До 110-річчя від дня народження Бориса Павловича Грабовського

26 травня виповнилося 110 років від дня народження Бориса Павловича Грабовського (1901–1966), піонера у галузі електронного телебачення, винахідника, людини дивовижної долі (в деяких інтернет-джерелах дата народження вказана – 8 червня 1901 року, що може бути пов’язане з неправильним застосуванням «старого» та «нового» стилю календаря). Пропонуємо фрагменти статті про Бориса Грабовського, яка вперше побачила світ десять років тому на сторінках газети «Дзеркало тижня».

ТВОРЕЦЬ «ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИ»

…Легкий доторк до клавіші — спалахує екран, і у ваш дім входять відеообрази з усіх континентів Землі, а то й картинки зоряних просторів Всесвіту. Чудо? Так. Але ми звично називаємо його телебаченням.

Тим, кому сьогодні тридцять-сорок, здається, що воно було завжди. Люди ж старшого покоління пам’ятають часи, коли вечорами лише в небагатьох квартирах спалахували екранчики перших «КВНів», і «на телевізор» ходили до сусідів, як у гості.

Дійсно, «домашній екран» наймолодший у колі муз масових комунікацій — кіно та радіо. Реалізація ідеї дальнобачення — спільне колективне дітище багатьох вчених і радіоентузіастів різних країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою рухомого зображення вперше у світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському — сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.

В історії телебачення — це одна з маловідомих сторінок, яка характеризується особливим драматизмом зіткнення різних наукових концепцій, наповнена гіркотою поразок і радістю перемог. …

Маля, котре осідлало іграшкову конячку

Та все ж не Сполучені Штати Америки, як стверджує герой роману М. Уїлсона, дали могутні крила одному зі справжніх чудес сучасної цивілізації — телебаченню. Сконструйований Б.Розінгом телеприймач, винайдений О.Поповим ще 1895 року бездротовий радіозв’язок стали надійними крилами втілення в життя вікової мрії людства про бачення на відстані. Залишалося зробити останнє: створити сам прилад для передачі зображення теж електронним способом, тобто винайти конструкцію, котра нині перетворилася на складне і розгалужене господарство — телецентр, і з’єднати його «електронним мостом» із приймачем. Це й стало життєвим подвигом Бориса Павловича Грабовського.

У невеликому фотолітопису життя та діяльності Павла Грабовського є один досить примітний знімок. Поруч із Павлом Арсенійовичем, жити якому залишилося кілька місяців (царська каторга зовсім підірвала його здоров’я), сидить молода мати з добрими сумними очима, ласкаво підтримуючи рукою хлопчика, котрий осідлав бутафорську конячку. Маля з цікавістю дивиться у фотооб’єктив.

Це — Борис Павлович Грабовський, людина, об’єктив сконструйованої котрою телекамери вперше у світі транслював рухоме зображення, що передається і приймається повністю електронним методом. Але шлях до видатного відкриття виявився дуже нелегким.

Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 року в Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. По смерті П.Грабовського (у листопаді 1902 р.) сім’я переїхала до Одеси, а потім Харкова, а пізніше змушені були переїхати в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 року Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. Борис Грабовський був добровольцем першої, а потім четвертої легкої туркестанської батареї, служив у складі частин особливого призначення (ЧОН).

Жадібного до знань хлопця направляють на навчання в дворічну ташкентську спецшколу. Він захоплюється фізикою. Борис Павлович вступає на підготовчий курс Середньоазіатського університету в Ташкенті, одночасно працюючи там лаборантом. Тут він зблизився з професором Г.Поповим і в його бібліотеці вперше познайомився з роботами Б.Розінга в галузі електронної телескопії. Ідея передачі зображення на відстань полонила уяву юнака. Незабаром він створює катодний комутатор — першооснову передавальної електронної трубки. Якщо професор Б.Розінг використовував електронний промінь для послідовного загоряння люмінесцентного екрана, то Борис Грабовський змусив цей промінь рухатися по поверхні надчутливої металевої пластинки, на яку проектувалося зображення. Перші результати експериментів були обнадійливими, але далі справа не пішла — позначився брак знань.

Отримавши премію за свій перший прилад — катодний комутатор, Борис їде в Саратов до тітки по матері. Та швидко оцінила здібності племінника, одночасно відмічаючи прогалини в його освіті. Вона знайомить Бориса Павловича з викладачем фізики й математики Миколою Георгійовичем Піскуновим. Попри різницю у віці, вчитель й учень незабаром потоваришували. Грабовський захопив Піскунова ідеєю дальнобачення. До практичного конструювання телевізійного апарата вони залучають і молодого саратовського інженера-електрика, пристрасного радіоаматора Віктора Івановича Попова.

Незабаром проект електричної телескопії катодного типу був готовий. Переконавшись, що така апаратура може реалізувати проблему передачі і прийому зображення на відстань, експериментатори знайомлять зі своїми розробками наукову громадськість Саратова.

«Проект заслуговує на те, щоб його теоретичну розробку направити на практичне дослідження, що в наших умовах неможливо. Винахідників необхідно відрядити до Москви чи Ленінграда», — висловив спільну думку комісії професор Саратовського університету Леонтьєв.

Восени того ж року експериментатори побували у Військово-технічному управлінні Народного комісаріату військових і морських справ СРСР, де конструкцію схвалили. Військові відомства вже тоді пильно стежили за розробками в галузі передачі зображення на відстань.
…

…Справжні події відбувалися роком раніше, і не в США, а за десять тисяч кілометрів від Уїкершема, в узбецькій столиці — Ташкенті, 26 червня 1928 року. Розпал південного літа. Спека, у небі ні хмаринки. На дослідну станцію Середньоазіатського округу зв’язку прибула спеціально призначена комісія. Настав полудень. Вмикається передавач, біля якого «чаклує» І.Белянський. Кроків за двадцять від нього стоїть апарат прийому зображення. Навколо нього — члени комісії і 27-річний винахідник Б.Грабовський. І — о диво: на маленькому екранчику всі побачили обличчя 21-річного Белянського. Він знімав і надівав кашкет. Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення. Комісія з розгляду винаходу «телефота» у складі інженерів і техніків визнала винахід Белянського і Грабовського придатним і таким, що перевершує кращі винаходи, — так було зазначено в акті.

Після перших успішних експериментів 4 серпня апаратуру перенесли на ташкентські вулиці.

Зацікавлені пішоходи одним оком (таким маленьким був екранчик!) могли спостерігати зображення руху трамвая, перехожих, різні предмети… Таким був нехитрий зміст репортажу.

Так почала діяти перша у світі телевізійна установка, в якій, за словами Б.Розінга, «вдалося перекласти всю роботу з передачі зображення на електроніку».

Сучасники розуміли непересічне значення цієї події. За свідченнями, під час випробувань на кіноплівку було знято зображення з екрана «телефота». Цей документальний фільм демонструвався в кінотеатрах Узбекистану для пропаганди ідеї дальнобачення.
…

Не заради особистої слави

Йшов 1961 рік — весна великого прориву людини в космос. У руки 60-річного винахідника потрапила книга Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій». Як згадувала його дружина Л.Грабовська, у Бориса Павловича викликало справжнє обурення те, що цей романіст приписав американцям конкретний винахід, зроблений, запатентований й опублікований раніше ним. І почалася боротьба. Не заради особистої слави, а за пріоритет вітчизняної науки й техніки.

Незабаром відомості про ті давні експерименти Грабовського та його товаришів в галузі електронного телебачення з’явилися в газетах Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Токіо. Це сколихнуло науковий світ: одні вірили, інші сумнівалися. Але преса повідомляла дедалі нові факти. З визнанням авторитета Грабовського на винахід електронного телебачення виступив президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки й електроніки Євген Айсберг. В французькому науково-технічному журналі «Телевісіон» №157 за 1965 рік він написав:

«Фактично стовідсоткова телевізійна система, що використовує трубки з катодними променями, була запропонована ще 1925 року російськими винахідниками (так у тексті. — І.М.) Б.Грабовським, В.Поповим, М.Піскуновим. Потім Б.Грабовському за допомогою І.Белянського вдалося змонтувати й остаточно доробити «телефот» і 1928 року успішно завершити свої досліди. На жаль, прекрасний винахід не був достойно оцінений у роки, коли панували механічні системи телебачення…»

У спеціальній постанові бюро Відділення загальної і прикладної фізики Академії наук СРСР «Про роботу Б.Грабовського і І.Белянського в галузі електронного телебачення», зокрема, відзначалося, що ці винаходи справили благотворний вплив на розвиток телевізійної техніки і сприяли зміцненню вітчизняного пріоритету в цій галузі. Спеціалізована організація ООН із питань науки, освіти, культури — ЮНЕСКО також високо оцінила їхній внесок у розвиток електронного телебачення в його початковій стадії.

Указом Президії Верховної Ради Узбекистану від 21 жовтня 1965 року Борису Павловичу Грабовському присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник».

Винаходи Б.Грабовського внесли багато нового у вітчизняну науку і мають світове значення. Помер він 1966 року і похований у столиці Киргизії — Бішкеку.

На колишній околиці Ташкента, де сім десятиліть тому було здійснено перший у світі експеримент із передачі рухомого зображення повністю електронним способом, нині розкинувся мікрорайон Сергелі — супутник узбецької столиці. Там свого часу було обладнано музей електронного телебачення імені Б.Грабовського. Експозиція його імені створена й у Тюменському індустріальному інституті. Про батька-поета і сина-винахідника розповідається в музеї села Грабовського (колишнього с. Пушкарного на Сумщині).

А доля «телефота» зрештою виявилася щасливою.

Мільярди електронних телевізорів у всьому світі — такий нині гігантський розмах тієї справи, біля витоків якої стояв і Борис Грабовський. Син видатного українського поета-революціонера, він став одним із революціонерів на ниві «електронної музи».

На фото 1 – Борис Грабовський з татом Павлом Арсеновичем Грабовським та мамою Анастасією Миколаївною Гутовською. 1902 р.
На фото 2 – Борис Грабовський, гімназист. 1916 р.
На фото 3 – Б.П. Грабовський з вчителем та колегою М.Г. Піскуновим. 1925 р.
На фото 4, 5 – схеми передавального та приймального пристроїв телефота Бориса Грабовського.

Джерела:
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/tvorets_elektronnoyi_muzi26_travnya_2001_r__100_rokiv_vid_dnya_narodzhennya_bgrabovskogo.html
№ 20 (344) 26 травня — 1 червня 2001
ТВОРЕЦЬ «ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИ»
http://uk8aie.pr.uz/index.files/grab_telefot1.htm
http://www.qrz.ru/articles/article450.html
Грабовский Борис Павлович и его “Телефот”. Мифы и реальность.

Фото з:
http://mytashkent.uz/2011/01/29/b-p-grabovskij-izobretatel-telefota-chast-1/
http://uk8aie.pr.uz/index.files/grab_telefot1.htm

У Краснопільському web-просторі стаття вперше розміщена тут:
http://krasnews.at.ua/news/malja_kotre_osidlalo_igrashkovu_konjachku_vinakhidnik_elektronnogo_telebachennja/2011-06-08-1024
08.06.2011
Маля, котре осідлало іграшкову конячку, – винахідник електронного телебачення