий; Г. Ф. Квитка как представитель сентиментального направления в украинской литературе; Форма и содержание в поэтических произведениях, Определение основных элементов формы и содержания поэтических произведений, Специальная работа, посвященная исследованию над новыми методами — формальным и социально-экономическим, Соединение этих методов в применении к <нрзб.> истории литературы; Общие вопросы по методологии истории литературы; Белинский и его значение в развитии общественной мысли; Влияние польской романтической школы в украинской литературе»; також указано такі роботи аспіранта: «Загибель поезії», «Оценка истории украинской литературы М. Возняка» [46]. Маємо докладнішу характеристику однієї з доповідей А. Шамрая: «“Спроби формального аналізу творчости Г. Квітки” — аналіз особливостів стилю, композиції й образів Квітки і установлення генетичного зв’язку з літературою російського та західньоєвроп. 18 століття» [2, 220]. Деякі доповіді аспіранта згодом ставали статтями. Тут і далі всі види форматування наведених у статті цитат відтворюють специфіку оформлення тексту, який зацитовано, крім спеціально зазначених випадків.

** Аспіранти кафедри активно вивчали марксизм: «Було поставлено в обов’язок ознайомлення з усіма головними працями по марксизму й з працями по історії літератури й мистецтву, що розроблені марксівським методом, по списку, поданому дійсним членом катедри пр. М. І. Яворським» [2, 220].

По-третє, на кафедрі історії України автономно від критиків-публіцистів, наприклад В. Коряка, почали розробляти соціологічний метод та марксистську методологію в літературознавстві. Цей факт важливий для відповіді на запитання про генезу соціально-економічної періодизації в підручнику української літератури Шамрая (про це йтиметься згодом; тут варто зазначити, що вона походить не від В. Коряка та П. Сакуліна, як уважали сучасники та подальші дослідники [15; 29], а, ймовірно, від науково-дослідної кафедри історії України, де викладав Матвій Яворський, а серед молодих учених найбільш яскраво методологію «історичного матеріалізму» розробляв А. Ковалівський*). Нарешті, по-четверте, у цьому звіті прозвучало слово «оточення», яке буде важливою категорією літературознавчої думки Шамрая впродовж усього життя.

По-п’яте, слідом за Шамраєм залишається лише «пожалкувати», що наукові доробки літературно-етнографічної секції були так мало представлені в друці, і часто з вини цензорів, наприклад того ж В. Коряка, який de facto заборонив науковий збірник «На шляхах до утворення науки про літературу» (за редакцією О. Ветухова), підготовлений силами секції (О. Ветуховим, А. Шамраєм та А. Ковалівським). Статтю Шамрая із цього збірника («“Формальний” метод у літературі») було надруковано в «Червоному шляху» та подано редакторами в журналі як полемічну відповідь на квітневі лекції Б. Ейхенбаума 1926 р. Проте ця розвідка не була позицією в дискусії хоча б через те, що написана за кілька років до приїзду російського вченого до Харкова, на що сам А. Шамрай указує в статті** [див.: 36].

Отже, школа науково-дослідної кафедри історії України дала А. Шамраю методологію, ґрунтовні знання з історії української літератури та провідну тему — вивчення української літератури ХІХ ст.; фактично, вона сформувала його як історика літератури.

* «Великий інтерес викликав доклад проф. Яворського на тему: “Періодизація в українській історії”. <…> Аспірант Ковалевський дав дуже цікавий доклад на тему “Питання економічно-соціальної методи в історії літератури”. Обговорюванню цього докладу було присвячено окреме засідання катедри» [35, 271—272].

** «Написана рік тому, ця робота не могла здатися такою безперечною у своїх висновках авторові, що переглядав її після такої довгої перерви. Ті промахи й помилки, що виступили нині аж надто виразно, пояснює він не тільки малою досвідченістю в поставлених питаннях, але й нашим незнайомством з европейськими першоджерелами» [66, 261].

Як уже було згадано, важливою ранньою теоретичною студією А. Шамрая була стаття «О. Потебня і методологія історії літератури» (нап. 1923-го, опуб. 1924-го). Мета моєї роботи не передбачає дослідження полеміки Шамрая з ОПОЯЗом щодо теорії О. Потебні, завдання пропонованої розвідки — докладніше охарактеризувати сформульовану вченим методику аналізу художнього твору. А. Шамрай, спираючись на концепцію О. Потебні про те, що ідею твору формує читач під час читання, наводить фокус на рецептивні проблеми існування тексту, на питання читача, зокрема в контексті сформульованої О. Білецьким проблематики [7], а також на проблему оточення. Але найважливіше те, що А. Шамрай формулює чіткі принципи аналізу художнього твору, який складається з кількох етапів: текстологічного (творча історія), формального (сюжет, композиція) підходів, аналізу стилю, проблеми версифікації та мови письменника. Також наголошено на важливості біографії та питань рецепції твору (тобто як художній твір* сприймається читачем і як у результаті цього змінюється). Досить критично налаштований до певних наслідувачів марксизму (В. Фріче, В. Львов-Рогачевський), у працях котрих «відчуваємо коли не натяжки, так певний дилетантизм» [59, 53], у пошуках соціологічної теорії А. Шамрай звертається до інтерпретацій Г. Плеханова**, наголошуючи на тому, що продуктивним було б об’єднати два методи — формальний та соціологічний:

з одного боку, опреділення елементів художнього виразу в їх взаємовідношеннях, і з другого боку — установлення зв’язку особливостів їх з оточенням (соціально-економічною базою)***, що кінець кінцем опреділює характер нашої психіки і зокрема поетичної творчости [59, 53].


* У статті «“Формальний” метод у літературі», посилаючись на В. Жирмунського, А. Шамрай дає таке визначення художнього твору: це «певна конструкція, створена за певними принципами. Аналіз мусить викрити, як саме створена ця система, як щось індивідуальне і своєрідне. Тому-то, заглиблюючися в розгляд найдрібніших елементів форми, не можна спускати з ока ціле, не можна не вияснювати значіння цієї дрібнички в загальній телеологічності конструкції» [66, 266].

** Шамрай, цитуючи уривок із книжки Г. Плеханова «К вопросу о развитии монистического взгляда на историю», наголошує на автономії культури: «Всяка психічна діяльність, а зокрема і діяльність художня, кінець кінцем є продуктом соціально-економічних умовин, але ж розвивається по своїх власних законах — і тому соціально-економічні умовини відограють лише ролю регулятора, що скеровує в певний бік теоретичну діяльність, зовсім не опреділюючи ріжноманітности і своєрідности виявів психіки» [59, 53].

*** Синонімом для поняття «оточення» тут буде радше «контекст» (як на етапі створення тексту автором, так і на етапі сприйняття твору читачем), тобто оточення (контекст) може бути історико-культурним, біографічним, стильовим, жанровим, читацьким, соціальним, соціально-економічним тощо. Спробу визначити поняття «оточення» А. Шамрай робить у статті «Степан Васильченко і російська література» (1945): «Вивчення творчих зв’язків того чи іншого видатного письменника зовсім не ставить своїм завданням показати, у якого із своїх учителів він більше “запозичив”. Навпаки, подібні студії мають показати літературне оточення, в якому зростав і формувався письменник, і тим самим визначити місце його творів в історико-літературному процесі початку ХХ століття» [61, 217]. Отже, поняття «оточення» варто розглядати як одну з важливих категорій компаративістики 1920-х років. Оточення в значенні «історико-культурний контекст» ужито в назвах статей А. Шамрая «Творчість Коцюбинського в літературному оточенні» (1 травня 1928) [62] та П. Филиповича «О. Кобилянська в літературному оточенні» (1928) [43].

Але виявлення «соціальної бази» літературного процесу можливе лише після всебічного аналізу творів [59, 61]. Учений акцентує не так на позитивістській тезі про вплив історії на створення твору, як, навпаки, на впливі твору «у свідомості ріжних людей». Імовірно, тут бачимо інтеграцію потебнянської теорії та соціологічного підходу до вивчення літератури:

Як і слово, художній образ, входячи в досвід читача, мусить відбити всі особливості його, що кінець-кінцем обумовлюється особливостями оточення*, і в цьому полягає невпинний розвиток і зростання змісту або «ідеї» літературного твору [59, 62].

* Тут «оточення» означає рецептивний контекст побутування твору в читацькому середовищі.

А. Шамрай не ототожнює «формальний метод» із пошуками вчених ОПОЯЗу, чиї ідеї він характеризував як «парадоксальні». Для українського вченого важлива й німецька школа літературознавства, зокрема студії О. Вальцеля (теорія імпресіонізму), а також праці В. Жирмунського з історії літератури (перегуки зі студіями російського дослідника бачимо навіть на рівні структури в розвідці «“Формальний” метод у літературі», 1926). Проте в цій статті спеціальних питань теоретичного діалогу-полеміки з концепціями російських формалістів не порушено [див.: 6]. У підсумку можна сказати, що Шамрай наголошував на всебічному вивченні художнього твору — від текстологічної підготовки до питань рецепції.

Елементи викладеної вище концепції були представлені в підручнику «Українська література. Стислий огляд» (1927, 1928) [64; 65]. Популярний виклад для підвищених курсів українізації «заради хоч деякого порозуміння з тим, до певної міри загадковим, читачем, що став фактом за останні 2-3 роки» [64, 3], як зазначає А. Шамрай у передмові до підручника (датована 15 липня 1926 р.), зумовив як методологічні, так і стильові особливості книжки та змусив автора йти «проти своїх принципів». Шамрай об’єднує дві методології — соціологічну (соціально-економічну періодизацію) та аналіз «стилю» (формальний підхід); але, змушений орієнтуватися на масового читача, стильові особливості літературних течій та поетики письменників учений часто формулював загострено-публіцистично. Хочу також зауважити, що не з’ясовано роль цензури в таких підручниках 1920-х років, а вона, імовірно, була значною.

Обґрунтовуючи особливості своєї соціологічної методи, А. Шамрай виступає проти вульгарного соціологізму:

Зводити літературні твори до ілюстрації підручників політграмоти — як це іноді робиться в наш час — це значить зовсім не розуміти специфічности літератури та й взагалі не зовсім уявляти собі природу історичного процесу в цілому. Література не є політекономія, а література. Літературна творчість є особливою здатністю людини відтворяти довколишній і ідейний світ в яскравих образах і звуках [64, 6].

Інтегровано в соціологічний підхід і елементи теорії Г. Вельфліна про «стиль доби, епохи»*. Імовірно, учений використовував також бібліопсихологічний підхід до вивчення читача (за М. Рубакіним): згадано опитування української публіки, яке показало, що читають сучасних письменників мало**. Про те, що А. Шамрай розумів «натяжки» інтеграції соціально-економічної та літературознавчої методологій, свідчить і його епістолярій. У листі до М. Зерова (27 червня 1926 р.), характеризуючи підхід О. Дорошкевича, він скаржиться: «…оте постійне запідозрювання письменника в “соціяльних гріхах”, нарешті розтягування його на прокрустовім ліжку “економіки доби”…» [56, арк. 3].

* «…в кожну добу ми можемо зауважити існування якогось певного стилю, якусь моду на виразно означені жанри. Зміна їх в історичному поступуванні, специфічні обставини, серед яких відбувається боротьба старих та нових літературних шкіл, — і становить окремий ряд в загально-історичному процесі, що, обумовлюючись в свойому розвиткові причинами іншого порядку, проте розвивається за своїми власними законами» [65, 6—7].

** Імовірно, Шамрай користувався якимось опитуванням українського читача (своїм або чужим): «Питання “читабельности” наших молодих авторів, анкетна статистика, проведена спеціально для цієї мети, виявила трагічний стан сучасного молодого письменника — письменника без читача» [65, 198].

На перше видання підручника з’явилося кілька рецензій та відгуків — М. Марковського, М. Зерова, К. Копержинського, І. Капустянського. На думку М. Марковського (1927), книжка А. Шамрая — це «стислий, ясний корисний підручник для широкого читача» [32, 188]. Рецензія містить низку конкретних порад, зокрема пропозицію розширити розділ про давню літературу. Критик зазначив оригінальність Шамрая в оцінці літературних явищ, проте вважав, що соціологічну періодизацію запозичено у В. Коряка [32, 184]*.

Микола Костянтинович Зеров (1890 – 1937)

У друкованому варіанті лекцій «Українське письменство ХІХ ст.» (1928) М. Зеров, відгукуючись на нові огляди української літератури, проникливо вказав на поверховість соціологічного підходу в підручниках 1920-х років:

Всі нові історичні огляди українського письменства орієнтуються на соціологічний метод, хоч ніде не йдуть далі зовнішнього застосування літературних фактів до накиданої в загальних рисах схеми соціально-економічного розвитку громадянства. <…> Найновіший із оглядів — харківського історика літератури А. Шамрая. Призначений він для широкого споживача, містить ряд цікавих історично-літературних спостережень та характеристик. На жаль, не можна цілковито покладатися на його фактичну сторону**. З рецензій заслуговує уваги рецензія М. Марковського… [20, 6—7].

* Щодо ідеї запозичення періодизації у В. Коряка маємо опосередковану відповідь критика в статті «Хвильовистий соціологічний еквівалент (Лист темної людини)» (1927). Порівнюючи методології А. Шамрая та М. Зерова, він жодного слова не сказав про якісь запозичення з боку Шамрая, зазначаючи, що дослідник — «коли не чистий формаліст, то принаймні правий “фор.-соц.”» [27, 80].

** У другому виданні підручника, яке вийшло друком у лютому-березні 1928 р. [40, 230], були виправлені фактичні помилки.

Проте в рукописних нотатках М. Зерова до згаданої рецензії можна прочитати не таку позитивну оцінку:

Рецензія Марковського дуже слабенька, про схему розпологу (?) матеріяла говориться тільки, що вона майже без змін повторює Корякову.
Потім Марковський спиняється на поодиноких оцінках Шамрая, протиставляючи їм свої, або пропонуючи корективи, нераз невиразні. Інколи рецензент припускається помилок… [17, арк. 3]*.

Ще один рецензент підручника А. Шамрая Кость Копержинський твердив, що «книжечка мало що нового вносить в літературознавство» [26, XLVII]. На «конспективність» праці та «стилістичну читабельність» [22, 71] підручника, зумовлену орієнтацією на масову аудиторію, вказує й І. Капустянський; також рецензент звертає увагу й на важливість компаративістики для автора книжки. Варто розглянути цю тезу докладніше. У листі до М. Зерова А. Шамрай, характеризуючи праці П. Филиповича, зізнавався, що для нього важливий не вплив, а оточення:

Взагалі не люблю «впливів», визнаю «оточення», так само уважаю за доцільніше вишукувати, чим різниться поет від подібних до нього, аніж нейтралізувати його оригінальність всякими проблематичними впливами [56, арк. 6].

Однак у студіях 1920-х років учений неодноразово виходить у сферу компаративістики, простежуючи генезу стилю письменників. Деякі вказані ним у підручнику паралелі дотепер залишаються поза увагою літературознавців. Серед численних порівнянь згадаємо одиничні: традиція історичних хронік Шекспіра в історичних драмах українських романтиків [65, 102]; порівняння драм Едмона Ростана і Лесі Українки; у поезії Миколи Вороного А. Шамрай відшукує «бальмонтівські настрої» та «дух Пушкіна» [65, 113], проте творчість Олеся, на його думку, перебуває поза російським впливом [65, 115]; якщо поезія М. Філянського — «це ремінісценції на теми релігійні» [65, 118], то П. Карманського варто розглядати як «учня італійських романтиків, з їх принциповим песимізмом» [65, 120]. Ще раз варто зазначити, що це лише поодинокі приклади порівнянь, у підручнику їх величезна кількість.

* У нотатках М. Зерова «Аг. Шамрай» є також виписки із самого підручника (наводжу вибірково): «Таким основним двигуном історії розвитку певних громад є чинники соціально-економічні. <…> Напор на специфіці літературного процесу. Свої власні закони літературного ряду. (стор. 7)» [17, арк. 4]. Позитивну оцінку колеги як науковця містить також відгук М. Зерова 1929 р. [див.: 18].

(продовження буде)

ЛІТЕРАТУРА
1. А. Ш. Літературна секція катедри історії української культури за 1924-25 рік // Культура і побут. 1925 (23 квіт.). № 16. С. 1.
2. А. Ш. Секція літературно-етнографічна катедри історії України // Червоний шлях. 1924. № 1/2. С. 219—220.
3. Айзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910-і — 1920-і роки) / Упор., підгот. текстів та коментарі С. Захаркіна. Київ: Критика, 2003. 216 с.
4. Айзеншток І. [Рец. на:] Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори / Редакція і вступна стаття А. Шамрая, т. I. Книгоспілка («Літературна бібліотека»), 1928. LXII+256 стор. // Критика. 1928. № 6 (липень). С. 143—145.
5. Айзеншток І. На шляху до наукового видання творів Г. Ф. Квітки // Радянське літературознавство. 1958. № 6. С. 70—79.
6. Бабак Г. Рецепция русского формализма в украинской культуре в межвоенный период (1921—1939) / Univerzita Karlova. Filozofická fakulta. Ústav východoevropských studii / Filologie-Slovanské literatury. Praha, 2020. 282 с.
7. Білецький О. І. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (изучение истории читателя) // Білецький О. І. Зібрання праць: У 5 т. Т. 3: Українська радянська література. Теорія літератури. Київ: Наукова думка, 1966. С. 255—273.
8. Богдашина О. М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури ім. академіка Д. І. Багалія (1921—1934 рр.). Харків, 1994. 195 с.
9. Брюсов В. Ключи тайн // Весы. 1904. № 1. С. 3—21.
10. В. М. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко (до 85-ти річчя з дня його смерти) // Всесвіт. 1928. № 36 (2 верес.). С. 8—10.
11. Видавнича хроніка // Червоний шлях. 1928. № 8. С. 178—181.
12. Влизько О. Охороняється законом на Потсдамерштрасе // Всесвіт. 1929. № 27 (14 лип.). С. 7.
13. Голубенко Дм. Історик літератури Шамрай // Нова генерація. 1928. № 10. С. 238—249.
14. Голубенко Дм. [Лист-відповідь А. Шамраю з приводу полеміки в «Новій генерації»] // Червоний шлях. 1929. № 1. С. 291—292.
15. Горбач О. Шамраєва «Українська література» (1928) // Шамрай А. Українська література. Стислий огляд. Харків, 1928; Кравців Б. Українське літературознавство 1917—1937 / З післясловом Олекси Горбача. Мюнхен: Український вільний університет, 1989. (Українське літературознавство. Вип. 3). С. 229—233.
16. Десять років української літератури // Плуг. 1928. № 12. С. 77.
17. Зеров М. [виписки: «Аг. Шамрай»] // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Ф. 28. Оп. 1. Спр. 115. 4 арк.
18. [Зеров М.]. Відгук про А. П. Шамрая як дослідника української літератури Миколи Зерова (з сімейного архіву М. А. Шамрай) // А. П. Шамрай. Матеріали наук. конф., присвяченої 100-річчю від часу народження видатного вченого-літературознавця і педагога / Упор. П. П. Охріменко; Сумський державний педагогічний університет. Суми,
1996. С. 34.
19. Зеров М. Квітка й пізніша українська проза (з нагоди 150-х роковин народження) // Життя й революція. 1928. № 12. С. 105—113.
20. Зеров М. К. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. К. Твори: У 2 т. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. Київ: Дніпро, 1990. С. 4—245.
21. Зубков С., Чалий Д. Текстологічні принципи видання творів Г. Ф. Квітки // Радянське літературознавство. 1959. № 1. С. 101—107.
22. Капустянський Ів. [Рец. на:] А. Шамрай. Українська література. Стислий огляд. Державний науков.-метод. комітет НКО УСРР по секції політосвіти дозволив до вжитку, як допомічну книжку, для ВРШ та на курсах українознавства. Укрлікнеп при УПО НКО УСРР. Бібліотека українознавства. Кооп. вид. «Рух», Х., 1927, т. 5000, 212 стор. Ц. 1 крб. 45 коп. // Плужанин. 1927. № 7 (11). Липень. С. 70—71.
23. Квітка-Основ’яненко: збірник на 150-річчя народження 1778—1928 / Інститут Тараса Шевченка. Харків: Український робітник, [1929]. 239 с.
24. Квітка-Основ’яненко Гр. Твори / Ред., вступ. статті і прим. І. Айзенштока. Т. І: Українські повісті. [Харків], 1929. 517 с.
25. Квітка-Основ’яненко Гр. Твори / Ред., вступ. статті і прим. І. Айзенштока. Т. ІІ: Українські повісті. [Харків], 1929. 418 с.
26. Копержинський К. Українське наукове літературознавство за останні 10 років // Студії з історії України Науково-дослідчої кафедри історії України в Київі. Т. 2. ДВУ, 1929. С. XXI—LII.
27. Коряк В. Хвильовистий соціологічний еквівалент (Лист темної людини) // Гарт. 1927. № 1 (квітень-травень). С. 74—103.
28. Костик Є. Діяльність кооперативно-приватних видавництв в умовах радянської цензури 1920-х рр. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. 2004. Вип. 11. С. 274—292.
29. Кравців Б. Розгром українського літературознавства 1917—1937 рр. // Шамрай А. Українська література. Стислий огляд. Харків, 1928; Кравців Б. Українське літературознавство 1917—1937 / З післясловом Олекси Горбача. Мюнхен: Український вільний університет, 1989. (Українське літературознавство. Вип. 3). С. 217—308.
30. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917—1927). Т. 1. Біо-бібліографія / За заг. ред. С. Пилипенка; Ін-т Тараса Шевченка. [Б. м.]: ДВУ, 1928. 673 с.
31. Луначарский А. Об искусстве и революции. URL: https://ruslit.traumlibrary.net/book/lunacharskiy-ss08-07/lunacharskiy-ss08-07.html#s002005
32. Марковський М. [Рец. на:] А. Шамрай. Українська література. Стислий огляд. Укрлікнеп при ІНО НКО УСРР. Бібліотека українознавства. Державне видавництво України. Державний наук.-метод. комітет НКО УСРР по секції політосвіти дозволив до вжитку, як допомічну книжку, для ВРШ та на курсах українознавства. 1927 р. (3-194). Додатки: до розвою літературно-критичної думки на Україні (195-204) і Словничок історико-літературної термінології (205-209). Ціна 1 карб. 45 коп. // Україна. 1927. № 4. С. 184—188.
33. Наукові засідання ВУАН // Пролетарська правда. 1928. 13 листопада. № 263 (2175). С. 4.
34. Некрасов Н. А. Полное собрание сочинений: В 15 т. Т. 3. Стихотворения. 1866—1877 гг. Ленинград: Наука — Ленинградское отделение, 1982. 512 с.
35. О. В. Науково-дослідча катедра історії України // Червоний шлях. 1923. № 8. С. 270—273.
36. Пашко О. «На шляхах до утворення науки про літературу»: нереалізований видавничий проект 1920-х років // Наукові записки НаУКМА. Літературознавство. 2019. Вип. 2. С. 72—91.
37. Поліщук В. Вибрані твори / Упор. О. Омельчук. Київ: Смолоскип, 2014. 680 с.
38. Самі про себе: автобіографії українських митців 1920-х років / Упор. Р. Мовчан. Київ: Кліо, 2015. 640 с.
39. Сенченко І. Спіралі і петлі // Вапліте. 1927. № 4. С. 202—222.
40. Серед книжних новин // Червоний шлях. 1928. № 4. С. 229—231.
41. 150 років з дня народження Квітки-Основ’яненка // Червоний шлях. 1928. № 11. С. 256.
42. Тарнавський В. [Рец. на:] Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори. Том 1. Редакція і вступна стаття А. Шамрая. «Літературна бібліотека» «Книгоспілки». Київ — Харків, 1928 р. ст. XII+226+XVI. Ц. 1 карб. 50 коп. Тир. 4000; Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори. Том II. 1928 р. см. 200+ХХ. Ц. 90 коп. Тир. 4000 // Життя й революція. 1928.
№ 8. С. 160—162.
43. Филипович П. О. Кобилянська в літературному оточенні // Життя й революція. 1928. № 2. С. 105—120.
44. Фінкель О. Майстерність «Конотопської відьми» (До 150-літнього ювілею Гр. Квітки) // Плуг. 1928. № 11. С. 50—62.
45. Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 166. Оп. 7. Спр. 691 (Вилучення літературних творів, критичних статей, які зроблені Київським Окрлітвидавом; січень-березень, 1927). 214 арк.
46. Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 166. Оп. 12. Спр. 8528 (Шамрай А. Ф. [справа, 1923 (?)]). 6 арк.
47. Шамрай А. Адам Міцкевич і Оп. Шпигоцький // Харківська школа романтиків. У 3 т. Т. 1 / Вступні статті, редакція і примітки А. Шамрая. Харків: ДВУ, 1930. С. 75—83.
48. Шамрай А. [Рец. на:] Володимир Сосюра. «Залізниця». (епопея) — стр. 47. Видавництво «Червоний шлях». 1924. Тир. 3000 пр. // Література. Наука. Мистецтво. 1924. № 20 (25 трав.). С. 4.
49. Шамрай А. [Рец. на:] Гр. Квітка-Основ’яненко. Твори. Т. 1. ДВУ, 1929. Редакція, вступні статті і примітки І. Айзенштока // Плуг. 1929. № 10. С. 69—71.
50. Шамрай А. П. Дещо про поетику й методологію літератури в програмах факпрофосу ІНО // Записки Харківського Інституту народньої освіти. Харків, 1927. Т. II. С. 79—81.
51. Шамрай А. До тексту Квітчиних творів // Червоний шлях. 1924. № 3. С. 247—254.
52. Шамрай А. До тексту творів Гр. Квітки // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. 1926. Ч. 2/3. С. 209—229.
53. Шамрай А. [Рец. на:] І. Котляревський. Енеїда. Передмова І. Айзенштока. ДВОУ. «ЛІМ» 1931, стор. XXXV. 298 // Критика. 1931. № 4 (39). С. 121—125.
54. Шамрай А. Лист А. М. Ніженець [14.03.1945] // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Ф. 150. Оп. 1. Спр. 7. Арк.1—3.
55. Шамрай А. Лист А. М. Ніженець [після 28 серпня 1949?] // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Ф. 150. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 7—9 зв.
56. Шамрай А. Лист до М. Зерова від 27 червня 1926 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України. Ф. 35. Спр. 665. 9 арк.
57. Шамрай А. [Лист із приводу полеміки з Д. Голубенком у «Новій генерації», № 10, 1928 р.] // Червоний шлях. 1929. № 1. С. 285—290.
58. Шамрай А. Листи до О. І. Білецького. 25 квітня 1943 — 4 лютого 1952 р. // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 162. Од. зб. 3578. 9 арк.
59. Шамрай А. О. Потебня і методологія історії літератури // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. Харків, 1924. Ч. 1. С. 49—68.
60. Шамрай А. Олекса Стороженко (Критико-біографічний нарис) // Стороженко О. Вибрані твори / Ред і вступ. стаття А. Шамрая. [Харків]: Книгоспілка, [1927]. С. V—XLIV.
61. Шамрай А. П. Степан Васильченко і російська література // Шамрай А. П. Вибрані статті і дослідження. Київ: Художня література, 1963. С. 193—217.
62. Шамрай А. Творчість Коцюбинського в літературному оточенні // Критика. 1928. № 4. С. 57—81.
63. Шамрай А. Творчість С. Васильченка // Червоний шлях. 1926. № 4. С. 178—203.
64. Шамрай А. Українська література. Стислий огляд / Укрлікнеп при УПО НКО УСРР.
Бібліотека українознавства. Харків: Рух, 1927. 212 с.
65. Шамрай А. Українська література. Стислий огляд / Укрлікнеп при УПО НКО УСРРР. Бібліотека українознавства. Вид. 2-ге, випр. Харків: Рух, 1928. 220 с.
66. Шамрай А. «Формальний» метод у літературі // Червоний шлях. 1926. № 7/8. С. 233—266.
67. Шамрай А. Шляхи Квітчиної творчости // Квітка-Основ’яненко Г. Вибрані твори: У 2 т. / Редакція і вступна стаття А. Шамрая. Т. 1. [Київ]: Книгоспілка, 1928. С. V—LXII.
68. Шимановський О. Червона армія в українській літературі // Плуг. 1928. № 2. С. 54—63.
69. Шляхи розвитку сучасної літератури. Диспут 24 травня 1925 р. Київ, 1925. 82 с.
70. Ювілей Гр. Квітки-Основ’яненка // Плуг. 1928. № 12. С. 76.

Оксана ПАШКО, кандидат філологічних наук
Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Джерело:
Пашко, О. (2021). Історик літератури Агапій Шамрай: текст, твір та оточення. Слово і Час, (5), 75-100.
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2021.05.75-100

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.