До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського
(закінчення)
…
3. Кому було адресовано віршовані послання “До О. Б–ої” та “До О–сі Б–ої”?
Звертаючи увагу на недостатню вивченість інтимної лірики Грабовського (виняток становлять хіба поезії, присвячені Надії Сигиді), Микола Сиваченко писав: “Тут мимоволі з’являються асоціації по контрасту, і найперше – змістовні, насичені необхідними фактами коментарі до любовної лірики Пушкіна, Лермонтова, і не тільки коментарі, а й цілі розвідки, серед яких є зразки, гідні наслідування […]”[56]. Ці міркування, на мій погляд, не є цілком коректними і потребують застереження. Безсумнівно, орієнтація на наявні поза Україною відповідні фундаментальні праці потрібна. Але дослідник залишив поза увагою питання про джерельне забезпечення таких праць, присвячених Грабовському. Власне, про те, чи могли зберегтися так само добре, як щоденники й епістолярій, приміром, пушкінського чи лермонтовського оточення, матеріaли особистого характеру різночинця та ще й засланця Грабовського? Висловлене застереження, звичайно, не слід трактувати як обґрунтування принципової неможливості появи досліджень, необхідність яких цілком слушно обстоював Сиваченко. Йдеться лише про реальні можливості джерельного забезпечення таких праць, міру їхньої докладності.
Вирішення сформульованого Сиваченком завдання – лише один з аспектів дослідження поки що загалом незадовільно опрацьованої широкої теми сибірського оточення Грабовського. Її ретельне вивчення принаймні на основі численних спецiaльних публікацій з історії сибірського політичного заслання кінця ХІХ – початку ХХ ст. та запроваджених до наукового обігу комплексів архівних матеріaлів обіцяє істотно збагатити життєпис письменника, а відтак і джерельну базу для документованого з’ясування творчої історії низки його художніх та публіцистичних творів і коментування епістолярію[57].
Навівши міркування Осипа Маковея про те, що поезії Грабовського “потребують деяких пояснень, деяких відомостей з життя поета, щоб їх правдивість і силу розуміли всі читачі”[58], Сиваченко зазначив: “З цього погляду не становлять винятку й поезії, які склали збірку «З півночі». Є в ній, наприклад, вірш «До О–сі Б–ої» («Бувають дні: кругом неначе / Усе окриє мертва тьма…»). На жаль, досі дослідники не встановили особи, якій Грабовський присвятив цей вірш. А цій же особі поет присвятив вірш і в збірці «Пролісок»: «До О. Б–ої» («Перед тобою шлях неволі…»)”[59].
—–
56 Сиваченко М. Є. Текстологія поетичних творів П. А. Грабовського. – К., 1988. – С. 215.
57 Див., напр.: Дудко В. Про адресата поезії П. Грабовського “До Б. С–го” // Українська мова і література в школі. – 1991. – № 7. – С. 86–90; його ж. Польський адресат поезії Павла Грабовського “До Б. С–го” // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa, 1994. – [T.] 2. – S. 186–193. У цих публікаціях з’ясовано, що адресатом послання “До Б. С–го” був не міфічний Броніслав Сєрошевський, як помилково вважалося протягом кількох десятиліть, а польський революціонер Броніслав Славінський.
58 Маковей О. Павло Грабовський: Дещо про його життя і діяльність. – С. 224. Пор. висловлене в листі до Івана Франка (листопад 1891 р.) пояснення самого Грабовського стосовно значної кількостi послань у його тогочасному творчому доробку: “[…] кілька вже років я не чую ні рідної мови, ні милого гуку, не бачу життя, що одне дає реальний зміст і щиро сучасні мотиви твору. Тим-то хай Вас не вражають усі ті «До…», що стоять в заголовку трохи не всіх моїх віршів, – оті переспіви власних мотивів, котрі сам часом мушу спостерігати” (3, 184).
59 Сиваченко М. Є. Текстологія поетичних творів П. А. Грабовського. – С. 215.
—–
Обидві поезії, про які йдеться, не мають авторського датування, їхні автографи не збереглися. Оскільки ці твори не належать до найпопулярніших у творчій спадщині Грабовського, варто навести їх у повному обсязі.
До О. Б–ої
Перед тобою шлях неволі,
І що зустріне – хто вгада?
Не раз від мук на яснім чолі
Застигне думка молода.
Потратить міць на дні острога,
Загинуть жертвою хреста…
Болить душа… благаю Бога,
Щоб проминула доля та!
Щоб стиха навіть не торкнулось
Життя пануючого зло,
А знов до серденька вернулось,
Що в йому квіткою цвіло! (1, 157)
До О–сі Б–ої
Бувають дні: кругом неначе
Усе окриє мертва тьма;
Безумно серденько заплаче,
Розваги тугоньці нема.
Та Бог зна відки промінь стрічі
Цілющим сяєвом майне;
Струмцем поллються дружні річі,
Засвітить сонечко ясне…
Отак на мить передо мною
Тюрму твій образ озарив,
З гіркою долею земною,
З життям пекельним помирив! (1, 369)
Тексти аналізованих послань, як на перший погляд, містять небагато інформації, щоб ідентифікувати особу, до якої їх звернено: у назвах творів зафіксовано скорочено позначені її ім’я і прізвище; Грабовський ненадовго запізнався з нею в тюрмі, якою для адресатки поезій “шлях неволі” не закінчувався. Однак з огляду на те, що персональний склад сибірського політичного заслання кінця ХІХ ст. докладно вивчено, видобутої із текстів творів Грабовського інформації цілком достатньо, щоб з’ясувати конкретне питання, сформульоване Сиваченком.
На мій погляд, обидва послання було звернено до революціонерки Онисі Давидівни Болотіної (1865, Мстиставль Могильовської губ. – не раніше 1920-х рр.)[60], з якою Грабовський зустрівся в іркутській тюрмі. (Як свідчать матеріали про тогочасних сибірських каторжан і засланців, це єдина особа, що може розглядатися як адресатка аналізованих поезій з огляду на відповідність її імені та прізвища наявним у назвах послань криптонімам і на обставини її життєпису).
Болотіну, яка навчалася в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури, було заарештовано 31 березня 1886 р. у Москві як учасницю гектографування нелегальних народовольських брошур. Її утримували в Пугачовській башті Бутирської тюрми, відповідно до ухвали Олександра ІІІ від 16 липня 1887 р. вислали на 8 років під гласний нагляд до Східного Сибіру (Колимська округа Якутської області). 22 березня 1889 р. брала участь в озброєному опорі засланців у Якутську, у перебігу якого її було поранено багнетом. У червні 1889 р. військово-судова комісія у Якутську засудила Болотіну до позбавлення усіх прав стану і заслання на безстрокові каторжні роботи (після конфірмації вироку 20 липня їх було замінено на 15 років каторги). 26 березня 1892 р. її було відправлено з Вілюйської каторжної тюрми через Якутськ до Карійської жіночої тюрми.
Шлях із Вілюйська на Кару неминуче пролягав через іркутську тюрму, куди Болотіна потрапила орієнтовно у травні 1892 р.[61]. Мєлков (Кочуріхін) свідчив у мемуарах: “Особенно привлекательна для нас была Иркутская тюрьма тем, что здесь почти всегда можно было встретить товарищей и притом с совершенно противоположных мест: прежде всего здесь всегда оставались недели на две, а то и на месяц товарищи, шедшие из России на каторгу и в административную ссылку – в Якутскую область; через Иркутскую же тюрьму частенько проходили и возвращавшиеся из Якутска в Россию отбывшие срок административной ссылки; не миновали, наконец, этого пункта и товарищи, кончившие свои сроки на Нерчинской каторге и пересылавшиеся на поселение, в ту же Якутию. Понятно, что все последние новости о каторге, о ссылке и о революционном движении в России раньше всего концентрировались здесь, а отсюда попадали в Россию и в заграничные эмигрантские центры”[62].
Те, що Болотіна і Грабовський були знайомі, засвідчують адресовані йому листи Павлини Браґінської (товаришки Болотіної), що постали вже у перебігу перебування їхньої авторки та Болотіної на Карі. Так, 6 грудня 1892 р. Браґінська писала: “Ходили мы тут с Анисьей Давидовной на кладбище, искать могилу Нади[63]. Мы не расспросили других, где её искать, а потому и вернулись, не повидав могилы. Теперь зима, и всё покрыто снегом. Весной опять пойду искать, тогда А[нисья] Д[авидовна], кажется, срисует её”[64]. В іншому листі (без авторської дати) Брагінська зазначила: “Ваш отзыв об Анисье Дав[идовне] мне очень пришелся по сердцу. Она моя симпатия, и когда кто-нибудь говорит о ней то же, что и я думаю и чувствую к ней, мне очень приятно. С одним я не согласна, с Вашим отзывом о ее литературном таланте. [Вы] слишком, слишком пересолили. Мне некоторые стихи тоже нравятся, но я решительно не могу дать о них какой-нибудь отзыв. Как-то больше ничего не могу сказать, как ничего себе[65]. Конечно, Вы в данном случае более компетентный”[66].
—–
60 Біографічні і бібліографічні матеріали про Болотіну див.: ДРДР. – М., 1933. – Т. ІІІ. – Часть 1. – Стлб. 373–375.
61 Матеріали до біографії Грабовського та інших засланців дають змогу приблизно з’ясувати тривалість переїздів: від Вілюйська до Якутська – близько тижня, від Якутська до Іркутська – близько місяця (див., напр.: Шебалин М. П. Клочки воспоминаний. – М., 1935. – С. 208, 219; Поважна В. М. Павло Грабовський: Семінарій. – С. 67).
62 Мелков Н. Путь на каторгу. – С. 94. Описуючи обставини перебування в іркутській тюрмі, Мєлков (Кочуріхін) зазначив: “Хотя камеры и запирались, жизнь и нравы тюрьмы оставались патриархальными” (Там само. – С. 93). Аргументовані міркування стосовно загалом ліберального режиму тогочасної іркутської тюрми див.: Чорновіл В. Павло Грабовський в іркутській в’язниці… – С. 244–250. Автор названої студії зокрема, наводить рядки з написаного до тюрми недатованого листа Давида Кобермана до Миколи Ожигова, соузника Грабовського: “Стараюсь удовлетворить всем расспросам о вашей иркутской жизни, представляя ее, как она и казалась мне, в свете совсем не мрачном” (Там само. – С. 248).
63 Ідеться про могилу Сигиди.
64 ІР НБУВ. – Ф. 260. – Спр. 886.
65 Поезії Болотіної, як і інші свідчення про її літературну творчість, не відомі.
66 Там само. – Спр. 885. Див. також згадку про Болотіну ще в одному тогочасному (недатованому) листі Браґінської до Грабовського (Там само. – Спр. 889).
—–
Перебуваючи в іркутській тюрмі, Грабовський, як відомо, укладав словник революціонерів[67], що зумовлювало, на додачу до гострої в умовах ув’язнення потреби нових контактів, і спеціальний інтерес до всіх тих каторжан і засланців, які ненадовго ставали його соузниками. Існують ще принаймні дві обставини, які мали стати для Грабовського додатковими спонуками познайомитися з Болотіною: 1) її участь у “якутській історії”, з приводу якої Грабовський і його балаганські друзізасланці підготували й поширили заяву “Русскому правительству”; 2) як з’ясовується із цитованого листа Браґінської, Болотіна писала вірші.
На мою думку, наведені матеріали дають достатні підстави вважати Болотіну адресаткою обох досліджуваних послань.
Сиваченко висловив припущення, що до адресатки послань “До О. Б–ої” та “До О–сі Б–ої” було звернено й один із варіантів поезії Грабовського “Одинокий, весь недужий…” – “Мрія”, що має “Посвяту О–сі”[68]. Однак, якщо вважати адресаткою досліджуваних послань Болотіну, припущення Сиваченка належить відхилити на підставі його ж міркувань про час створення поезії “Мрія”. Як переконливо показав дослідник, її було написано не пізніше 1890 р.[69], тобто до знайомства з Болотіною. Тож історія створення поезії “Мрія” потребує спеціального дослідження.
—–
67 Див.: Фрейфельд Л. З минулого // Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях. – С. 193. Пор. інше свідчення, що стосується пізнішого періоду перебування Грабовського в Сибіру: “Павло Арсенович дуже цікавився питаннями заслання: збирав відомості про нових засланців, про їх біографію, про те, в якій справі були заслані” (Шетліх О. Спогади про П. А. Грабовського // Червоний шлях. – 1927. – № 5. – С. 144).
68 Див.: Сиваченко М. Є. Текстологія поетичних творів П. А. Грабовського. – С. 52.
69 Там само. – С. 13.
—–
Віктор Дудко (Київ)
Джерело:
Віктор Дудко, До вивчення сибірського періоду біографії і творчості Павла Грабовського.
Український археографічний щорічник. – Нова Серія. – 2012. – випуск 16/17
Електронні адреси:
http://chtyvo.org.ua/authors/Dudko_Viktor/Do_vyvchennia_sybirskoho_periodu_biohrafii_i_tvorchosti_Pavla_Hrabovskoho/
http://shron1.chtyvo.org.ua/Dudko_Viktor/Do_vyvchennia_sybirskoho_periodu_biohrafii_i_tvorchosti_Pavla_Hrabovskoho.pdf
(підготовка та форматування тексту – krasnopillia.info)