Біля колиски популярного маршруту

1119_M_Hordienko128 квітня 1939 року о 4 годині 19 хвилин літак “Москва” з Володимиром Коккінакі та його штурманом Михайлом Гордієнком, стартував з Щолковського аеродрому під Москвою.

Орієнтуючись по приладах, зокрема по радіокомпасу РЦ-7, пілоти практично “наосліп” вели літак до американського континенту. Умови погоди не дозволяли здійснити посадку в Нью-Йорку, все східне узбережжя США було закрито для посадки літаків, і льотчик змінив курс. У сутінках В. Коккінакі зумів здійснити посадку з прибраним шасі на невеликому острівці – болотистому Міскоу в затоці Святого Лаврентія.
Михайло Гордієнко

Таким чином, Коккінакі і Гордієнко вклалися в 22 години 56 хвилин. Вони перелетіли з Москви до Америки за маршрутом Москва – Новгород – Гельсінкі – Тронхейм – Ісландія – мис Фарвель (південний край Гренландії) – США (острів Міскоу), подолавши 8000 кілометрів (6515 кілометрів по прямій) із середньою швидкістю 348 кілометрів на годину.

Це було видатне досягнення для того часу. Пізніше маршрут, прокладений Коккінакі і Гордієнком, став використовуватися для регулярних безпосадкових перельотів з Москви до Нью-Йорка і назад.

Безумовно, не може не викликати гордості той факт, що штурманом у цьому історичному польоті був наш земляк Михайло Харитонович Гордієнко (1903 – 1973).

Народився майбутній льотчик у Миропіллі, де пройшло його дитинство, шкільні роки. Харківська школа Червоних старшин, льотна школа в Оренбурзі – ось сходинки, що підняли Михайла Гордієнка до неба. Йому поталанило працювати з кращими льотчиками Радянського Союзу – Байдуковим, Юмашевим, Беляковим, Стефановським, брати участь у випробуванні найновіших літаків.

У роки Великої Вітчизняної війни М. Х. Гордієнко брав участь у багатьох воєнних операціях на Північному Кавказі, Воронезькому та Першому Українському фронтах. Нагороджений двома орденами Леніна, п’ятьма орденами Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького та багатьма медалями.

Біля колиски популярного маршруту

Зв’язати Москву з США по повітрю, в принципі, можна, використовуючи три маршрути: східний, північний і західний. Обмовимося відразу: всі три маршрути вперше в історії світової авіації виконали радянські льотчики.

Східний маршрут: Москва – Омськ – Красноярськ – Чита – Хабаровськ – острів Атту – Ситка – Сіетл – Сан-Франциско – Детройт – Нью-Йорк. За цим маршрутом в 1929 році провів свій літак «Страна Советов» екіпаж С.А. Шестакова. Це найдовша траса з трьох перерахованих.

Північний маршрут: Москва – Північний полюс – Канада – США. За цим маршрутом в 1937 році двічі пролетіли АНТ-25 з екіпажами Чкалова і Громова.

Труднощі цього маршруту – практично повна відсутність вздовж всієї траси метеостанцій і будь-якого штурманського забезпечення польоту. Крім того, траса польоту до Нью-Йорка чи Вашингтона довше ортодромії (найкоротшої відстані) більш ніж на дві тисячі кілометрів.

Західний маршрут: Москва – Гельсінкі – Рейк’явік – південь Гренландії – Ньюфаундленд – Нью-Йорк – Вашингтон. Цей маршрут проходить практично по ортодромії. Майже за цим маршрутом з 1959 року і літають могутні лайнери з Москви до Нью-Йорк і назад.

Сімдесят два роки тому, двадцять восьмого квітня 1939 року, на злітній смузі підмосковного Щолковського аеродрому завмер в готовності до стрибка через океан двомоторний літак КБ С.В. Ільюшина ЦКБ-30 (ДБ-3). До польоту готувалися двоє – командир екіпажу льотчик-випробувач Володимир Костянтинович Коккінакі і штурман Михайло Харитонович Гордієнко.
1119_M_Hordienko2
В. Коккінакі та М. Гордієнко перед вильотом. Квітень 1939р.

Володимир Костянтинович Коккінакі – з 1935 року незмінний льотчик-випробувач КБ Іллюшина. Це він дав путівку в життя таким всесвітньо відомих літаків, як Іл-2, Іл-10, Іл-18, Іл-62 і багатьом, багатьом іншим. Він поставив на крило більше сімдесяти типів дослідних літаків.

Він першим «провітрив» і ЦКБ-30, провів всі льотні випробування. Доля цього літака в чомусь схожа з долею АНТ-25. Так само як і знаменита туполевська машина, яка перед тріумфальними перельотами через Північний полюс до Америки пройшла випробування далекосхідним перельотом, ЦКБ-30 до двадцять восьмого квітня 1939 мав у своєму активі рекордний переліт з Москви до Владивостока. Саме за цей переліт на відстань сім тисяч п’ятсот вісімдесят кілометрів, що відбувся влітку 1938 року, В.К. Коккінакі і А.М. Бряндінський отримали звання Героя Радянського Союзу.

Після перельоту на Далекий Схід льотчики приступили до підготовки перельоту до Америки, проте їх плани порушила загибель Бряндінського.

Ось за таких сумних обставин радянські ВПС втратили свого флагштурмана, а Коккінакі – напарника для польоту за океан. Призначений на місце загиблого М.Х. Гордієнко приступив до підготовки відкладеного до весни наступного року перельоту.

Ще кілька слів про літак ЦКБ-30, названий “Москва”.
1119_M_Hordienko3
Літак ЦКБ-30 “Москва”

Літак ЦКБ-30 (ДБ-3) – чисто сухопутна машина. І якщо при перельоті на Далекий Схід весь маршрут пролягав над сушею, тепер більша частина шляху лежала над океаном. Проектувальники КБ Ільюшина спеціально спроектували і встановили на літак пристрої, що дозволяють машині в разі вимушеної посадки на воду на плаву. Це були надувний балон із прогумованої тканини, встановлений в носі літака, і герметичні баки в крилах. Треба зауважити, що проблему забезпечення плавучості сухопутного літака довелося вирішувати, природно, не вперше. Дотепно вчинив, наприклад, американський льотчик Говард Юз, готуючи свій літак до навколосвітнього перельоту. Весь вільний простір в крилах і у фюзеляжі він заповнив полотняними мішечками, в яких було зашито двадцять п’ять тисяч …кульок для пінгпонга. Ціною збільшення ваги літака на півсотні кілограмів льотчик придбав упевненість в непотоплюваності своєї машини.

Отже, в чотири години дев’ятнадцять хвилин ранку двадцять восьмого квітня 1938 ЦКБ-30 розчинився в блакитному ранковому небі. Запрацював штаб перельоту. Не можна сказати, що перша половина шляху була вже дуже важкою. Погода і непередбачені обставини не турбували екіпаж.

Діаметрально протилежним за характером виявився заключний етап перельоту, причому неприємності наростали як снігова куля. Після прольоту Скандинавії літак потрапив у зону сильного зустрічного вітру. Синє небо стало поступово заволікатися хмарністю. З’явилася бовтанка. У районі Лабрадору літак опинився в обіймах найпотужнішої хмарності. Командир дає повний газ моторам. Полегшений літак швидко набирає висоту. Вийти з “молока” вдається тільки коли стрілка висотоміра завагалася на позначці дев’ять тисяч метрів. За бортом і, природно, в кабіні – сорок вісім градусів морозу. Кисень майже на нулі.

Могутнє здоров’я Коккінакі дозволяє йому продовжувати впевнено пілотувати машину, а Гордієнко вже кілька разів “відключався” – втрачав свідомість через кисневе голодування. Насувається ніч. Під літаком темна густа маса хмар товщиною дев’ять кілометрів. У цей момент Нью-Йорк передає заборону на посадку: над містом і аеродромом нижня межа хмар менше двохсот метрів. А висота деяких хмарочосів сягає трьохсот п’ятдесяти метрів.

Екіпаж приймає рішення повернутися до затоки Святого Лаврентія і там посадити літак. “Москва” заходить на посадку.

Ось розповідь самого Коккінакі про цей заключний етап перельоту:
«Коли висота була вже не більше двох метрів і літак був вже в горизонтальному положенні, я побачив з лівого боку контури берега з досить рівною поверхнею. Маючи невеликий запас швидкості, моментально зробив розворот вліво, і майже миттєво, літак торкнувся землі. Я ледве встиг крикнути Гордієнку:
– Лягай!

Пропливши по землі метрів сто (Коккінакі садив літак з прибраними шасі), літак зачепився правим мотором за якийсь пеньок, розвернувся вправо і зупинився.
1119_M_Hordienko4_1

 

1119_M_Hordienko4_2
ЦКБ-30 “Москва” після складного приземлення

Ззаду за головою у мене зберігався аварійний човен. У човні лежав металевий балон. Все разом це являло собою щільний пакет. У той момент, коли літак різко зупинився на місці, пакет за інерцією вилетів і вдарив мене ззаду по голові. Одночасно з цим штурвал управління рушив на мене, і я отримав удар в груди.

Загалом вийшов комбінований удар.

Кричу:
– Гордієнко! Цілий?
– Цілий, – відповідає Гордієнко.
– Ну, значить, приїхали. Вилазь!»

Першого травня радянський уряд отримав з Нью-Йорка телеграму:
«Вилетівши 28 квітня о 4 годині 19 хвилин з Москви, здійснили переліт СРСР – Північна Америка за маршрутом Москва – Скандинавія – Ісландія – Гренландія – Лабрадор – затока Святого Лаврентія. Мав можливість продовжити політ далі, вирішили через важкі метеорологічні умови припинити політ посадкою вночі на острові Міскоу (провінція Нью-Брунсвік). Матеріальна частина працювала безвідмовно, пального залишилося на півтори тисячі кілометрів…»

У відповідь у Нью-Йорк була направлена телеграма наступного змісту:
«Гаряче вітаємо вас з благополучним завершенням видатного перельоту Москва – Північна Америка. Ваш переліт, покрив 8000 кілометрів за 22 години 56 хвилин, показав, що мужні відважні радянські льотчики можуть успішно вирішувати найскладніші завдання світової авіації. Обнімаємо вас, бажаємо здоров’я і міцно тиснемо ваші руки. За дорученням уряду СРСР В. Молотов. І. Сталін.»
1119_M_Hordienko5
Москвичі вітають учасників безпосадочного авіаперельоту Москва – США В. Коккінакі і М. Гордієнка

Так посадкою на канадському острові Міскоу закінчився цей перший в історії авіації переліт по одному із найпопулярніших в наші дні маршрутів, що зв’язують нашу країну з Америкою. За двадцять дві годині п’ятдесят шість хвилин літак Коккінакі і Гордієнка подолав майже вісім тисяч кілометрів (шість тисяч п’ятсот п’ятнадцять кілометрів по прямій).

 

1119_M_Hordienko6

 
Коккінакі і Гордієнко вийшли на крило своєї машини

Коккінакі і Гордієнко приїхали в Нью-Йорк 1 травня, в день відкриття Всесвітньої виставки 1939 року.

Ще в Москві перед самим стартом до льотчика підійшов радник посольства США і вручив йому лист для передачі президенту виставки.

Куди лист? До Америки? – посміхаючись, перепитав Коккінакі.
Так, до Америки.
Є така справа! Лист до Америки буде доставлено сьогодні!

Це був перший у світовій практиці випадок, коли на поштових конвертах, відправлених з Москви до Америки, штемпель відправлення і штемпель прибуття кореспонденції мали одну і ту ж дату: 28.04.1939.

У ланцюжку подій, пов’язаних з перельотом, звертає на себе увагу ще один цікавий факт. У 1939 році ще не додумалися до багаторазового присвоєння почесних звань, не було тоді чотирьох-і п’ятикратних Героїв, тому питання про нагородження Героя Радянського Союзу В.К. Коккінакі за нове визначне досягнення було вирішено так: льотчика нагородили орденом Леніна і медаллю «За відвагу» одночасно, одним указом. Випадок безпрецедентний у вітчизняній практиці. Рішенням Міжнародної авіатранспортної асоціації (IATA) першопрохідника удостоїли діамантового намиста “Роза вітрів”.

Історики переконані, що отримати Звання Героя Радянського Союзу Михайлу Гордієнку завадило соціальне походження його дружини. Так це, чи ні, невідомо, але його за цей політ нагородили орденом Леніна і медаллю «За відвагу».

Помер М. Х. Гордієнко у 1973 році. Похований у Москві.

Фото з сайтів: www.oldmos.ru, www.fotosoyuz.ru, www.skyvoyage.ru

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/bilja_koliski_populjarnogo_marshrutu/16-1-0-169
09.06.2011
Біля колиски популярного маршруту

Інші спогади про М.Х. Гордієнка читайте, зокрема, тут:

http://testpilot.ru/review/earth_sky/sky/war.htm
М.М.Громов. «На земле и в небе»

http://militera.lib.ru/bio/grigoriev_gk_kokkinaki/06.html
Над волнами Атлантики

http://militera.lib.ru/memo/russian/bondarenko_na2/02.html
Премия за… разбитый самолет

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.