У селі Веселе на Краснопільщині живе 53 людини. Роботи тут немає, пасажирське сполучення починається за кілька кілометрів. В селі є фельдшерський пункт та магазин, діти навчаються онлайн, а головне джерело доходу — власне господарство. Про життя села, яке поступово зникає — у матеріалі Суспільного.

Щоб виїхати із села Веселе Краснопільської громади, треба пройти кілька кілометрів до траси, де курсують рейсові маршрутки. Але місцеві із села виїжджають нечасто, розповідає староста Хмелівського старостинського округу Олексій Дяченко: “Хто в Краснопілля добирається на роботу. Люди живуть в основному за рахунок підсобного господарства”.

У сім’ї Світлани Середи 8 людей, з них четверо – діти, найменшому 7 років. Жінка говорить: роботи вистачає всім, адже тільки городу садять гектар. “Сім’єю працюємо. Всі працюють, навіть онуки працюють. І менший навіть працює. Те, що ми робимо, те і він. І сапає, і бур’ян рве, і вибирає картоплю — все, що можна, все. Він у нас і на тракторі сам їздить вже. Старший онук на рибу їздить, карасиків привозить”, — говорить жінка.

Пані Світлана з чоловіком раніше працювали у місцевому колгоспі, а тепер його немає — і немає роботи. “Дякувать Богу, що невістка працює. Вона і за світло заплатить, і телефони поповнить, і інтернет. Спасибі і синові, і син підпрацьовує. Він минулу зиму працював у Хмелівці у школі, кочегаром був, там була зарплата”, — розповіла жінка.

Певний дохід приносить продаж молока – Середи єдині у Веселому тримають корів. А раніше, каже пані Світлана, у селі було стадо понад 30 голів: “Було в кожному дворі і по три, по 4, і було по 5 корів. Держали. Тому що село ж було велике. Ми ж тоді ходили ще і на роботу, на ферму ходили, і свинарник у нас був, і телятник, і вівчарня у нас була. А з часом воно все поступово… Село-то вимирає. І от перестали люди держать”.

У сараї – поросята. Пані Світлана каже: на сім’ю з 8 чоловік м’яса не накупишся, краще вигодовувати своє: “Оце моїх двоє поросяток. Викормимо, ось будем різать на зиму, не будем держати”.

Школярів у сім’ї троє. До війни шкільний автобус возив їх у Хмелівку. Зараз навчаються онлайн. Заняття в дітей одночасно, тож займаються кожен в окремій кімнаті. “Учаться – коли є інтернет, коли немає інтернету. Сьогодні не навчався менший – немає інтернету, вчителька подзвонила і сказала: немає інтернету, задала щось – займайтеся самі”, — розповідає Світлана Середа.

Невістка пані Світлани працює санітаркою у фельдшерському пункті. Його побудували і обладнали у 90-му році силами місцевого колгоспу, розповідає Галина Бабенко, яка працює тут вже 40 років: “Коли я приїхала, була маленька хатка, надвоє переділена. І тоді голова колгоспу сказав, що треба будувати фельдшерський пункт. І побудували фельдшерський пункт, такий, який мені хотілося”.

Галина Бабенко пройшла курси фізіотерапії, колгосп купив апаратуру – і у Веселому з’явився свій фізкабінет. Зараз уся апаратура у робочому стані, є всі необхідні ліки, тільки пацієнтів мало, і не всі приходять на прийом, розповідає пані Галина. “Зараз більше моя робота – по домах. Тому що багато хто в медпункт можуть просто не прийти. В нас населення преклонного віку. І багато хто вже не дійде ні по хліб, ні до медпункту”, — розповідає жінка.

Щоправда, каже пані Галина, після початку вторгнення у Веселому з’явилися нові мешканці – приїхали дві сім’ї з прикордонного Грабовського. Але, говорить, тут теж неспокійно, до кордону з Росією 15 кілометрів: “Кожного дня чути вибухи. Це рідко, коли не чути. Люди не знають, вони проснуться чи не проснуться. І з Покровки фельдшер уїхала, і в Грабовському фельдшера немає. В багатьох селах вже фельдшерів немає, тому що розбиті фельдшерські пункти“.

У дворі пиляють дрова – у фельдшерському пункті почали опалювальний сезон. За двором зустрічаємо місцевого жителя із сокирою. Представився майстром з багаторічним досвідом. “Тільки позавчора зробив. Оце дивіться – саме красиве в Україні топорище. Саме надійне. Якість дерева, підгонка, все. Сокира 1990 року, он написано, ну вона поварена, поточена, ще послужить. Хазяїн буде радий. Буде дровця колоть і буде топить”, — розповів Михайло Петрович.

Пан Михайло каже, що вже вийшов з призовного віку, але готовий, якщо знадобиться, захищати своє село. Війна прийшла у Веселе гуркотом вибухів, розповіла Світлана Середа: “Прокинулись, а воно бахкає. Ми думали, що хтось у хвірточку бахкає. І всі ж повискакували – і почули, що бахкає. Всі були в шоці. Ми ж ніколи не думали, ніхто не очікував, що ми можемо дожити до такого страшного. А куди ми можемо поїхати, скажіть, з чим ми поїдемо? Як коштів у нас таких немає, щоб ми купили собі житло. Ми не поїдемо нікуди, ми останемося тут”.

Село Веселе входить до Хмелівського старостинського округу. За три століття його населення зменшилося більше ніж у 10 разів, розповів Хмелівський староста: “У 1720 році тут була гуральня – спиртовий завод. Тут було два села – Мала Весела і Весела. Церква була у сусідньому селі. І проживало тут більше 1000 осіб”.

Зараз у Веселому живе 53 людини. За даними Державної служби статистики України, перед початком широкомасштабного вторгнення населення села було вдвічі більшим. Згідно досліджень українського інституту демографії, з початку 21 століття Сумська область стала другою в Україні за темпами знелюднення сільських територій.

Джерело:
https://suspilne.media/602197-ak-zive-selo-vesele-na-sumsini/
“Село вимирає”. Як живе село Веселе на Сумщині з населенням у 53 людини
Олена Рашевська, Катерина Ворона
25 жовтня 2023, 20:03