Друзі пізнаються в біді, або чому не сидиться полякам-волонтерам у своїй мирній країні

Познайомився з неймовірними людьми: польськими волонтерами, медиками з Катовіце Крісом і Фаустиною, та своїм колегою-журналістом, майбутнім дипломатом Міхалом, які у свій вільний час збирають і везуть допомогу нашим воїнам. Днями вони побували на Краснопільщині.

Для Міхала і Кріса – це вже четвертий візит до наших захисників на Краснопільщину, Фаустина у нас вперше. Привезли воїнам продукти харчування, взуття, аптечки. Дізнавшись, що у Краснопіллі, у зоні бойових дій виходить газета з оптимістичною назвою «Перемога», ці позитивні люди завітали до редакції і запросили скласти їм компанію. Дорогою багато спілкувались, зокрема дізнався про мрію Міхала воювати у ЗСУ, чим його шокували українці у Варшаві, а Кріс, або «вільний волонтер», як він себе називає, поділився, як з друзями організовував благодійні концерти для збору коштів на ці поїздки. А ще побачив, як Фаустина хвацько керує бусиком нашими дорогами.

МІХАЛ. ВОЛОНТЕР, ЩО ХОЧЕ ВОЮВАТИ У ЗСУ

Узгоджуючи маршрут до військових, відразу помітив, що хлопці-поляки не лише добре орієнтуються у назвах населених пунктів, а й у напрямках. Чомусь навіть згадався епізод спілкування у таксі з комедії «Діамантова рука»: «А-а! Я ж не сказал ему адреса… Куда он меня везёт?!». Але Міхал швидко розвіює сумніви, виявляється, вони з другом Крісом вже не вперше у наших краях. З початком війни Міхал разом з членами однієї Польської патріотичної громадської організації, у якої є так звана медична секція, у якості волонтерів надавали медичну допомогу біженцям з України на українсько-польському кордоні. Сьогодні, коли кількість біженців зменшилась, хлопці і дівчата збирають гуманітарний вантаж і їдуть туди, де тривають бойові дії.

– Це вже не перша наша поїздка з другом-медиком Крісом в Україну, зокрема на Краснопільщині я четвертий раз, Кріс – третій, а його знайома-медик, колега по лікарні з Катовіце, Фаустина тут вперше. Дорога далека, а Фаустина не лише медик, а й вправний водій, тож завжди може підмінити нас за кермом. Ми вже неодноразово бували на Півночі і Сході України, відвідали Сумську, Харківську, Донецьку області, – розповідає Міхал. – Допомагаємо вашим воїнам продуктами, засобами тактичної медицини, при нагоді ділимось продуктами із цивільним населенням. Був у багатьох містах, можу сказати, що ситуація у прифронтових, прикордонних регіонах дуже складна, на відміну від того ж Львова чи Києва, де зовсім інша картина. Хлопець каже, що свого часу з іншими волонтерами тісно співпрацював із прикордонниками Сумщини, через них вийшли на керівників Краснопільської селищної ради, поспілкувались, почули потреби і проблеми і ось вчергове вони тут.

В тому, що друзі-поляки майже свої серед військових, які несуть службу на Краснопільщині, переконався вже у першому селі, де зробили зупинку. Серед воїнів є багато таких, хто або живе у прикордонні з Польщею, або до війни був там на заробітках, тож мовного бар’єру немає, та й поляки-волонтери на доволі пристойному рівні володіють українською. Під час спілкування почув від військового, що Міхал розповідав їм минулого разу про свою мрію зі зброєю в руках воювати на боці України. Оце так поворот!

– Добре, що хлопці мене пам’ятають, це для мене дуже приємно, – ніяковіє Міхал. – Під час минулого візиту у це село ми майже дві години спілкувались із воїнами, вони були дуже гостинними, нагодували нас обідом. Було смачно! А щодо мого бажання захищати Україну із зброєю, то воно нікуди не ділось. З початком війни прибув до України, зібрав необхідні документи, щоб вступити до іноземного легіону. Але вже на другий день зазнав ракетного обстрілу Яворівський полігон, де ми знаходились, відразу багато іноземців, здебільшого із Західної Європи, залишили Україну. Відтак у мене практично не залишилось команди, з якими б я служив, а воювати у лавах ЗСУ я не можу, бо не є громадянином вашої країни. Прикро, бо я знайомий з багатьма хлопцями-прикордонниками, десантниками, артилеристами, вони мені близькі по духу. Зрештою, ті ж військові пояснили, що я буду приносити більше користі у якості волонтера, ніж з автоматом в руках. Але українці є різні. Я живу у Варшаві неподалік річки і часто бачу компанії українських хлопців, які постійно п’ють пиво, і їм байдуже, що в цей час справжні герої боронять свою країну. Це неправильно.

Міхал навчається на третьому курсі в університеті на дипломата, а у вільний від навчання час працює журналістом, каже, його керівництво не знає, що він зараз тут, в Україні. Для таких поїздок хлопець, разом з друзями, бере тижневу відпустку. А ще він розповідає, що Польща уважно слідкує за подіями у нашій державі, а ще за «вкидами» російської пропаганди, що після захоплення України наступною буде Польща. До такого сценарію теж готуються, поляки вірять не лише у армію НАТО, а й у власну, до речі потрапити до польських збройних сил не так просто через неймовірну чергу – одинадцять чоловік на місце!

КРІС – «ВІЛЬНИЙ ВОЛОНТЕР»

Так він себе називає, а свою місію медик із Катовіце характеризує трьома словами: «Є вантаж – поїхали». Хлопець розповідає, що не належить до жодної громадської благодійної організації, тому й методику збору допомоги для України і Українців має свою, індивідуальну.

– Я сказав своїм друзям – їду в Україну! Хто хоче допомогти? Хтось з них здав кошти, хтось пішов до магазину через дорогу і купив продуктів із словами: «Від людей для людей», – розповідає Кріс, і скориставшись вільною хвилиною демонструє вміст пакетів, а їх майже три десятка, окремо від допомоги, які зібрала волонтерська організація Міхала. В пакетах борошно, чай, кава, макарони, тушонка, консерви.

Варто згадати благодійний концерт «СЕРЦЕ ЗА УКРАЇНУ», який відбувся в Палаці молоді в Катовіце за участі гуртів @TAG, Feel, «Sunny», GOLEC UORKIESTRA. Завдяки зібраним коштам ми закупили медичні засоби: тактичні стази, ізраїльські бинти, ліки, аптечки, ліхтарики, взуття, футболки, їжу, засоби гігієни та багато іншого, – продовжує Кріс.

Як ми вже зазначали, Кріс і Фаустина – медики, тому при нагоді ще й консультують своїх колег, військових медиків щодо застосування вмісту привезених аптечок. Помічаю в машині два дитячі малюнки.

– Донька моєї знайомої їх намалювала. Один ось залишив захисникам на Краснопільщині, інший повезу на Донбас своєму знайомому водію-артилеристу Віталію. Підготував і йому посилку, – пояснює Кріс.

На жаль, день візиту не обійшовся без обстрілів. Військові порадили повертатись, і здивувались, коли Кріса за кермом змінила тендітна Фаустина. Хлопці-поляки спокійно пояснили, що керувати авто по таких дорогах в екстремальних умовах – це «коник» Фаустини.

А чи не бояться вони обстрілів? Звичайно, в цьому мало приємного, тим більше, що знайомий волонтер Міхала загинув на Донбасі. Але кажуть, не сидиться їм у мирній Польщі, коли у сусідів біда.

А коли прощалися з друзями-поляками біля редакції нашої газети, Кріс знайшов радянську монетку 1941 року.

– О, це на щастя, значить ми обов’язкового повернемось, – не приховує задоволення хлопець.

Що ж, будемо з нетерпінням чекати.

О. МОЦНИЙ

Джерело:
https://krasnews.wordpress.com/2022/09/16/
СЛАВА ПОЛЬЩІ! УКРАЇНІ СЛАВА!
16.09.2022

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.