Народився Іван Тимофійович Марченко 25 листопада 1917 року в с. Тимофіївка (тепер це частина с. Осоївка) в робітничій сім’ї. Скільки вірних синів вийшло з цього мальовничого старовинного села… Всіх й не перелічити. Та серед мужніх і відважних наших земляків особливо яскравою зіркою сяє ім’я Івана Марченка.

Життя його родини було тяжким, і дитинство не пестило малого Івана. Розповіді батька Тимофія Яковича й матері Варвари Григорівни про гірке минуле викликали у хлопця потяг до знань, любов до книги.

Початкову школу Іван закінчив у Тимофіївці в 1929 році, а потім з родиною переїздить у сусіднє село Угроїди, де його батько працює на цукровому заводі, а він навчається в семирічній школі, яку успішно закінчує в 1932 році. Будучи відмінником навчання, він багато читає, особливо захоплюється літературою про Можайського, його перший літак і перші польоти.

Часто, вийшовши з домівки, Іван захоплюється красою неба, його безкрайністю. Із своїми друзями він виготовляє паперових зміїв, запускає їх у повітря і милується, як вони плавно кружляють високо над селом. Поступово у хлопця визріває мрія вивчитись на льотчика.

Чи мріяв Іван про подвиги? Так. Як і всі його однолітки. Забереться було кудись в безлюдне місце, ляже горілиць і довго спостерігає політ яструба. І вже не птаха, а себе бачив хлопчик на швидкокрилому літаку.

Мрія Івана почала здійснюватись, коли приїхав із села в місто Суми. З 1933 по 1938 рік Іван працює на Сумській кондитерській фабриці і одночасно навчається в аероклубі. Тут Марченко проявляє нахили й здібності до спеціальних наук, що вивчаються, допомагає товаришам в оволодінні необхідними знаннями, одержує неодноразово подяки.

З нетерпінням і хвилюванням чекає курсант Чугуївського авіаційного училища свого першого польоту. І ось він настав. Підходячи з інструктором до літака, Іван мужньо подолав перший острах, який природно виникає в такому випадку в кожного.

Свій перший самостійний політ Марченко провів успішно. Після посадки літака він виліз із кабіни в збудженому настрої. Друзі, які підбігли до нього, тиснули хлопцю руки, вітали з успіхом. Інструктор, проаналізувавши політ, зробив незначні зауваження і сказав:
– З вас вийде хороший пілот!

Після закінчення училища в 1940 році, Івана Тимофійовича направили в місто Очаків для проходження служби, як льотчика-винищувача, в розвідувальний авіаційний полк, у підрозділ морської авіації.

Напружена робота, систематичні групові і самостійні польоти вдень і вночі сприяли вдосконаленню льотної майстерності.

Двадцять другого червня 1941 року фашистська Німеччина віроломно напала на нашу Батьківщину. Льотчик Іван Марченко з своєю військовою частиною брав активну участь у Великій Вітчизняній війні в складі військово-повітряних сил Чорноморського флоту в героїчній обороні Одеси, Криму, узбережжя Кавказу.

Бойова біографія Івана Марченка складається з безлічі героїчних сторінок. Важко віддати перевагу якомусь одному з 417-ти бойових вильотів відважного пілота.

Бойове хрещення старший лейтенант Іван Марченко мав 26 червня 1941 року в груповому повітряному бою. Того дня в районі Ізмаїла 16 радянських винищувачів вступили в бій з 48 ворожими бомбардувальниками й штурмовиками. Відважні чорноморці збили 5 фашистських літаків, не втративши жодного свого.

Одного разу літак Марченка був атакований п’ятьма «мессершмітами». Загибель здавалась неминучою. Але свій «ястребок» наш земляк притиснув низько до води й повів його зигзагами. Маневр вдався і Марченко благополучно повернувся на аеродром.

Уже в перші місяці війни Іван Марченко, за характеристикою командування розвідувального авіаційного полку зарекомендував себе досвідченим льотчиком, хоробрим майстром повітряних боїв і хорошим розвідником. Не було такого бойового завдання, з яким він би не справився бездоганно. А точно проведені розвідки завжди були цінним й корисними в усіх відношеннях. За відмінне виконання бойових завдань у Керченській операції Марченко одержав три подяки від командування військово-повітряних сил Чорноморського флоту.

Велику мужність і майстерність військового льотчика проявив Марченко під час евакуації з обложеного Севастополя дітей і жінок, а також у повітряних боях на початку серпня 1942 року в районі міста Анапи, північніше Новоросійська. Тут старший лейтенант був нагороджений орденом Червоного Прапора.

…Був грудень 1941 року. Група наших винищувачів під командуванням лейтенанта Марченка супроводжувала радянські кораблі, що йшли з обложеного Севастополя. На них знаходились поранені, діти, жінки.

Раптом на горизонті з’явились 8 німецьких літаків. Червонозоряні машини пішли їм назустріч. Вміло маневруючи, Марченко разом зі своїми бойовими друзями атакував ворога. Один літак противника спалахнув і впав у море. Та фашисти не залишили наміру затопити наші неозброєні кораблі. Повітряний бій набирав все більшої гостроти. Було збито ще два «мессери». Марченко, здійснивши віртуозний маневр, атакував ведучий літак. Коли стерв’ятник попав у перехрестя прицілу, він натиснув гашетку кулемета, але пострілу не почув. Закінчилися боєприпаси. Тоді льотчик вирішив таранити ворога… Крутим віражем він набрав висоту і пішов у лобову атаку. В останню мить фашистський льотчик не витримав і звернув вбік. Марченко повторив маневр. Але в цей момент інший фашист відкрив вогонь по машині Марченка. Пошкоджений радянський винищувач почав втрачати висоту. Відважний льотчик змушений був викинутись з парашутом. Купол парашута розкрився лише над водною поверхнею. Марченко опинився в крижаній воді.

Тільки надвечір катери знайшли ледве живого, знесиленого пілота і відправили його в госпіталь. А через три місяці Іван Марченко знову зустрівся зі своїми товаришами.

Влітку 1942 року жорстокі бої точилися на чорноморському узбережжі Кавказу. Це було в районі міста Анапи. Наш аеродром раптово атакували німецькі «юнкерси». В небо встиг піднятися на своїй машині лише Марченко. Немов яструб кинувся він на фашистських бомбардувальників. Головний «юнкерс» задимів, його охопило полум’я. Ворог важко рухнув на землю. А радянський винищувач кидався від одного стерв’ятника до другого. Безладно скинувши бомбовий вантаж, ворожі літаки повернулися назад. Переслідуючи противника, льотчик не помітив, що в баках закінчився бензин. Це змусило його посадити машину на нейтральній території.

Бойові друзі гадали, що хоробрий офіцер загинув. Та якою була їх радість, коли через кілька днів Іван Марченко прибув у полк живий і здоровий.

Переповнений гнівом до ворога, збагачений досвідом і вмінням громити його без промаху, Марченко й далі відмінно виконував бойові завдання командування, почував себе у повітрі вільно і впевнено, як і належало справжньому господареві рідного неба. 5 жовтня 1943 року його нагороджено другим орденом Червоного Прапора. 19 березня 1944 року, прикриваючи з повітря торпедні катери в районі Скадовська, Іван Тимофійович вступив у бій з трьома німецькими винищувачами, зірвав їх розбійний напад і збив одного стерв’ятника. Через місяць після цього заступник командира третьої авіаескадрильї капітан Марченко був нагороджений орденом Вітчизняної війни другого ступеня.

Особливо відзначився наш земляк при звільненні на початку травня 1944 року міста Севастополь. Ним було виявлено 15 конвоїв плавучих засобів ворога. Нашою штурмовою і бомбардувальною авіацією за даними капітана Марченка було потоплено 2 транспорти, 1 есмінець та 10 ворожих суден.

Під час штурмових боїв на підступах до Севастополя він особисто знищив 4 автомашини, 2 прожектори і до 100 фашистських солдат та офіцерів. Неодноразово зустрічався він з ворогом, що переважав його чисельно, сміливо й рішуче вступав з ним у бій і виходив переможцем.

Проводячи повітряну розвідку поблизу Акермана в червні 1944 року, Іван Тимофійович на граничному радіусі дії свого літака зустрів ворожого бомбардувальника і збив його.

За три роки війни Іван Марченко зробив 417 бойових вильоти, з них на прикриття воєнно-морських баз, конвоїв на переході – 220, на бомбардування живої сили і техніки ворога – 68, на повітряну розвідку – 120.

Іван Тимофійович особисто збив шість німецьких літаків (з них три винищувачі і три бомбардувальники) і потопив торпедний катер ворога.

За зразкове виконання бойових завдань, за мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року Івану Тимофійовичу Марченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

День Перемоги капітан Марченко зустрів в Австрії на посаді заступника командира ескадрильї. У 1947 році майор Марченко закінчив вищі офіцерські курси льотчиків-винищувачів авіації Військово-Морських Сил СРСР, став льотчиком-випробувачем. Продовжував службу в морській авіації, багато працював над вихованням молодого висококваліфікованого льотного складу.

І.Т. Марченко нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни другого ступеня.

Життєвий шлях Героя-льотчика трагічно обірвався 21 червня 1948 року під час виконання службового обов’язку.

Далеко від рідної сонячної України, в місті Сєвєроморськ стоїть мармуровий обеліск, поставлений друзями на могилі нашого земляка – Героя Радянського Союзу гвардії майора Івана Тимофійовича Марченка. З вмурованого в плиту портрета на перехожих дивиться мужнє, вольове обличчя, з ясним, сміливим поглядом. Юні рибачки щовесни садять на могилі квіти.

Це погруддя встановлено на Алеї Героїв у селищі Новофедорівка Сакского району (Крим). (У підписі на погрудді допущена помилка в ініціалах Героя)

Іван Тимофійович одружився після війни. Дружина його Тетяна Степанівна померла в 1949 році. Залишилася дочка Лариса. Вона нині проживає в м. Суми по вул. Псільська.

Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/zdijsniv_417_bojovikh_viloti/16-1-0-81
23.04.2010
ЗДІЙСНИВ 417 БОЙОВИХ ВИЛЬОТИ
Розповідь про Івана Марченка на сайті «Герои страны»:
http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2947
Марченко Іван Тимофійович
25.11.1917 – 21.06.1948
Герой Радянського Союзу