ХИТРІСТЬ
Що таке хитрість? Згадуваний Шевченком великий філософ Іммануїл Кант дав колись таку відповідь на це питання: «Хитрість — спосіб думання обмежених людей; вона дуже відрізняється від розуму, на який зовні схожа». Це десь те саме, що каже наша приказка: «Дурний, як ворона, а хитрий, як лис». Не знаю, чи дійсно хитрість — то «розум дурня», але вже напевно вона не має стосунку до правди, як би ту правду не розуміти, чи як природу речей, чи як воплочене Слово.
І може, найкраще сказав про це Шевченко у своєму посланні «До Основ’яненка», маючи на увазі славу України:
«Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово».
Так-так, говорив же колись давно славетний афінський трагедіограф Еврипід у «Фінікіянках»: «Мова правди проста». Потім цей мотив зрине в «Моральних листах до Луцілія» Сенеки (L, 12): «Якщо, за словами знаменитого трагіка, «мова правди проста», то не гоже її заплутувати». Пройде багато-багато віків, і ці слова Еврипіда зацитує по-грецькому Сковорода, додавши від себе: «Не так співають у костелі, як на маскараді».
Отже, «хитра мова» — це мова ворога правди. А хто ж той ворог правди? Ясна річ, диявол. Колись у нас так і казали: «Хитрий, як диявол». І хитрий не лише він сам, але й світ, яким він володіє. Недаром в «Алфавиті духовному» Ісаї Копинського — може, найпопулярнішій нашій книжці часів бароко — світ названий «злохитрим». Та й герой Шевченкового «Назара Стодолі» Хома Кичатий, намагаючись разом із підступною наймичкою Стехою хитрістю видати заміж свою доньку Галю за старого полковника, каже сам собі: «Злигався я з дяволом… (Озирається.) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі, як не верти, треба або чорта, або жінки. (Трохи помовчавши.) Чого доброго! ще, може, й мене обдурить, тоді і остався на віки вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде — побачимо».
А ось ремарка оповідача повісті «Наймичка»: «Бідна ти, слабка ти жінко! Ти знов готова слухати його хитрі диявольські слова. Ти знов готова впутатись у його отруйне павутиння». Ясна річ, жінка тут — «донька Єви». Але диявольська хитрість чатує на всіх. Можливо, саме її мав на думці поет, коли переспівував 12-ий псалом: «Спаси мене, / Спаси мою душу, / Да не скаже хитрий ворог: / «Я його подужав»[641].
Чи ж дивина, що наш поет не любив хитрощів. «Кажуть, — писав у своїх спогадах Яків Полонський, — що хитрість — характерна риса українців; у такому разі Шевченко становить яскравий виняток з їхнього загального типу, бо він був людиною надзвичайно безхитрісною…».
Піунова Катерина Борисівна. 1872
Словом, поет міг би сміло повторити слова свого старого приятеля Куліша: «Гасло в мене — без хитрощів на світі пробувати». Якщо Шевченко і вдавався коли до хитрощів, то вони не були «злохитрими», ось як у цій історії, розказаній у щоденниковій нотатці за 3 лютого 1858 року: «Ніночка Пущина іменинниця. Учора я сповістив про це Піунову, маючи намір побачитись і поговорити з нею, але політика мені не вдалась. Моя улюблениця з’явилась, поздоровила іменинницю й через півгодини поїхала, і я встиг, та й то вже в передпокої, потиснути й поцілувати їй руку й не сказав ані слова. Хитре створіння! Тепер я тобі не пастку, а капкан приготую. Подивимось, хто кого перехитрить». І що ж таке ця поетова хитрість? Безневинна гра, що дозволяє відчути весь смак і пікантність життя, робить його яскравим і небуденним, «очуднює», як сказав би який формаліст.
641 Відповідний вірш цього псалма по-слов’янському звучить так: «да не когда речет враг мой: укріпихся на него».
Леонід Ушкалов
Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014 (сс.535-537)
Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/Moia_Shevchenkivska_entsyklopediia_iz_dosvidu_samopiznannia/
/ поділ на абзаци, підбір ілюстрацій, підписи до них – Краснопілля Інфо /
