Книга спогадів відомого українського історика Федіра Турченка є панорамою одразу декількох епох: починаючи від пізньосталінського періоду і до сучасної російсько-української війни. Вони є чудовим джерелом для осмислення трансформації, яка відбувалась із цілим поколінням істориків.
Огляд на: Турченко Ф.Г. Перед викликами епохи. Спогади історика. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», 2023. 400 с.
Декілька тижнів тому я записував інтерв’ю з одним своїм приятелем-істориком старшого покоління. Розмовляли про його радянський період життя: від школи і до аспірантури. На жаль, через моє технічне невігластво я не зробив правильного запису, і файл був втрачений. Буквально за декілька днів мені потрапила до рук книга спогадів відомого українського історика Федора Турченка «Перед викликами епохи», яку я прочитав з великою цікавістю менш ніж за добу.
Схоже, фортуна дала мені другий шанс попрацювати з тематикою формування українських істориків за радянської доби. Для мене, представника молодшої генерації істориків, що сформувалась вже в незалежній Україні, радянське минуле є якщо не таким віддаленим у часі, як ХІХ сторіччя чи середньовіччя, однак таким же уявним і багато в чому загадковим — адже особистого досвіду життя в цей час я не мав. Ще з часів бакалаврату і до сьогодні я раз-по-раз ловив себе на думці, що мені цікаво слухати старших викладачів, які навчалися та сформувались як дослідники ще в радянську добу, дізнаватися, наcкільки теперішні моделі поведінки, підходи до досліджень, картини світу відрізняються від тих часів. Федір Турченко у своїх споминах охоплює величезний період часу, як на уявлення сучасної молодої людини, — від кінця 1940-х і аж до перших місяців після широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році. Гортаючи сторінки книги, читач бачить, як сільський хлопець зі слобожанської глибинки, поступово проходячи різні етапи в житті, стає науковцем та політиком. Цікавими є описи побуту та ментальності українських селян, стратегій виживання в часи Другої світової війни, зокрема, формування паралельної фронтової правди про війну[1]. Автор показує, як відбувався процес русифікації на прикладі свого навчання в школі[2] та яку роль відігравало радіо для радянської молоді[3]. Особисто для мене найцікавішим став пропонований нижче читачам другий розділ, у якому розповідається про життя студентів історичного факультету Харківського університету в 1960-х рр.[4] Слухання «бітлів», спроби дискусій про екзистенціалізм зі студентами-іноземцями[5], світоглядна еволюція Автора, відхід від ідей прогресивного позитивізму[6], захоплення кліометрією[7], студентські клуби, ставлення до Празької весни 1968 року в щоденнику та подальші проблеми з КДБ[8]. Все це робить другий розділ чудовим джерелом для аналізу поступової світоглядної еволюції, через яку проходили цілі покоління вихідців з українських сіл. Згодом саме вони і ставали кістяком інтелігенції в 1960-х роках. Власне, це покоління і було українськими представниками «sixties» — «шістдесятниками»[9]. На початках це покоління було радянським, з характерним відчуттям патріотизму, але й водночас українським. Поступово воно відкривало для себе різні напрями європейської думки та культури. Навчання в університеті для більшості із цього покоління стало водорозділом, після якого українськість поступово починає переважати радянськість.
Автор детально описує свій досвід вчительства, роботу в комсомолі, аспірантуру, викладацький шлях, що почався в Запорізькому державному педагогічному інституті, а пізніше в Запорізькому національному університеті. Для всіх майбутніх дослідників української історіографії розділи, присвячені процесам після 1991 року, є цінними свідченнями безпосереднього активного учасника. Як формувалась перша пострадянська національна парадигма української історії, як функціонували різноманітні рівні битви пам’ятей? Як створювалися перші підручники з історії України? Як історикам доводилось протистояти різним конспірологічним ідеям (від прихильників «вкраденої хронології» Фоменка і аж до «юдейсько-масонських змов») навіть у стінах університетів? Як усі ці процеси були пов’язані з політичними змінами в країні? Чому представники «національної парадигми в історії» на дух не переносять «постмодерністів»? Немає резону переказувати все це тут, нехай краще читачі прочитають книгу, яка є у відкритому доступі на сайті Інституту історії України НАН України[10]. Мій улюблений історик Арнольд Джозеф Тойнбі писав: «навчені тільки описувати, а не вдосконалювати об’єкти свого дослідження, історики, природно, перебувають у полоні ідей, які панують у спільнотах, де їм випало жити та працювати, і розвиток за кілька останніх сторіч, а надто за життя останніх генерацій, національних суверенних держав, що претендують на самодостатність, спонукав їх обирати за нормальне поле свого наукового пошуку націю. Але історія жодної європейської нації чи національної держави не може бути пояснена сама по собі»[11]. З одного боку, частково ці спогади підтверджують думку британського історика. Однак, без осмислення всього того шляху, який пройшла українська історіографія від радянської доби до сьогодення[12], без детального аналізу зміни наукових парадигм у різних середовищах істориків, нам складно буде зрозуміти ті чи інші тенденції українського історіописання та його напрями в майбутньому. З дозволу Автора на сайті «України модерної» публікується вже згаданий другий розділ книги, який присвячений періоду його навчання в Харківському університеті у 1960-х роках.
Рецензію підготовано спеціально для сайту «Україна Модерна». Публікується вперше. Будь-яке відтворення тексту (повністю чи частково) можливе лише за згоди автора та редакції сайту «Україна Модерна». © Ілля Чедолума.
У публікації використано ілюстрації, надані Автором.
Розділ 2. У Харківському університеті у pdf форматі.
https://uamoderna.com/wp-content/uploads/2024/06/rozdil2.pdf
Посилання та примітки
1. Турченко, Ф.Г. (2023). Перед викликами епохи. Спогади історика. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», С.31–32.
2. Там само, с.33–34.
3. Там само, с.38.
4. Там само, с.43–84.
5. Там само, с. 56.
6. Там само, с. 58–59.
7. Там само, с. 68.
8. Там само, с. 72.
9. Про феномен шістдесятництва, див.: https://uamoderna.com/event/novij-poglyad-na-fenomen-ukrainskogo-shistdesyatnicztva/
10. http://resource.history.org.ua/item/0017732
11. Тойнбі, А.Д. (1995). Дослідження історія. Том 1., К.: Основи, с. 14.12. Один з останніх прикладів осмислення пострадянської української історіографії здійснив Сергій Єкельчик, див.: https://uamoderna.com/notes/kudy-pryamuye-nasha-klio-abo-ukrayinska-istoriografiya-z-perspektyvy-stolittya/
Ілля Чедолума
історик, молодший науковий співробітник Інституту історичних досліджень ЛНУ. Науковий працівник Українського Католицького Університету. Сфера наукових зацікавлень: культурна та інтелектуальна історія України XIX-XX століття, біографістика, єврейські студії. Живе та працює у Львові.
Джерело:
https://uamoderna.com/notes/istoryk-na-tli-epohy-fedir-turchenko-pro-svij-chas/
Історик на тлі епохи: Федір Турченко про свій час
Книга спогадів відомого українського історика Федіра Турченка є панорамою одразу декількох епох: починаючи від пізньосталінського періоду і до сучасної російсько-української війни. Вони є чудовим джерелом для осмислення трансформації, яка відбувалась із цілим поколінням істориків.
10.06.2024
Ілля Чедолума
***
Ця републікація здійснена з дозволу автора рецензії Іллі Чедолума.