27 вересня виповнилося 130 років від дня народження письменника, політичного діяча Гната Васильовича Михайличенка. Він був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), а також одним із редакторів журналу «Мистецтво», біля якого гуртувалось чимало тогочасних митців, включаючи Павла Тичину. Ще з 1911 року Гнат Михайличенко почав писати вірші, а згодом і прозу. Саме в жанрі малої прози досяг найбільших висот. Творчість Г. Михайличенка належала до лівого авангардного мистецтва, недаремно у Києві у 1921-1925 рр. діяв експериментальний театр лівого напряму імені Гната Михайличенка. Вершиною його творчого доробку був «Блакитний роман» – один з найекспериментальніших в тогочасній українській прозі, який став предтечею майже всіх новаторських спроб в українській літературі ХХ століття.

Політична діяльність Гната Михайличенка стала причиною його ранньої загибелі. Українські есери (боротьбисти), як показала в подальшому історія, вступили в «хибний союз» з ідейно близькими російськими більшовиками, разом з якими боролись за владу в Україні часів революції. У 1919 р. був наркомом освіти УСРР, а з приходом у кінці серпня до Києва Добровольчої армії А. Денікіна перейшов на нелегальне положення. В листопаді того ж року був заарештований разом з поетом Василем Чумаком денікінською контррозвідкою, яка повідомила, що при спробі втечі вони були розстріляні.

Павло Тичина присвятив вірш-реквієм «Гнатові Михайличенку» у збірці «Плуг» (1920):

«…Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш,-
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…» [1919-1920]

***

За результатами досліджень наукового відділу фондово-експозиційного відділу Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві на сайті цього музею у цьому році з’явилася цікава публікація, яку пропонуємо читачам Краснопілля Інфо.

Нестерчук Д.В.
Раритетний документ авторства Гната Михайличенка у фондах Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві

Літературно-меморіальний музей квартира П.Г. Тичини в м. Києві продовжує публікувати розвідки, повідомлення, статті. Сьогодні до Вашої уваги розвідка “Раритетний документ авторства Гната Михайличенка у фондах ЛММК П.Г. Тичини в м. Києві”. Історія цього документа сягає часів Національно-визвольних змагань України 1917-1921 рр., що однозначно перегукується з теперешніми важкими воєнними часами, які випали на долю нашої країни.

Літературно-меморіальний музей-квартира П.Г. Тичини в м. Києві містить у своїх фондах не тільки особисті речі, творчі та біографічні документи Павла Тичини, але і матеріали інших митців, друзів та соратників поета.

Чого лише варта спадщина семінарського друга поета Аркадія Казки. У фондах музею зберігаються рукописи його віршів та листа до Павла Тичини. На початку 1990-х років вони були опубліковані у збірнику поезій Аркадія Казки. Укладачем збірника був літературний секретар, а згодом біографіст Павла Тичини, Станіслав Тельнюк. З цими рукописами Станіслав Тельнюк познайомився ще при житті Павла Григоровича. Поет, на схилі своїх літ, показував молодому літературознавцеві рукописи віршів свого, трагічно загинувшого друга, на той час забутого та замовчуваного поета.

Та окрім матеріалів творчого доробку Аркадія Казки, у фондах музею, зберігаються матеріали: Миколи Зерова, Максима Рильського, Миколи Вороного, Григорія Верьовки, Василя Касіяна, Юхима Михайліва, Станіслава Футорянського та багатьох інших. Це матеріали різного характеру: рукописи віршів, епістоли, малюнки, клавіри. До речі, в цьому році якраз з документів інших митців, що відклались у фондах музею Тичини, до чергової річниці дня народження поета була підготовлена виставка «Творчий перегук» (творчий та дружній зв’язок Павла Тичини та інших митців).

Одним з таких документів є зразок оформлення титульної сторінки власного твору відомого українського письменника початку ХХ ст. Гната Михайличенка «Тека дрібних речей» 1919 року.

Зберігається документ у секції архіви. Це невеликий аркуш пожовклого цупкого паперу, на якому темно-зеленими чорнилами у авторській стилістиці друку написано – «Ігнатій Михайлич. Тека дрібних речей. 1919.». Ігнатій Михайлич – псевдонім, присутній в багатьох творах Михайличенка. Відомо, що Михайличенко мав хист до малювання і оформлював власні твори. Так, наприклад, обкладинка тюремного журналу «За ґратами», авторства письменника, стилістично схожа на наш малюнок (насамперед стилістикою літер). Яким чином він опинився у Павла Григоровича невідомо. З Гнатом Михайличенком Тичина, як відомо, був близький по журналу «Мистецтво», «Музагет» у 1917-18 рр. Більш всього, що після трагічної загибелі Гната Михайличенка (20 листопада 1919 р.) Павло Тичина взяв на пам’ять цей малюнок із особистих речей письменника, або хтось йому передав.

Так, ким же був цей оригінальний, контраверсійний і тим самим геніальний письменник української літератури початку ХХ століття, автор неперевершеного і новаторського «Голубого роману»?

Народився Гнат Михайличенко у 1892 р. в селянській родині української слободи Студенка Курської губернії (нині це Миропілля Сумської області). 1907 року закінчив Миропільську двокласну взірцеву школу, після чого вступив до фельдшерської школи м. Курська, яку відразу ж і залишив. З липня 1907 р. вчиться у середній сільськогосподарській школі с. Лозовеньки (Харківщина). Вроджений дух непокори і вільнодумства проявився у ньому рано — Михайличенко не відвідував уроки закону Божого, не ходив до церкви, за що постійно мав неприємності. В. Гадзінський припускає, що вже тоді він був членом партії соціалістів-революціонерів. Із переїздом у 1912-1913 pp. до Москви вступає до університету ім. Шанявського, з якого у 1914 році був відкликаний на військову службу до піхотного полку в Замості, хоч і мав, як студент, тимчасове звільнення. Його несподіване дезертирство до Австрії навесні 1914 року більше схоже на виконання «партійного доручення».

Влітку він нелегально повернувся до Харкова, а вже у січні 1915 р. арештований у підпільній друкарні разом із іншими есерами. Під час допиту Гнат Михайличенко назвався В. В. Гаєм — за цим партійним псевдо він і надалі проходитиме по жандармських документах. Ув’язнення відбував спочатку у Харківській губернській тюрмі, де умови були досить терпимі, арештанти мали можливість листуватися, видавати рукописний журнал «За ґратами», але невдовзі був переведений до каторжної тюрми на Холодній горі. Там Гнат Михайличенко важко захворів, потрапив до тюремного шпиталю. Тільки після втручання прокурора його було переведено назад до в’язниці. Є всі підстави припустити, що саме під час першого свого ув’язнення він почав писати художні твори. У грудні 1915 року відбувся судовий процес. Вирок був жорстоким: шість років каторги (заміненої засланням) і довічне поселення в Сибіру, куди лише 22 жовтня 1916 року вирушив етап. Про той період життя письменника не збереглося достеменних свідчень, так само як немає їх і про його повернення в Україну у 1917 році, вже після лютневої революції.

Відтоді розпочинається новий період активного політичного життя Гната Михайличенка. У складних ситуаціях революційних літ стрижнем його ідеологічних переконань, як зазначає В. Гадзінський, завжди була «боротьба за визволення України й за революцію». Він залишається есером, після розколу Української партії соціалістів-революціонерів стає одним із лідерів її лівого крила. Отже, він був «лівим» есером. Саме за це у січні 1918 року його разом із одинадцятьма іншими членами ЦК УПСР арештовує Центральна Рада. Цю ситуацію В. Гадзінський пояснює так: «Це вже не був арешт царськими жандармами. Це права Україна хотіла заткнути уста сильній лівій течії, що вийшла з низів селянського руху». Від десятиденного арешту та ймовірного розстрілу його «порятував» вступ до Києва війська Муравйова. Але воля для нього була надто короткою: у квітні до влади прийшов гетьман П. Скоропадський, що ввів на Україну німецькі війська. Михайличенко був арештований утретє і посаджений до Лук’янівської в’язниці. Але йому вдалося втекти й уперше переховатися на дачі на березі Дніпра, неподалік Видубицького монастиря, що одержала підпільну назву «На Кручі».

Коли на зміну гетьманщині та кайзерівщині знову повернулася більшовицька влада, для Г. Михайличенка настає час найбільш напруженої політичної і особливо літературної діяльності. Разом із М. Семенком він заснував перший пореволюційний літературно-художній журнал «Мистецтво», символістський альманах «Музагет».

Готував до видання новий двотижневик «Прийдешнє», альманах «Зшитки боротьби». Разом із В. Елланом редагував книгу «Культура пролетаріату», упорядкував та відредагував збірник про свого бойового побратима «Богдан-Олександр Зарудний» (X., 1919), книжку А. Заливчого «З літ дитинства. Новели» (K., 1919), редагував та ілюстрував збірник творів В. Чумака «Заспів» (K., 1920).

У квітні 1919 р. виступає з доповіддю «Пролетарське мистецтво» на засіданні дискусійно-академічної комісії Всеукраїнського літературного комітету при Наркомосі УРСР, що стала основою його статті під такою ж назвою (нею відкрилося перше число «Мистецтва»). Йому належать також літературознавчі статті: «Андрієві Заливчому. Згадки і вражіння», «Той, чиє життя було твором мистецтва», «Volo pacem aeterman (3 приводу прочитаних новел Б. О. Зарудного)». Але ця натхненна літературна робота невдовзі була знову перервана. На початку травня 1919 року його призначають наркомом освіти України, а наприкінці травня посилають емісаром у Галичину.

Восени 1919 р. Київ зайняли денікінці. Михайличенко знову переховується «На Кручі». Дописує «Блакитний роман», останні новели, налагоджує підпільну роботу. Там було вирішено створити т. зв. групу «Здорового футуризму», до якої мали увійти Г. Михайличенко, В. Чумак, В. Еллан-Блакитний, М. Семенко, Д. Гончаренко та Клава Ковальова. Пізно увечері 20 листопада на дачі якраз і відбувалося чергове їхнє зібрання, що закінчилося арештом денікінцями Г. Михайличенка, В. Чумака, Клави Ковальової та їхнім розстрілом. Де це відбулося і за яких обставин — назавжди лишилося невідомим[1].

Перед нами постає декілька питань. Що це був за твір останнього року його життя? Чи це окремий роман? Чи збірка невеликих оповідань (притаманній його творчої біографії)? На жаль, не вдалося знайти цю працю, в повному зібранні його творів 1929 року, упорядковане В. Гадзінським (https://elib.nlu.org.ua/view.html?id=8702). Крім того в цьому зібранні надрукована його бібліографія, проте цей текст відсутній. За консультацією ми звернулися до науковців Інституту літератури України ім. Т.Г. Шевченка, які займалися творчою спадщиною Гната Михайличенка – Раїси Мовчан та Богдана Цимбала.

Раїса Мовчан – «Ніколи не траплявся мені твір із такою назвою. Певно, це запланована ним збірка малої прози, яка так і не з’явилася, насамперед через смерть автора. Очевидно, він про неї думав, планував, переховуючись на “Кручі”. Можливо навіть, компонував – але денікінська розвідка, яка заарештувала Гната Михайличенка, під час трусу, ті матеріали вилучила. Хто зна… Ніхто з його сучасників, які писали колись про нього, такої назви не згадують. А невидані речі, як знаємо, в бібліографії не потрапляють. Крім того, не схоже, щоб це була назва окремого твору. Ось така моя “гіпотеза” щодо цієї цікавої знахідки.»

Богдан Цимбал – «Я схиляюся до думки, що “Тека дрібних речей” – це назва не окремого твору, а циклу, чи планованої збірки. Проте посутніх аргументів навести не можу. Із прижиттєвих публікацій Г. Михайличенка у періодичних і продовжуваних виданнях, на які я подеколи натрапляв, не пригадую, щоб хоч десь фігурувало, що це з “Теки дрібних речей”, як, наприклад, у публікації (на жаль, не прижиттєвій) “Погрози невідомого” у “Зшитках боротьби”, де читаємо: З тюремних зшитків. Міркую, що це назва циклу чи збірки саме тому, що вона краще підходить для цього, аніж для окремого твору. Хоча, звичайно, також можу помилятися.»

Отож, найвірогідніше, з усіх наявних аргументів та здогадок, що це втрачений твір або збірка оповідань. Можливо навіть тільки запланована, адже залишився лише підготовлений аркуш оформлення майбутньої публікації.

Зрозуміло одне: як часто митець та його творчість стає заручником політичних перипетій, революцій, війн. Особливо, це стосується нашого теперішнього часу. Коли ідеологи та реалізатори ідеї «единой і неделимой», як і сьогодні, так і в 1919 році нищать все українське. Проте наш дух незборимий, перемога буде за нами!

Павло Тичина залишив такі віршовані рядки, присвячені Гнату Михайличенку:

«Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…».

1 Раїса Мовчан. Гнат Михайличенко і його проза //Київська старовина. – 2000. – № 4. – С. 84-91.

Завідувач наукового відділу фондово-експозиційного відділу
НЕСТЕРЧУК Дмитро Васильович

Джерела:
https://uk-ua.facebook.com/PavloTychynaFlat/posts/pfbid
Pavlo Tychyna Flat & Museum Музей-квартира Павла Тичини (Київ)
27 вересня 2022
http://tychynamuseum.com.ua/nesterchuk-d-v-rarytetnyj-dokument-avtorstva-gnata-myhajlychenka-u-fondah-literaturno-memorialnogo-muzeyu-kvartyry-p-g-tychyny-v-m-kyyevi/
Нестерчук Д.В. Раритетний документ авторства Гната Михайличенка у фондах Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві
Published by admin on 1 Квітня, 2022