Обласна академічна газета «Запорізький університет» у лютому 2007 року писала:

Коли мова йде не просто про відомого науковця, блискучого викладача, педагога, а про особистість, котра, досконало працюючи над собою, змогла вплинути на виховання і громадянське становлення мільйонів українців, то важко підібрати слова, які б на повну силу змогли продемонструвати шану та величезну вдячність цій Людині. Людині, котра, пов’язавши своє життя з історією, сама стала її частиною. Людині, котра є взірцем толерантності у житті й категоричним борцем за свої принципи в науці. Людині, ім’я якої відоме як на Батьківщині, так і далеко за її межами. Людині, котра лише кропіткою щоденною працею досягла чималих життєвих висот.

Тож, вітаючи сьогодні з ювілеєм Федора Григоровича Турченка, хочеться підібрати лише найтепліші слова та найщиріші віншування. І, висловивши йому цього дня подяку від імені тисяч його учнів, колег, друзів, побажати творчих висот та життєвої гармонії. З Днем народження Вас, шановний Федоре Григоровичу!

Історія стала знаковою у його житті

Якщо говорити про Федора Турченка як науковця, непересічного вченого, доведеться дуже часто вживати слово “вперше”, адже більшість із його починань, втілених у життя проектів були саме першими ластівками у розвитку української історичної науки. Майже десятиліття тому подібну думку висловив на сторінках регіональної преси колега Федора Григоровича – професор, доктор філологічних наук (а тоді журналіст газети “Индустриальное Запорожье”) Віталій Шевченко, котрий ось що писав про вихід у світ серії підручників з “Історії України”: “Нарешті історично-педагогічна наука у нас в Україні сказала своє вагоме слово для учнів про події, що відбувалися з нашим народом, – говорилося у публікації “Нарешті сказано правду”. – У школярів з’явилася можливість вивчити історію без купюр та фальсифікацій. І з цими знаннями вони підуть у самостійне життя. Мені, наприклад, щоб розібратися в нашій історії, довелося витратити на це ціле життя. А їм потрібно просто уважно слухати вчителя та ретельно опрацьовувати підручник. Дуже добре, що починаємо говорити правду з дітей. Бо їм жити після нас. І чим більше вони будуть знати, тим легше їм буде в майбутньому”.

Але це одна сторона медалі. Далеко не всі представники нашого суспільства тоді схвально сприйняли здобутки групи запорізьких учених, котрі працювали на чолі з Федором Турченком. І навіть не просто не схвалили їх, а усілякими способами критикували. Доходило до того, що їхні підручники обговорювали деякі політичні сили на сесії Верховної Ради! І це в умовах незалежної України! Рівно десять років тому газета “Освіта України” процитувала рядки листа луцького вчителя Білецького, котрий писав: “Я вчитель із 40-річним стажем, але справжню історію України відкриваю для себе лише нині, після проголошення незалежності. І яким же було моє здивування й обурення, коли на сесії Верховної Ради один із народних депутатів зробив грубий напад на підручник запорізьких учених, закликаючи Верховну Раду “розібратися”… У цьому ж виданні критично осмислити зміст підручника запропонував ще один із депутатів – колишній учитель із Донецька, – для якого каменем спотикання стали питання діяльності ОУН-УПА, приєднання західних областей, а також висвітлення авторами роботи попередніх сесій Верховної Ради.

Ситуація на сьогодні змінилася на краще. І доказ тому – мільйонне сучасне молоде покоління українців, виховане на правдивій історії своєї держави, основний внесок у висвітлення якої зробив саме Федір Турченко. Його роботи заслужено оцінюють у столиці, відомий він і за межами нашої держави.

Член-кореспондент НАН України, завідувач відділу історії України ХІХ – п.ХХ століття Інституту історії України відділення історії, філософії і права НАН України, доктор історичних наук, професор Олександр Реєнт:
– Федір Турченко – авторитетний вчений, насамперед, історик. І якщо взяти виші України, рідко можна знайти людину, яка стільки вклала у написання навчальних підручників, посібників як для школи, так і для ВНЗ. Він проводить велику викладацьку роботу, організатор вищої освіти, свого часу – декан факультету, тепер – перший проректор. Має багато заслуг і перед Україною, він абсолютно національно свідомий, патріот України і це також знають і в Києві, і в усій державі. Ним проводиться велика координаційна робота з підготовки наукової зміни, викладачів. Та школа, яку він очолює, я думаю, даватиме свої плоди у майбутньому з перегляду багатьох проблем, над якими він працював: й української революції, і голодомору, і культури, церковного життя.

Федір Григорович, коментуючи причини, що змусили запорізьку школу істориків свого часу взятися за перо, зазначає:
– Після проголошення незалежності України кардинально змінився погляд на наше минуле. Учити дітей за старими книжками було абсурдно. Так трапилося, що я опинився у числі тих, хто запропонував розробку нових підручників. Власне, наш історичний факультет дав Україні цілий комплект підручників з історії України, всесвітньої історії. Я був керівником і учасником кількох проектів із написання книг. У Києві міркували, куди ж воно все поверне, а у нас вистачило мужності в тих умовах взятися за подібну роботу. Ми дивилися у майбутнє і бачили, що у цьому є величезна потреба. Наші вчителі на початку 90-х років проводили уроки за саморобними аркушиками, без підручників, не існувало системи цілісного уявлення про історію. Зауважу, що багато хто намагався впливати на концепцію цих книг, але я суворо дотримувався принципу історичної правди. Ці підручники були насичені документами, часто абсолютно новими, унікально поданими у контексті історичних подій. На відміну від старих радянських аналогів, ми звертали увагу на так звані “білі плями”, котрими сповнена наша історія. Мені доводилося працювати в Києві, Москві, Львові та в інших містах. Матеріал збирав по центральних та обласних архівах. Але результат виправдав ту довгу кропітку роботу цілої групи істориків. Часто мене питають про секрети цих успіхів. На що відповідаю: я все життя працюю. Очевидно, щоб досягти якихось висот, треба багато працювати, зокрема, над собою. Дехто говорить, що я часто і чимало пишу, але я на це відводжу багато часу, я переписую матеріали 5-8 разів. І лише тоді вимальовується якісний результат.

ДОВІДКА

Федір Турченко. Доктор історичних наук, професор – народився у селі Тимофіївці Краснопільського району Сумської області. У 1970 році закінчив Харківський державний університет зі спеціальності “Історія”. У 1970 році працював учителем історії в школі села Терни Недригайлівського району Сумської області. З 1973 року – аспірант Харківського державного університету. Кандидатську дисертацію “Зміни в соціальній структурі міського населення Радянської України в 20-ті роки” захистив 1977-го року. У 1977-1978 роках – асистент, старший викладач кафедри історії СРСР і УРСР Запорізького державного педінституту. З 1979 року – доцент кафедри історії СРСР і УРСР цього виша. З 1980 року – завідувач кафедри історії СРСР і УРСР Запорізького державного педінституту. У 1988-му році захистив докторську дисертацію. З 1989 року працює професором кафедри історії РСР і УРСР ЗДПІ. З 1990 року – завідувач кафедри історії СРСР ЗДУ. З 1992 року – завкафедри новітньої історії України ЗДУ. У 1992-2005 роках – декан історичного факультету ЗДУ. Зараз – голова Запорізького обласного відділення Товариства зв’язків з українцями за межами України “Україна-Світ”, член Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, член Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних наук “Нова доба”, член журі обласних та всеукраїнських олімпіад з історії та Малої академії наук. Нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою МОН України. Відмінник освіти і науки України. Заслужений діяч науки і техніки України. З 2005 року – перший проректор ЗНУ. З нагоди Дня соборності України нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Коло наукових інтересів: модерна історія України, історія українського національного руху. Керівник авторського колективу видання “Українське козацтво. Мала енциклопедія”. Автор 5 монографій, більше 100 наукових статей, 10 підручників з історії України та історії Запорізького краю.

Цитата
Федір Турченко: “Історія завжди давалася мені дуже легко. Ця наука вимагає системного підходу і демонструє саме системне уявлення про світ. Історія – це динамічна модель світу. Вона дає можливість побачити оцінку всіх сторін життя”.

Дитинство і юність

Батьки Федора були простими колгоспниками, котрі виховали трьох дітей. Федір має старшу сестру Любу та молодшу – Ніну. Пізніше обидві обрали фах бібліотекаря. Федір був дуже самостійною дитиною. Цікаво, що у юні роки Федір Турченко дуже захоплювався радіофізикою. Не один радіоприймач він склав власноруч! Але фізика давалася йому непросто через те, що вчитель читав цей предмет не досить якісно, тоді як історію викладали захоплююче та цікаво. Вступивши саме на істфак Харківського інституту, на першому курсі Федір трохи розчарувався у своєму виборі: історію починали читати з найдавніших часів, а хлопця більше цікавили сучасніші етапи, то заняття йому здавалися нетворчими, клішованими. От він і вирішив перевестися на радіофак. Прийшовши до декана, отримав відразу задачу, розв’язував її з півгодини. Декан, поглянувши на виконане завдання, сказав, що воно правильне, але існує безліч простіших шляхів. І додав: “На історичному факультеті ти зараз відмінник, а у нас починатимеш з “трійок”, можливо, на старших курсах дотягатимеш до вищих балів”. Після цієї розмови телефонував деканові істфаку, той мав розмову зі студентом Турченком, який все-таки вирішив не переводитися на інший факультет. І на щастя, – як показало потім життя.

Толерантність – у житті, принциповість – у науці

Сьогодні традиції, започатковані вчителем, продовжують уже його учні. А їх на рахунку науковця – тисячі. З 1992 року він – Голова спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій при ЗНУ, член спеціалізованої ради при Дніпропетровському національному університеті, керівник аспірантури і докторантури, котрий підготував більше десяти кандидатів та п’ятьох докторів наук. Пішла шляхом історика і його донька Галина. Сьогодні вона – доктор історичних наук, доцент кафедри історії України історичного факультету ЗНУ, випускниця нашого університету, автор понад 80 наукових публікацій, зокрема, монографії “Південна Україна на зламі епох”. Також у співавторстві з батьком вона підготувала книгу “Південна Україна: модернізація, світова війна, революція”.

Останні два роки Федір Григорович обіймає посаду першого проректора ЗНУ. Але до цього майже п’ятнадцять років був деканом історичного факультету. Його попередники – Микола Руденко, Василь Роїк, Ілля Бірюльов, Семен Орлянський, Володимир Лебедєв, Юрій Івонін – зробили великий внесок у становлення факультету. Але вагоміші зміни відбулися на істфаці саме за керівництва Федора Турченка: відкриття нових кафедр, спеціальностей, робота спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій, функціонування аспірантури й докторантури, а найголовніше – формування потужної школи запорізьких істориків.

Незважаючи на адміністративні обов’язки, наука залишається основною частиною життя вченого. Говорить на користь цього факту, наприклад, вихід у світ минулого року монографії “Микола Міхновський: життя і слово”. У ній уперше в українській історіографії досліджено життєвий шлях, світогляд та громадсько-політичну діяльність одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху.

Читаючи про долю “великого самостійника” Миколи Міхновського від дитинства і юності до його дорослого життя, у деяких рисах вгадується сам Федір Григорович: такий же безкомпромісний, послідовний, незламний. Але відразу додамо – в науці! Бо ті, хто знають Федора Турченка, обов’язково стверджуватимуть, – наскільки він принциповий у науці, настільки гуманний і м’який у людських стосунках.

Висловлює подібну думку й один із учнів науковця, який сьогодні досяг не менших висот, ректор ЗНУ, кандидат юридичних наук, доктор історичних наук, професор Сергій Тимченко:
– Наукові здобутки Федора Григоровича – загальновідомі. Сьогодні мільйони українських дітей навчаються за його підручниками, під його керівництвом захистилися десятки кандидатів наук, сформувалася ціла наукова школа, він протягом 15 років керує спеціалізованою Вченою радою, де захистилися сотні молодих науковців. Ці факти говорять самі за себе. Він – відомий історик, визнаний своєю методологією, своєю принциповою позицією з багатьох питань. Мені доля дала можливість познайомитися з ним ще у 1983 році. І з того часу я сприймаю його як свого Вчителя, свого старшого товариша. Це хороша, добра людина. Наскільки жорстка в науці, настільки толерантна у житті. Він завжди зрозуміє людину з позиції пошани до неї, як до особистості. Певно, слова одного поета: “Шануй людей, коли крокуєш вгору, бо стрінеш їх, коли спускатимешся вниз”, – дуже імпонують Федору Григоровичу. І я не бачу з призначенням його на керівну посаду зміни ставлення до оточуючих. Мені імпонує у Федора Григоровича його товариський характер, вміння цінувати друзів, поважати їх та підтримувати. Говорячи про свого Вчителя, хотів би сказати про його витримку, вміння тримати удар, відстоювати свою позицію у багатьох ситуаціях. Він ніколи не піддавався різноманітним впливам, але коли мені доводилося зустрічатися із опонентами, то жоден із них не відгукнувся про нього негативно. Усі вони говорили, що Федір Григорович має свою позицію. І, можливо, їхня генеза як особистостей пов’язана із генезою до тієї позиції, яку відстоює Федір Григорович. Мені імпонують прагнення і вміння мого Вчителя знаходити компроміси і шукати шляхи виходу із ситуацій без їх загострення. А подібна риса характеру є надзвичайно корисною у адміністративній роботі, бо в університеті працюють люди з різними науковими ступенями, різними характерами, амбіціями, переконаннями. У день народження хотілося б побажати йому, звичайно, здоров’я, щоб він ще довго продовжував і керівну, і наукову, і творчу діяльність, щоб його оточували приємні, добрі люди, щоб у його родині завжди панували мир достаток і благополуччя.

Що залишається додати до цих теплих побажань? Хіба що слова щирої подяки від усіх друзів, колег, шанувальників Вчителя і, звичайно, низько вклонитися йому за ту стійкість, силу волі, завдяки яким наша держава почала шлях до статусу незалежної демократичної країни не лише на рівні задекларованих документів, але й на особистісному: у переконаннях своїх громадян, їх патріотичному дусі та повазі до рідної Батьківщини.

З книги Федора Турченка “Микола Міхновський: життя і слово”
“Читайте цю книгу: вона навчить розуміти українську історію… Оглянувши минуле України на тлі світового досвіду останніх століть, ми приходимо до принципового визнання “нормальності” української нації, європейського за характером її історичного шляху. Незважаючи на жорсткі оцінки, навіть противники й опоненти Міхновського сходяться на тому, що він – постать непересічна, знакова. Усупереч життєвим обставинам, він вперто йшов обраним шляхом, не турбуючись про те, як сприймає його більшість”.

Слово учням та колегам

Заступник голови Запорізької облдержадміністрації, кандидат історичних наук Микола Фролов:
– Федір Григорович – унікальна особистість. Він – людина, котра зробила величезний внесок у формування запорізької школи істориків. На сьогодні ця школа розвивається і міцнішає. І багато вчених з усієї України вважають себе його учнями. Зазначу, що повагу Федора Григоровича можна завоювати тільки науковими досягненнями і людськими рисами характеру. Федір Григорович – людина високого інтелекту, непоказної скромності, дуже чуйна. Бажаю йому здоров’я, терпіння та нових успіхів.

Начальник Управління освіти і науки Запорізької облдержадміністрації Олександр Вєрозубов:
– Із Федором Турченком ми давно співпрацюємо у плані підготовки вчителів історії для загальної середньої школи, роботи у сільській місцевості з профорієнтаційних заходів. Він для мене – колега, я якому я ціную такі риси характеру, як наполегливість, толерантність, тактовність, уміння охопити проблеми комплексно, головне – знайти шляхи їх вирішення. Його відрізняє турбота про сільського вчителя, про абітурієнта із сільської місцевості. Завжди на обласних олімпіадах з історії, він – голова журі. І завжди відзначає і вишукує випускників саме сільських, які мають здібності, схильність до історичної науки.

Валерій Козирєв, випускник історичного факультету, кандидат історичних наук, почесний професор ЗНУ, Президент Асоціації випускників ЗНУ “Інтелект”:
– Федір Григорович у мене відразу асоціюється з людиною, котра стала співініціатором Асоціації випускників “Інтелект”. І саме він одним із перших в університеті започаткував добру традицію проведення Днів факультетів для зустрічі їх викладачів та студентів із випускниками того чи іншого факультету. За його активної участі пройшли святкування 30-річчя історичного факультету, потім – 35-річний ювілей. Пізніше цю ініціативу підхопили й інші факультети. Федір Григорович має неабиякі організаційні здібності. А ще він принципова людина: якщо обрав певну позицію, відстоюватиме її. Це – позиція подальшої демократизації вищих навчальних закладів і доведення їх до європейського рівня, який задекларований Болонською конвенцією.

Марія КАНЦЕЛЯРИСТ

Джерело:
http://web.znu.edu.ua/gazeta/data.php?data=52&article=525
Обласна академічна газета «Запорізький університет», №4 (916), 19 лютого 2007 року
ФЕДІР ТУРЧЕНКО: “ЩОБ ДОСЯГТИ УСПІХІВ, ТРЕБА БАГАТО ПРАЦЮВАТИ”

Ця стаття у краснопільському веб-просторі:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/fedir_turchenko_shhob_dosjagti_uspikhiv_treba_bagato_pracjuvati/2-1-0-225
28.10.2011
Федір Турченко: «Щоб досягти успіхів, треба багато працювати»