«ВІН БУВ НАЙКРАЩИМ ДРУГОМ, НАДІЙНИМ І НАЙСМІЛИВІШИМ»

23 липня у Полтаві провели в останню путь капітана Андрія Олександровича Іщенка

Андрій народився 11.11.1998 року на Харківщині, проживав з батьками та братами на Краснопільщині у с. Грабовське, після закінчення місцевої школи вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив у 2020-му році. Службу проходив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка на посаді начальника бронетанкової служби. Вірний присязі Андрій Іщенко загинув 17 липня 2022 року в результаті ворожого обстрілу військової частини в м. Миколаїв.

Провести Героя приїхали його друзі, знайомі, однокласники з Грабовського. Про Андрія говорять, що він був щирим і добродушним товаришем, люблячим братом і просто хорошою людиною, тільки починав жити, любити, мріяти. Андрій так і не встиг створити власну сім’ю, з рідних у нього залишились батьки, брати.

Друзі Андрія з посмішкою і разом з тим зі сльозами згадують, що він був єдиним хлопцем з-поміж шести дівчат у своєму класі спочатку у Грабовській загальноосвітній школі, а потім у Ряснянському НВК. Хтось колись навіть пожартував, що Андрій і до військового інституту вступив, щоб нарешті бути подалі від надокучливих дівчат.

– Андрюха, мій Андрюха, мій хороший учень, не такий, як усі, завжди мав власну оригінальну думку, добру пам’ять, веселун, давав перла дівчатам, а разом з тим і був хорошим другом. Спогади заполонили душу, серце завмирає від туги та суму, болю та горя. Андрій завжди залишиться у пам’яті хорошою людиною, ввічливим, героєм, на якого потрібно рівнятися. Він житиме у пам’яті, у отих шкільних історіях, які ми пережили разом, у шкільних світлинах, що повертають у щасливе шкільне життя, у безтурботне дитинство та гомінку юність. Горе не має меж, співчуття батькам, рідним та близьким. Сльози здавлюють дихання, це і моя дитина, частиночка мене, – ділиться спогадами вчителька Андрія Ольга Щербак.

Для Андрія завжди був прикладом старший брат Олег – офіцер Збройних Сил України, який на момент закінчення молодшим братом школи і прийняття рішення вступити до військового вишу вже боронив суверенітет України в АТО.

– Він був братом, про якого можна лише мріяти, добрим, чуйним, – розповідає брат загиблого Олег Іщенко. – Наш батько з Грабовського, сюди переїхала наша родина, тут ми ходили до школи, спочатку до Грабовської, потім до Ряснянського НВК. У нас з Андрієм різниця у віці становить сім років, стільки ж, як і у Андрія з нашим меншим братом Максимом. Після закінчення школи я вступив до Харківського інституту танкових військ, у 2014-2015 роках вже брав участь в АТО, Андрій саме в цей час закінчував школу і вирішив за моїм прикладом теж стати військовим, обравши той самий інститут. Навчання в інституті давалось йому легко, до того ж він був спортивним хлопцем, мав кілька розрядів, кандидатом в майстри спорту з гирьового спорту. Після закінчення Харківського інституту танкових військ служив в Сумській артилерійській бригаді, був заступником командира ремонтного батальйону. Служив добре, наскільки мені відомо, нарікань від командирів не мав. Тому й отримав підвищення, перейшовши у 59-у окрему мотопіхотну бригаду імені Якова Гандзюка на посаду начальника бронетанкової служби. Ось-ось мав отримати звання капітана, вже був відповідний наказ… Рано вранці 17 липня у Миколаєві ворожа ракета відібрала у мене брата.

Сергій Івченко з Краснопілля розповідає, що дуже давно дружать з родиною Іщенків сім’ями, тому трагедію друга Олександра Іщенка сприйняв як особисту і не зміг не приїхати у Полтаву на похорон Андрія.

– Андрій був таким живчиком-пацаном, неперевершеним мисливцем, рибалкою, а яким був грибником, знав всі грибні місця у навколишніх лісах, – не стримуючи сліз розповідає про сина свого друга Сергій Івченко. – Скільки було радощів, коли нещодавно Андрій придбав нову мисливську рушницю, приїздив з батьком до мене в гості і не міг нею нахвалитись. А 23 лютого я був у них в гостях у Грабовському, добре посиділи, повернувся у Краснопілля опівночі, а о четвертій ранку цей … (чоловік не підбирає слів, характеризуючи путіна) прийшов до нас з війною. І ти ж подивись, скільки через цього покидька молодих хлопців, людей, дітей гине…

Лариса Олексіївна Кремезна теж приїхала до Полтави, і не лише як староста Грабовського старостинського округу, адже добре знає родину Іщенків, дитинство Андрія і його братів пройшло на її очах:

– Війна, на жаль, забирає найкращих. Вона забирає ще дітей, які навіть не встигли пізнати усіх радощів життя, пізнати цей світ. Я сама мати солдата і мені важко знайти, підібрати слова, щоб втішити батьків у їх горі, та й немає таких слів. Сьогодні провести Андрія приїхали його друзі, однокласники, знаю, що в них залишились лише найкращі спогади про Андрія, про цю дитину. А він справді для всіх нас залишиться красивою, усміхненою дитиною… Спочивай з миром, Андрійку.

Справді, важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про Воїна стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав Андрія Іщенка, любив і шанував.

О. МОЦНИЙ.
Фото автора.

Джерело:
Газета “Перемога”, № 24, 29 липня 2022 року

Фото з:
https://www.facebook.com/permalink.php?story_100058748091209