РУБІЖ БУЛО УТРИМАНО

150207_P_Kovtun
Ковтун Павло Максимович
Герой Радянського Союзу

***
Наприкінці вересня 1943 року частини 415-ї стрілецької дивізії, долаючи опір ворога, вийшли до Дніпра на північ від Києва і з ходу почали форсування річки. У числі перших воїнів з’єднання, що переправилися через сивий Славутич, був червоноармієць Павло Ковтун, командир взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку. За наказом командира він замінив начальника розвідки дивізіону, який був поранений.

28 вересня Ковтун отримав завдання розвідати ворожі вогневі точки, наявність живої сили супротивника. До протилежного берега він поплив у човні разом з командиром стрілкового батальйону старшим лейтенантом Лебедєвим і двома бійцями. Гітлерівці прострілювали місцевість. Не встиг човен пройти і ста метрів, як його пошкодило кулями й осколками. Довелося добиратися вплав. Незабаром сміливці приєдналися до невеликої групи солдатів з батальйону Лебедєва, які переправилися туди напередодні. Противник робив відчайдушні зусилля, щоб не дати радянським воїнам закріпитися на захоплених плацдармах.

Одна ворожа контратака слідувала за іншою. Командир стрілкового батальйону вирішив утримувати плацдарм двома групами з різних вогневих позицій. Однією групою керував сам, а іншою, з 12 чоловік, став командувати Павло Ковтун. Протягом трьох діб жменька сміливців утримувала свої позиції. Тільки в перший день бою вона відбила вісім контратак противника. Павло Ковтун чотири рази брав участь у рукопашних боях, показуючи при цьому приклад безстрашності і відваги. У цих боях відважні воїни знищили понад сто солдатів і офіцерів противника, захопили міномет, три кулемети з боєприпасами. Рубіж було утримано.

Павло Ковтун не тільки вміло керував бійцями групи, але і зміг розвідати місця розташування вогневих точок і живої сили противника. Треба було терміново доставити здобуті відомості командуванню. Але як це зробити, коли радіостанція, що знаходилася у командира батальйону, вийшла з ладу, а інших засобів зв’язку немає? І Ковтун вирішив уплав подолати Дніпро. Під вогнем ворога, борючись з плином, він досяг східного берега. Завдяки відомостями, доставленим розвідником, 415-та стрілецька дивізія успішно, з невеликими втратами, форсувала річку. Герой Дніпра брав участь у Білоруській операції, форсуванні Вісли. Свій бойовий шлях закінчив у Німеччині.

НАША ДОВІДКА

Ковтун Павло Максимович – командир взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку 415-ї стрілецької дивізії 61-ї армії Центрального фронту, червоноармієць. Народився 18 (31) березня 1913 року в селі Миропілля нині Краснопільського району Сумської області в родині селянина. Українець. Закінчив 5 класів у рідному селі, потім 2 курси сільгоспшколи в селі Біловоди Сумського району.

В армії з листопада 1932 року. У 1933 році закінчив полкову школу, був призначений помічником командира взводу 99-го артилерійського полку (99-та стрілецька дивізія). З листопада 1934 року – командир взводу цього ж полку. У липні 1935 був звільнений з армії в довгострокову відпустку. З липня 1935 року – командир взводу воєнізованої охорони виправного трудового табору НКВС Біломорсько-Балтійського комбінату. Жив у селі Глєздінскоє (нині не існує, територія Шенкурського району Архангельської області).

З травня 1939 року – курсант 2-го Ленінградського артилерійського училища. У вересні 1939 року закінчив курси удосконалення командного складу (КУКСА) при цьому училищі і був призначений командиром взводу 97-го стрілецького полку (18-та стрілецька дивізія). Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 років.

У листопаді 1939 року був важко поранений у праву ногу. З січня 1940 року – командир взводу 187-го стрілецького розвідувального батальйону (68-та стрілецька дивізія, Ленінградський військовий округ). У вересні 1940 року був звільнений у запас. Знову в армії з вересня 1942 року (призваний Козловським райвійськкоматом Чувашської АРСР). Був призначений командиром взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку (415-та стрілецька дивізія). Учасник Великої Вітчизняної війни з 24 жовтня 1942 року. Воював на Брянському, Західному, Центральному, Білоруському, 1-му Українському і 1-му Білоруському фронтах. У липні 1943 року був важко поранений в голову. Командир взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку (415-та стрілецька дивізія, 61-а армія, Центральний фронт) червоноармієць Павло Ковтун 28 вересня 1943 у складі штурмової групи в числі перших подолав Дніпро біля хутора Змії Ріпкинського району Чернігівської області України. У бою за плацдарм на правому березі група відбила 8 контратак, утримала позиції до підходу основних сил.

Був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Поки документи ходили по інстанціях, бої тривали. З жовтня 1943 Ковтун – начальник розвідки дивізіону 686-го артилерійського полку. У жовтні 1943 року був важко поранений в обличчя.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року за мужність і відвагу, проявлені в боях при форсуванні Дніпра, червоноармійцеві Ковтуну Павлу Максимовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№2949).

У березні 1944 року був важко поранений у праву ногу. У березні-травні 1944 року – на лікуванні після поранення в Інституті фізичних методів лікування (у Москві). З травня 1944 року – курсант 2-го Ленінградського артилерійського училища. 7 липня 1944 йому присвоєно військове звання «Лейтенант» (видавався ще на фронті, а наказ по фронту вийшов вже тоді, коли він був у тилу). З листопада 1944 року – курсант 3-го Ленінградського артилерійського училища. У травні 1945 року закінчив 5-місячні курси командирів артилерійських батарей при 3-му Ленінградському артилерійському училищі (що знаходився в евакуації в Костромі) і призначений командиром батареї 817-го артилерійського полку (293-та стрілецька дивізія, Забайкальський військовий округ).

Учасник радянсько-японської війни 1945 року в посаді командира батареї 76-мм мінометів 817-го артилерійського полку. Був тяжко поранений у праву ключицю і контужений. За весь час участі в бойових діях був п’ять разів поранений і тричі контужений. Після одужання продовжував службу в 817-му артилерійському полку (у Забайкальському військовому окрузі). З травня 1946 року – в запасі (через хворобу). Член ВКП (б) / КПРС з 1946 року. Жив в столиці Узбекистану – місті Ташкенті. Працював на взуттєвій фабриці.

Він помер 29 березня 1980 року. Похований на Алеї Героїв Військового кладовища в Ташкенті. Нагороджений орденом Леніна (15.01.1944, № 16894), медалями «За відвагу» (наказ по 415-ї стрілецької дивізії № 33 / н від 24.07.1943, медаль № 344029 вручено 12.08.1943 в полку), «За бойові заслуги» (наказ по 293-й стрілецької дивізії № 09 / н від 05.10.1945), «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», «20 років Перемоги», «30 років Перемоги», « 50 років Збройних Сил СРСР »,« 60 років Збройних Сил СРСР ».
<
Біографія написана на основі обліково-послужної карти Героя, наданої Андрієм Симоновим.

 
Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/rubizh_bulo_utrimano/16-1-0-33
24.09.2009
РУБІЖ БУЛО УТРИМАНО

Розповідь про Павла Ковтуна на сайті «Герои страны»:
http://warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3021
Ковтун Павел Максимович
31.03.1913 – 29.03.1980
Герой Советского Союза

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.