Майже 25 років село Могриця на Сумщині було осередком мистецької спільноти. Тут сформувався рух лендарту, який об’єднав митців з різних регіонів України та інших країн. Після початку повномасштабної війни це місце стало недоступним — Могриця розташована за п’ять кілометрів від кордону з Росією. Але сама мистецька спільнота продовжує існувати поза межами цього простору.
Сад каменів
Тонкий водяний струмінь ллється з чайного носика. Ірина Ганаза розливає чай по піалах, що стоять на дерев’яній чабані. Ще студенткою мисткиня почала захоплюватися культурою далекого Сходу. Її розповідь про Могрицю переплітається з японськими мотивами.
«У Японії інша філософія. У їхньому розумінні мистецтво — це те, що їх оточує. Ти робиш чашу, з якої п’єш, — і це вже мистецтво. Усе, до чого ти торкаєшся і що споглядаєш, має цю цінність. Лендарт — це теж про взаємодію з природою. І Могриця давала мені відчуття єдності з нею».
На одному з могрицьких пленерів Ірина створила роботу, натхненну японськими садами каменів. Три камінці художниця поєднала з могрицьким ландшафтом.
«Цей об’єкт був про проростання однієї культури в інші, про злиття з природою і змогу відчути себе частиною природи».
Ірина Ганаза почала відвідувати могрицькі пленери наприкінці 90-х, коли Могриця тільки починала збирати митців. Тоді жінка викладала в Сумському фаховому коледжі мистецтв і культури ім. Д.С. Бортнянського та проводила студентські пленери. Пізніше художниця доєднувалася до могрицького симпозіуму як авторка робіт.
Шкіра землі
«Це місце знайоме мені з дитячих років, коли дідусь брав мене з собою на сінокіс», — так про Могрицю розповідає Ганна Гідора, співзасновниця та кураторка лендарт симпозіуму «Могриця. Простір покордоння».
Мисткиня народилася у селі Миропілля неподалік від могрицьких пейзажів. Ідея працювати з ландшафтом почала формуватися ще під час археологічних та етнографічних експедицій Палацу дітей та юнацтва в Сумах, де вона очолювала секцію археології. Тоді учні досліджували поселення на землях Сумщини й відтворювали окремі фрагменти минулого цих місць.
У 1994–1996 роках Ганна брала участь у Міжнародному симпозіумі раку-кераміки художника Григорія Протасова в Охтирці, де курувала студентськими пленерами. А вже у 1997 році творчі заняття перебралися під Могрицьке городище — мальовничий ландшафт із заплавою ріки Псел, де зародився лендарт симпозіум «Могриця. Простір покордоння».
«Перші роки в історії симпозіуму були передусім періодом поступового освоєння простору. Митці включають у свої творіння безпосередньо траву, землю, крейду, воду. У цьому послідовному русі, від зображення до взаємодії, від об’єкта до процесу, й криється суть симпозіуму, де мистецьким контекстом стає важливою тяглість проживання цього місця з однодумцями», — розповідає Ганна Гідора.
В цей час сформувалася перша група організаторів і митців, серед яких були Ганна Гідора, Наталя та Олег Кохани, Кароліна Мозгова, Святослав Корсун, Юрій Фірсік, Ігор Швачунов і Григорій Протасов. До підготовки симпозіуму долучалися також художник Валерій Шкарупа, мистецтвознавиця Людмила Федевич, Анатолій Цвіль та Тетяна Шулікова.
На початку 2000-х до Могриці приєдналися київські митці довкілля, зокрема Андрій Блудов, Микола Журавель, Олексій Малих, Петро Бевза, Олексій Литвиненко та Андрій Гуренко. Їхня участь розширила формат симпозіуму й поступово зробила Могрицю важливим осередком розвитку творчої молоді. Так могрицький лендарт почав формувати не одне покоління українських митців.
«Могриця — це шкіра землі, без будівель, без втручання людини у природу. Це місце, яке митці не могли оминути. Якщо ти не відвідав симпозіум в Могриці влітку — це незакритий гештальт», — згадує Ірина Ганаза.
Бездоганний матеріал
Окрім митців, у Могриці формувався і глядач лендарту. Спершу місцеві мешканці розглядали симпозіум переважно як розвагу, але згодом вони почали взаємодіяти з мистецькою спільнотою. Люди відвідували екскурсії, брали участь у презентаціях, а з часом з’явилися локальні традиції. Відвідувачі залишали стрічки, створювали власні міні-об’єкти та кидали монети у деякі інсталяції.
У 2021 році ленд-арт симпозіум у Могриці відвідало близько тисячі людей. Того року захід проходив під темою «Бездоганний матеріал». 2022 рік мав стати ювілейним для «Простору покордоння». До 25-річчя симпозіуму спільнота митців мала багато планів, проте війна перервала їхню реалізацію.
З початком повномасштабного вторгнення Могриця стала недоступною через близькість до російського кордону.
«Сьогодні локація симпозіуму частково замінована і перебуває під обстрілами. Але для Могриці завжди існували дві складові: місце і спільнота. Наше головне завдання — зберегти зв’язки, пам’ять і напрацьований досвід», — говорить Ганна Гідора.
Внутрішньо переміщений ландшафт
2022 рік став першим за 25 років, коли могрицький симпозіум не відбувся.
«Всі настільки були віддані саме тому місцю. Ми жалкували за Могрицею, у нас була спільна втрата. Та була і велика потреба у спілкуванні», — згадує Ірина Ганаза.
2023 року могрицькі митці вирішили об’єднатися у проєкті «Простір покордоння. Внутрішньо переміщений ландшафт». Тоді 30 митців презентували свої роботи у Сумах, Києві, Львові та Харкові. Роботи присвятили зміні відносин з оточенням в умовах війни.
У Сумах мистецька спільнота під кураторством Ганни Гідори презентувала свої роботи в центральному парку, на локації поблизу недобудов, яку місцеві прозвали «Хірасіма».
«Ця локація — дике місце серед міста, приклад того, як людина втрутилася в ландшафт, змінила його бетонними вежами. Та з часом природа поглинула ці недобудови і вони вже стали частиною ландшафту», — розповідає Ірина Ганаза.
Художниця згадує свій об’єкт «Колискова для птаха», який вона презентувала під час проєкту. На обпаленому стовбурі дерева тримається гніздо. Ірина присвятила цю роботу побаченому на Київщині у 2022 році.
«Влітку 22-го я поверталась додому через Київщину і побачила в селах погорілі хати, і як з них виднілися труби з печей. На них сиділи лелеки, які повернулися зі своїх домівок».
Об’єкти, які презентували митці у центральному парку, згодом перенесли до галереї Ірини. Роботи сумських митців досі зберігаються в галереї художниці.
«Ми тоді зробили виставку і ще раз презентували наші роботи. Було відчуття, що нам усе-таки вдалося зберегти дух Могриці».
Могрицькі хмари
Серед сумських митців могрицької спільноти є ті, хто став на захист Батьківщини. Юрій Вишняков, Олексій Ломонос, Тимофій Осипов та Роман Лінник долучилися до лав ЗСУ.
Ірина Ганаза згадує, як один із них розповів, що воює на Сумському напрямку.
«Він написав повідомлення: “Має ж хтось звільняти нашу Могрицю”. Для мене це було дуже чутливо».
Ганна Гідора згадує і про Іллю Новгородова — ще одного митця могрицької спільноти, який також долучився до війська. Він є співавтором проєкту «Хмарнадзор», започаткованого на Могриці у 2021 році.
«Вже п’ять років Ілля разом з іншими митцями проводить акцію споглядання хмар — тих, що, можливо, теж припливли з Могриці».
Могрицький лендарт симпозіум продовжує існувати поза межами фізичного простору.
Сьогодні митці реалізовують проєкти у Сумах, інших містах України та за кордоном. Виставки, дослідницькі ініціативи та публічні події відбуваються у різних просторах, але їх об’єднує спільний досвід Могриці. Про неї говорять у Відні, Парижі, Естонії та інших країнах.
«Перераховувати міста і країни, де ми втілюємо проєкти, можна довго. Єдине, чого нам зараз бракує, — це можливості зібратися разом в одному місці. Ми чекаємо моменту, коли знову зможемо зробити це в Могриці. Наша основна мета — зберегти спільноту і напрацювання симпозіуму через архів, виставки, дослідницькі проєкти та видання. Паралельно ми шукаємо нові локації для лендарт практик, зберігаючи цінності “Простору покордоння”», — говорить Ганна Гідора.
***
«У японців сакура — це символ крихкості життя, миттєвості, зникаючої краси. У них є філософія вабі-сабі, яка вчить приймати зміни і розуміти, що все минає. А ми тримаємося за речі, прив’язуємося до місць. Зараз я не можу ставитися до втрати Могриці так філософськи як японці. Але думаю, що коли ми туди повернемося, у нас вже будуть інші відчуття. Та Могриця, яку ми пам’ятаємо, вже не буде такою, і я не знаю, чи зможу знову там творити», — говорить Ірина Ганаза.
Митці продовжують шукати нові форми роботи, аби зберегти пам’ять про Могрицю.
Зараз спільнота працює над форматом невеликих проєктів і лабораторій. За словами Ірини, досвід Могриці продовжує проростати у кожній новій роботі, ідеї чи ініціативі.
***
У матеріалі використані фото «Трибуна.Суми» та архівні світлини Симпозіуму «Простір покордоння», Ганни Гідори й Ірини Ганази.
Джерело:
https://trybuna.sumy.ua/stories/prostir-pokordonnya-yak-mysteczka-spilnota-zberigaye-mogryczyu/
Толстошеєва Анна
30 Березня 2026
Простір покордоння. Як мистецька спільнота зберігає Могрицю
