Петро Дмитрович Саблін народився 14 липня 1914 року в селі Севрюково Бєлгородського району в сім’ї селянина. Закінчив там початкову школу. Працював у своєму господарстві, а потім в колгоспі імені Леніна. В роки тимчасової окупації жив в Сінному. Тут він одружився з Марією Мусіївною, в них народилася донька Антоніна.
Весь фронтовий шлях Петро Дмитрович пройшов рядовим. Війна кидала його з однієї ділянки боїв на другу, та він чесно і невтомно виконував свій патріотичний обов’язок перед рідною Батьківщиною.
Бойове хрещення П. Д. Саблін прийняв у серпня 1941 року на Південно-Західному фронті, де через два місяці його було поранено. Саме тоді Петро потрапив у село Сінне, де знайшов хороших людей, які врятували його від смерті, знайшов притулок, лікували його в тяжких умовах фашистської окупації.
Та ось наприкінці лютого 1943 року в село вступили партизани з’єднання Наумова. Саблін вступив до одного із загонів з’єднання, а згодом разом з іншими бойовими друзями влився в частини Радянської Армії. Петро воював на Україні, в Молдавії, на території Польщі.
Другого лютого 1945 Петро Дмитрович у боях на Одері пролив свою кров вдруге. Але вже при штурмі столиці фашистської Німеччини гвардієць знову перебував у бойових лавах.
Берлін. Над містом сходило сонце. Але його проміння не золотило, як завше, дахи, шпилі кірх. Все потонуло в димах пожеж, гуркотів вибухів. Ішов третій день штурму радянськими військами осиного гнізда фашизму. Очманілі ватажки третього рейху все ще сподівалися не тільки залишитися живими, а й зберегти нацизм і вимагали від своїх солдатів битися до останнього патрона, тим самим прирікаючи мирне населення столиці та її військовий гарнізон на загибель.
Сіре громаддя міста, що чорніло в диму й полум’ї грандіозної битви… Гітлерівці, розташувавшись в міцних укріпленнях, маючи велику кількість зброї, чинили опір з фанатичною відчайдушністю.
Гвардійський полк ордена Суворова стрілецької дивізії вів тяжкі бої на вулиці Андріан. Вулиця, що веде до центра міста, як і багато інших, завалена сірими руїнами повалених стін, розбитими гарматами, обвугленими танками. У дільниці наступу одного з батальйонів височіла дуже укріплена споруда, в якій засіла група гітлерівців із фаустпатронами й кулеметами. Безперервно ведучи вогонь, вони не давали можливості нашим бійцям підняти голови. Подальший наступ радянських підрозділів залежав від розгрому ворожого гарнізону, що окопався в тій кам’яній фортеці.
Командир батальйону виділив групу бійців під командуванням П. Д. Сабініна й сказав їм:
– Пам’ятайте, товариші: від ваших дій залежить успіх нашого наступу.
Бійці зібралися для останніх вказівок. Кожен з них відчував величезну особисту відповідальність за виконання бойового завдання.
–У лоб нам його не взяти, – сказав тоді комбату командир полку майор Федоренко. – Треба якось обійти його з тилу…
От і було виділено ударну групу бійців на чолі з Петром Сабліним. Прокравшись руїнами будинків, вони крок за кроком просувалися вперед. Здебільшого повзли по-пластунськи, обдираючи об гострі уламки каміння одяг, а разом з ним і шкіру рук і ніг. До будинку, де засіли фашисти, вже рукою подати. Але ці останні метри здаються цілими кілометрами на лезі ножа. Один необережний рух може коштувати життя. Та ось – пролом від снаряда в стіні. Бійці непомітно проникають через нього в підвал, а звідти – у сусідній двір.
Першим, протискаючись до стіни, прямує до дверей Саблін. Та двері виявились забарикадованими. «Що робити?, – промайнула в голові думка. – Самотужки плечем їх не подолати».
І тут виручив німецький фаустпатрон, що валявся поруч. Обережно підіймає його і запускає прямо в двері. Різкий вибух струсонув повітря і перешкоди як не було. Петро Дмитрович кидається в укріплений будинок і жбурляє одну за одною три гранати. Справу довершують автоматні черги.
Опорний пункт гітлерівців було розгромлено. Стрілецький батальйон пішов у стрімку атаку і за короткий термін оволодів шістьма важливими берлінськими кварталами. Життя багатьом бійцям врятував П. Д. Саблін.
…Перед нами нагородний лист воїна. Наприкінці його написано: «При очищенні цієї споруди тов. Саблін П. Д. був тяжко поранений, але не пішов з поля бою, поки бойове завдання не було виконане…
…Своїми бойовими діями й героїчним подвигом забезпечив просування батальйону й оволодіння ним шістьма кварталами Берліна.»
І далі:
«За проявлений героїзм у боротьбі з німецькими загарбниками достойний присвоєння звання Героя Радянського Союзу з одночасним врученням ордена Леніна й медалі Золота Зірка.
Виконуючий обов’язки командира 267-го гвардійського Червонопрапорного стрілецького полку гвардії майор С. Федоренко.
30 квітня 1945 року».
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року гвардії рядовому 257-го гвардійського стрілецького полку 89-тої гвардійської Бєлгородсько-Харківської стрілецької дивізії Сабліну Петру Дмитровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Але Петро Дмитрович не дожив до цієї радісної звістки, як і не почув переможних залпів на честь Великої Перемоги. Він помер від тяжкого поранення. Його з військовими почестями поховали в Берліні. Воїн чесно і мужньо виконав свій священний обов’язок і пам’ять про нього збережеться в серцях наших земляків.
Краснопільчани вважають його своїм земляком.
В Сінному тривалий час жила і працювала в колгоспі ім. Мічуріна його дружина Марія Мусіївна Сабліна, а з нею і дочка Петра Дмитровича – Антоніна Петрівна.
Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/u_samomu_fashistskomu_ligvi/16-1-0-84
26.04.2010
У САМОМУ ФАШИСТСЬКОМУ ЛІГВІ…