ПО ТОЙ БІК ДНІПРА

150213_P_Kyrychenko
Народився Кириченко Петро Антонович 28 серпня 1917 року в селі Мар’їно Тур’янської сільради у бідній селянській сім’ї Антона Андрійовича і Тетяни Павлівни. Петро був п’ятою дитиною в сім’ї. Кириченки були великими трудівниками, споконвічними хліборобами, але через малоземелля та бідність змушені були найматися на тяжку виснажливу працю до місцевих глитаїв.

У 1933 році на колгоспу родину впало непоправне горе. Померла мати. Дуже тяжко було самому батькові годувати і утримувати дітей. Однак Антон Андрійович, працюючи в Ленінському відділку Угроїдського радгоспу їздовим, зумів дати сім’ї порядок.

Петра було віддано в 1927 році до першого класу Тур’янської школи, яку він успішно закінчив через сім років. Учився селянський син добре, дуже любив читати книги. Бувало, збере навколо себе малечу і захоплено починав розповідати зміст прочитаного.

Після семирічки хлопець бажав продовжувати навчання, але не зміг: треба було працювати, і він пішов на роботу в колгосп с. Піщане Бєловського району Курської області. Спершу працював «старшим, куди пошлють», а потім – учнем у конторі, завідував розрахунковим відділом бухгалтерії.

П’ятого жовтня 1938 року Ракитянський райвійськкомат призвав Петра Антоновича до лав Радянської армії. Як грамотного солдата командування направило його вчитися в полкову школу молодших командирів. Закінчивши її, проходив подальшу військову службу в окремому саперному батальйоні на посаді помічника командира взводу, брав участь у звільненні Західної України та Білорусії в 1939 році, а трохи згодом – в боях з білофінами. В одному з боїв отримав поранення.

На початку червня 1941 року Петро Антонович як кращий молодий командир був направлений на інтендантські курси, але вчитися не довелося: почалася Велика Вітчизняна війна. З курсантів сформували зведений полк, що виступив проти німецько-фашистських загарбників.

В боях на дальніх підступах до Києва влітку 1943 року Петра Антоновича було поранено в праву руку. Після госпіталю проходив службу в складі інженерно-мінної роти механізованого корпусу, де перебував до грудня 1943 року командиром інженерно-мінного взводу. За участь у боях на Західному, Калінінському й Степовому фронтах Кириченко нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу».

Особливо відзначився старший сержант П. А. Кириченко в 1943 році при визволенні Харківської та Полтавської областей, коли через них переможно пройшов Перший Краснодарський механізований корпус.

Восени 1943 року війська Степового фронту вели запеклі бої за Дніпро. Командир взводу інженерно-мінної роти старший сержант Кириченко одержав наказ організувати переправу на одній з ділянок водного рубежу. Організувати? Але табельні засоби для переправи десь затрималися в тилах, потрібно було використовувати місцеві, але їх поблизу не було.

Кириченко зав’язав розмову з місцевими жителями, намагаючись довідатись щось про наявність човнів або інших засобів. І ті розповіли, що відступаючи, німці забрали із собою всі човни, котрі кинули біля острова, що виднівся серед ріки.

Тоді наш земляк з двома бійцями перебрався на рибальському човні на острів, де за твердженням місцевих жителів, німці приховали легку флотилію. Справді, розвідникам вдалось відшукати залишені ворогом човни. Їх сміливці доставили на лівий берег. З них спорудили кілька поромів, в яких і переправилась військова частина. Це сприяло успішному просуванню механізованої бригади на захід.

Це трапилось 23 вересня 1943 року. В районі Нових Санжар на Полтавщині фашисти підготували до підриву міст через Ворсклу і артилерійські склади з боєприпасами, розміщені по обидва боки шосе протягом 8 кілометрів.

…Взвод підійшов до мосту, тільки-но залишеного окупантами. При уважному огляді споруди Петро Кириченко помітив детонуючий шнур, протягнутий від мосту до артилерійських снарядів у складі. Бійці на чолі з сержантом своєчасно ліквідували небезпеку, попередивши вибух 74 складів з боєприпасами. Тим самим було врятовано багато озброєння, бойової техніки і солдат.

У нагородному листі на старшого сержанта Кириченка, підписаного полковником Єршовим, є такі рядки:
«Кириченко надзвичайно хоробрий і грамотний в інженерному відношенні командир, здатний за будь-яких умов, не боячись смерті, виконати поставлене перед ним завдання. Своїм прикладом запалює бійців на подвиги. Весь особовий склад взводу нагороджений орденами і медалями. На його рахунку 3500 знешкоджених мін різних типів. За відвагу і мужність, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників заслуговує звання Героя Радянського Союзу».

Це високе звання Петру Антоновичу Кириченку було присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року.

Хоробрий воїн П. А. Кириченко пройшов фронтовими дорогами не одну сотню кілометрів. В боях перед Кіровоградом Кириченко був тяжко поранений в ноги й після тривалого лікування вже не міг повернутися в свою частину… І все ж військова служба для нього на той час не закінчилась: він продовжував воювати в частинах, що входили до складу 2-го Українського фронту.

В жовтні 1945 року Кириченко закінчив артилерійське училище й одержав звання молодшого лейтенанта. У травні 1947 року Петро Антонович демобілізувався.
150213_P_Kyrychenko_bust
Працював інженером на цукровому заводі в селищі міського типу Перелешинське Панінського району Воронезької області. З 1963 року обирався депутатом селищної ради. Помер 24 квітня 2007 року. Похований на цвинтарі села Петровське Панінського району.

На батьківщині Героя свято шанують свого відважного земляка.

Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/po_toj_bik_dnipra/16-1-0-77
23.04.2010
ПО ТОЙ БІК ДНІПРА

150213_P_Kyrychenko_alley
Розповідь про Петра Кириченка на сайті «Герои страны»:
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3017
Кириченко Петро Антонович
28.08.1917 – 24.04.2007
Герой Радянського Союзу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.