Tag Archives: авіація

Грищенко Іван Филимонович – фронтовик, Постпред України, засновник дипломатичної династії

Leave a reply

Грищенко Іван Филимонович (28.12.1923, с. Покровка, нині Сумського району Сумської обл. – 16.03.1998, Київ) – український дипломат. Батько дипломата Костянтина Грищенка. Мав дипломатичний ранг Радника 1-го класу. Учасник 2-ї світової війни. Вищу освіту здобув у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1954). У 1957–80, 1985–86, 1989–92 працював у МЗС УРСР, зокрема 1978–80 – начальник відділу міжнародних економічних організацій. 1962–68 – співробітник Секретаріату ООН (Нью-Йорк); 1972–78 – Постійний представник УРСР при Відділенні ООН та інших міжнародних організацій в Женеві. 1980–85 – начальник відділу планування і співробітництва, начальник Управління міжнародних зв’язків АН УРСР; 1989–92 – 1-й секретар Консульського управління МЗС України. Continue reading →

Генерал-майор авіації Кирпаль Іван Романович – начальник політвідділу Головного штабу і управлінь Військ ППО країни

Leave a reply

Кирпаль Іван Романович народився у багатодітній селянській родині 17 лютого 1915 року в селі Пенянка (з 1968 року входить до складу Миропілля) Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області). Після закінчення Миропільської середньої школи продовжив освіту на історичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту (зараз – Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди).

Після закінчення інституту Іван Кирпаль деякий час працював за спеціальністю, а в листопаді 1939 року Коломацьким РВК Харківської області був призваний на військову службу до РСЧА. Цього ж року він став членом ВКП(б). У 1940-му році після закінчення курсів політскладу РСЧА вся подальша служба Кирпаля І.Р. була присвячена партійно-політичній роботі спочатку у Військово-Повітряних Силах, а згодом – у Військах протиповітряної оборони країни.

Continue reading →

Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Leave a reply

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading →

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Leave a reply

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading →

Льотчик-герой Микита Кононенко у пам’яті земляків

Leave a reply

150415_M_Kononenko2_1
Де б не жила людина, кожна епоха народжує в громаді символи свого часу, свої характери, які відображають сам дух того часу – мирного чи воєнного, спокійного чи буремного. Давно загоєно тяжкі рани останньої війни, та народна пам’ять назавжди збереже своїх героїв, особливо – якщо вони земляки.

Кононенко Микита Никифорович народився 16-го квітня 1922-го року в селі Самотоївка в родині селянина-середняка. Оселя Кононенків знаходилась на вулиці Западня, недалеко від магазину. У 1937-му році закінчив 8 класів. Ветеран війни, полковник у відставці Лопандя Андрій Петрович згадував на зустрічах зі школярами:
«…З Микитою ми навчалися в одному класі. Він був цілеспрямованим, позитивно впертим хлопцем. Ще зі шкільної парти мріяв стати льотчиком, особливу увагу приділяв фізичній підготовці…»

1938-39-ті роки Кононенко навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та, одночасно, – в місцевому аероклубі, де отримав основи льотної майстерності. У 1940-му році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943-му – курси штурманів ескадрилій. Із 3-го лютого 1943-го року – в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах. У Радянській Армії пройшов шлях від курсанта до полковника, заступника начальника штабу дивізії.

Continue reading →

Ас із Самотоївки

Leave a reply

150415_M_Kononenko1_1
Кононенко Микита Никифорович народився 16 квітня 1922 року в селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області в родині селянина. У 1937 році закінчив 8 класів. З 1938 року по 1939 рік навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та одночасно в місцевому аероклубі. З 1 лютого 1940 р. у Червоній Армії. У 1940 році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943 році – курси штурманів ескадрилій. З 3 лютого 1943 року в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах.

По березень 1945 р. служив у 297-му ВАП (згодом став 179-м Гвардійським ВАП), потім – в 177-му Гвардійському ВАП. До лютого 1945 року штурман 179-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (14-а Гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 5-а Повітряна армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан М. Н. Кононенко здійснив 169 бойових вильотів, у 52 повітряних боях особисто збив 15 і в складі групи 9 літаків противника.
Continue reading →

І ЗНОВУ БУЛИ БОЇ…

Leave a reply

150401_M_Kuroedov
Біографія Миколи Івановича Куроєдова почалася в мальовничому, закинутому серед лісів і пагорбів селі з поетичною назвою Ясенок. Народився він 14 квітня 1919 року в родині селянина-бідняка. Батьки його працювали на поміщика і куркулів. Змалку хлопець тягнувся до знань: спочатку навчався в місцевій початковій школі, а в 1935 році почав навчатися у восьмому класі Краснопільської середньої школи.

Коли юнакові виповнилося дев’ятнадцять, перед ним відкрилися широкі дороги на землі. Та він, заздрячи птахам, мріяв про польоти в безмежних просторах повітряного океану. Тож, образно висловлюючись, Микола Куроєдов почував себе «на сьомому небі», коли в листопаді 1938 року його було прийнято курсантом Харківського авіаційного училища штурманів. І не помітив, як настав 1940 рік, і навчання закінчилося. Перед ним постала реальна можливість літати в бездонній блакиті неба. Це радісно хвилювало і трохи турбувало: як воно буде? Чи справиться він з отими підхмарними польотами, коли пташині зграї здаються під тобою маленькими пір’їнками, або краплинами дрібно порваного й пущеного за вітром паперу.
Continue reading →

ЗДІЙСНИВ 417 БОЙОВИХ ВИЛЬОТИ

Leave a reply

150213_I_Marchenko

Народився Іван Тимофійович Марченко 25 листопада 1917 року в с. Тимофіївка (тепер це частина с. Осоївка) в робітничій сім’ї. Скільки вірних синів вийшло з цього мальовничого старовинного села… Всіх й не перелічити. Та серед мужніх і відважних наших земляків особливо яскравою зіркою сяє ім’я Івана Марченка.

Життя його родини було тяжким, і дитинство не пестило малого Івана. Розповіді батька Тимофія Яковича й матері Варвари Григорівни про гірке минуле викликали у хлопця потяг до знань, любов до книги.

Початкову школу Іван закінчив у Тимофіївці в 1929 році, а потім з родиною переїздить у сусіднє село Угроїди, де його батько працює на цукровому заводі, а він навчається в семирічній школі, яку успішно закінчує в 1932 році. Будучи відмінником навчання, він багато читає, особливо захоплюється літературою про Можайського, його перший літак і перші польоти.

Часто, вийшовши з домівки, Іван захоплюється красою неба, його безкрайністю. Із своїми друзями він виготовляє паперових зміїв, запускає їх у повітря і милується, як вони плавно кружляють високо над селом. Поступово у хлопця визріває мрія вивчитись на льотчика.

Чи мріяв Іван про подвиги? Так. Як і всі його однолітки. Забереться було кудись в безлюдне місце, ляже горілиць і довго спостерігає політ яструба. І вже не птаха, а себе бачив хлопчик на швидкокрилому літаку.
Continue reading →

НА 22-Й ДЕНЬ ВІЙНИ

Leave a reply

150212_S_Ridny
Народився Степан Григорович Рідний 26 березня 1917 року в селі Мала Рибиця в бідняцькій сім’ї. В ранньому дитинстві, ще чотирирічним, він залишився без батьків і до 12 років виховувався в сусіда Кузьми Федотовича Шаповалова.

Підлітком пішов працювати тваринником в Угроїдському цукрокомбінаті. У 1934 році закінчив однорічні курси зоотехніків в Охтирці, а наступного року виїхав до Одеси. Тут став штампувальником на одному з заводів і одночасно навчався в вечірній школі.

В 1937 році після закінчення навчання в Одеському аероклубі по комсомольській путівці вступив до Одеської школи військових льотчиків.

Восени 1938 року, одержавши звання молодшого лейтенанта, був направлений в одну з авіаційних частин на західний кордон.

Був він середнього зросту, кремезний, широкоплечий. Обличчя красиво обрамляло кучеряве волосся. Часто його можна було бачити в колі однополчан. У вільні хвилини любив розважати їх грою на губній гармошці, що зберігав за халявою чобота. Коли вертався з бойового завдання, то обов’язково діставав її і награвав улюблену мелодію: “Реве та стогне Дніпро широкий…”
Continue reading →

Біля колиски популярного маршруту

Leave a reply

1119_M_Hordienko128 квітня 1939 року о 4 годині 19 хвилин літак “Москва” з Володимиром Коккінакі та його штурманом Михайлом Гордієнком, стартував з Щолковського аеродрому під Москвою.

Орієнтуючись по приладах, зокрема по радіокомпасу РЦ-7, пілоти практично “наосліп” вели літак до американського континенту. Умови погоди не дозволяли здійснити посадку в Нью-Йорку, все східне узбережжя США було закрито для посадки літаків, і льотчик змінив курс. У сутінках В. Коккінакі зумів здійснити посадку з прибраним шасі на невеликому острівці – болотистому Міскоу в затоці Святого Лаврентія.
Михайло Гордієнко

Таким чином, Коккінакі і Гордієнко вклалися в 22 години 56 хвилин. Вони перелетіли з Москви до Америки за маршрутом Москва – Новгород – Гельсінкі – Тронхейм – Ісландія – мис Фарвель (південний край Гренландії) – США (острів Міскоу), подолавши 8000 кілометрів (6515 кілометрів по прямій) із середньою швидкістю 348 кілометрів на годину.

Це було видатне досягнення для того часу. Пізніше маршрут, прокладений Коккінакі і Гордієнком, став використовуватися для регулярних безпосадкових перельотів з Москви до Нью-Йорка і назад.

Безумовно, не може не викликати гордості той факт, що штурманом у цьому історичному польоті був наш земляк Михайло Харитонович Гордієнко (1903 – 1973).

Народився майбутній льотчик у Миропіллі, де пройшло його дитинство, шкільні роки. Харківська школа Червоних старшин, льотна школа в Оренбурзі – ось сходинки, що підняли Михайла Гордієнка до неба. Йому поталанило працювати з кращими льотчиками Радянського Союзу – Байдуковим, Юмашевим, Беляковим, Стефановським, брати участь у випробуванні найновіших літаків.
Continue reading →