З півгодини знайомої тривожної дороги і зустріч з мальовничою Тур’єю. Вранішні спустошені вулиці. О пів на сьому ранку у селі, що за два кілометри від ворожого кордону, співбесідника знайти нелегко… Приємна, але зрадлива тиша…Мандри центральною вулицею, і ось вдалині на вигоні чималі стада гусей та пара корівок.
«ДОВОДИЛОСЬ ПЕРЕХОВУВАТИСЬ У ПІДБИТОМУ ТАНКУ, ЩО ТАК І ЗАЛИШИВСЯ НА ТРАСІ»
Зустрічаємо першу місцеву мешканку – 85-річну Катерину Санжар. «Так мені «пощастило» – у Другу світову була дуже маленькою, бо народилася 8-го березня 1938-го. А ця, з москалями, застала мене вже у поважному віці, каже. – Як не моторошно іноді буває від постійних вибухів і нестерпних переховувань у погребі, та не залишимо свою домівку. Бо ж власними руками її будували». Але ж лихо прийшло, звідки не чекали, каже старенька. Щоденні свисти снарядів та вибухи.
«Ми вже знаємо звук «виходу», але не знаємо де саме буде той «приход». І це страшно, коли гадаєш – мине чи ні, – каже Катерина Григорівна. – Сиділа я з гусьми на яру, а воно як бахне. Біжу, а наче на місці, і гуси попереду. У сусідки на березі загинула птиця. Падаємо на землю під свист снарядів, де б не перебували. Але збираємо ягідки, консервуємо і впевнені у Перемозі». (Матеріал про Катерину Григорівну читайте незабаром у «Перемозі»)
Приходимо до місцевого медпункту. 28-річний фельдшер Артем Міщенко у Тур’ї працює вже сім років. Прикладом у виборі майбутньої професії для Артема стала мама. Вона працювала медичною сестрою в Угроїдській лікарні.
Чоловік у білому халаті демонструє затишне приміщення, в якому сьогодні рідко бувають пацієнти. Медик відвідує їх вдома, адже зараз у селі залишились, здебільшого, люди поважного віку. Артем вважає, що холоднокровність є головною рисою характеру медичного працівника: «Якщо ти не здатний зберігати спокій та контролювати свої емоції за будь яких обставин, то просто не зумієш повноцінно використати свої знання, які б вони не були досконалі», – доводить свою думку фельдшер.
Початок війни вплинув на графік роботи чоловіка: «Пацієнти, незалежно, від обставин, мали отримати лікування чи консультації. У перші дні війни діставався до Тур’ї автівкою. Відразу замінив валізку з червоним хрестом на звичайного чорного наплічника, у який склав медикаменти. Розумію, що на цій війні лікар є першою мішенню для ворога. Ще у лютому 2022-го зустрівся з ворожою колоною танків. Звісно, почуття страху було. Під прицілом дула танка запитали: «Куди і звідки?» і кинули око на наплічника, але не відкривали. Минулося.
За два кілометри від кордону будь-якої секунди можна очікувати прильоту. А я мандрую велосипедом по пацієнтах. У багатьох з них вже побував у погребах», – посміхається Артем. Четвертого квітня 2023-го він виїздив на своєму мотоциклі на виклик до місцевої крамниці. Надав допомогу продавчині і вже йшов. В цей момент під’їхало авто прикордонників, і один з військових прямував до магазину. Чоловіки почули характерний звук угорі. Потім вибух – і тіла фельдшера та прикордонника пронизав нестерпний біль. То були гранати з дрона.
Поранені у різні частини тіла хлопці заповзли до крамниці. Кожен сам собі надав першу допомогу. Далі на авто поранені попрямували до Краснопільської лікарні.
«Дві операції, десять днів стаціонарного лікування, які я ледь витримав. Все ж таки моє покликання лікувати, а не лікуватись. Двадцять днів лікарняного і домашніх перев’язок – і я вже у Тур’ї. А от мій «залізний кінь» потребує вартісної реабілітації, – з сумом, але і оптимізмом розповідає Артем. – Про цього мотоцикла довго мріяв. Проїхав ним майже всю Україну. Це неймовірне відчуття, коли ти сідаєш на байка з наплічником, у якому намет і мінімум необхідних речей, і прямуєш…Ти не знаєш куди, без певного маршруту. Ти не знаєш, де тебе застане ніч і де ти будеш завтра, адже все залежить від того, де ти повернеш кермо на своєму шляху…
Це все обов’язково здійсниться по Перемозі», – запевняє молодий медик.
Наразі Артем маршрут Угроїди – Тур’я долає на велосипеді. Небезпечна траса з замінованими узбіччями, частина якої перебуває як на долоні у ворога: «Їхати треба дуже швидко. Адже «прилітає» то попереду, то вже на частину подоланого шляху. Доводилось переховуватись у підбитому танку, що так і залишився на трасі. Але це мене не лякає. В Угроїдах у мене тато. Його я не залишу. Розумію, що пацієнтів у Тур’ї у такий нелегкий час, теж залишити не маю права».
«ШКОДА ЗАЛИШАТИ ОДНОСЕЛЬЦІВ БЕЗ ТОРГОВОЇ ТОЧКИ, АЛЕ ІНШОГО ВИХОДУ НЕМАЄ»
Після восьмої години ранку жителі Тур’ї поспішають до єдиної у селі торгової точки. Затишна крамничка у центрі є найлюднішим місцем. Тут можна випити кави, придбати продукти першої необхідності, а головне – сьогодні день завезення хлібно-булочних виробів. У крамниці людяно, але вітрини асортиментом не «сяють».
«Це бізнес мого сина. До війни всі три крамниці, що функціонували у селі, створюючи такий собі торговий ряд, були прибутковими для своїх власників та щедрими для покупців. На сьогодні населення села значно скоротилось. Люди виїздять від постійних обстрілів. Дві сусідні крамниці зачинились значно раніше. Приміщення однієї з них пошкоджене осколками. Наш магазин приносить мінімальні прибутки. А на зимовий період треба дбати про опалення, то взагалі будемо збитковими. Шкода залишати односельців без торгової точки, але іншого виходу немає», – пояснює бідність вітрин пані Світлана.
Придбавши бажані покупки, односельці не поспішають по домівках. Відсутність гучних вибухів підсилила бажання поспілкуватись:
«Я переселенка з Харкова, приїздила сюди до старенької мами. У Тур’ї трішки тихіше, ніж було у Харкові, але після пережитого у місті здригаюсь від кожного вибуху. А вони тут щоденні… Мрію повернутись додому, до Харкова, відремонтувати пошкоджене житло. А поки радіємо тому, що маємо.»
«ПЕРШІ «ПРИЛЬОТИ» ДО НАШОГО СЕЛА БУЛИ РІК ТОМУ І САМЕ НА ТЕРИТОРІЮ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ»
Сьогодні староста Тур’янського старостинського округу Людмила Гуцал відбула до Краснопільської селищної ради для участі у сесії. Це значить, що не дивлячись ні на що, органи місцевої виконавчої влади працюють у штатному режимі. У Тур’янській сільській раді всі питання, що у межах компетенції органу, вирішує спеціаліст І категорії відділу земельних відносин архітектури та містобудування Краснопільської селищної ради Світлана Коробець:
«17 червня минулого року відбувся перший жахливий мінометний обстріл нашого села. Ми саме збиралися висадити розсаду чорнобривців на нашому подвір’ї. Але міни летіли на територію сільської ради. З вікон повисипались шибки, дерева падали підкошені. Звисали обірвані електричні дроти. Це було близько восьмої години ранку. У центрі села було людно біля крамниці. Охоплені панікою люди, через димову завісу, намагалися дістатись найближчого погреба. Відтоді жодного тихого дня… Почувши «вихід» рахуємо і чекаємо, де буде «прихід»… Отак і живемо вже більше року», – розповідає працівниця сільської ради.
21 червня у вежу мобільного зв’язку «Київстар» на території Тур’янського старостинського округу було два прямих влучання ворожих снарядів. За клопотанням старости Людмили Гуцал наступного ж дня представники компанії обстежили пошкодження. Їх висновок невтішний – ремонту не підлягає. Монтувати ж нову вежу за таких умов взагалі неможливо. Тобто, село Тур’я залишилось без мобільного зв’язку та інтернету. На сьогодні на території Тур’янського старостинського округу проживає 104 особи, четверо з яких – малолітні діти.
Газета “ПЕРЕМОГА”
На день підготовки статті до виходу стало відомо, що сміливий медик отримав у подарунок від нардепа Михайла Ананченка новенького мотоцикла та засоби захисту. «Пишаємось Артемом. Пишаємось нашими людьми. На них тримається Україна», – написав на сторінці у соцмережі народний обранець.
Джерело:
11.09.2023
ГРОМАДА
ТУР’Я. ЖИТТЯ ЗА ДВА КІЛОМЕТРИ ВІД ВОРОГА
