Ще рік тому – водій Швидкої, виконроб, автомеханік та актор театру і кіно. Тепер – добровольці, що захищають країну від Бахмуту до Сумщини. Історії та погляди цих різних за віком і професіями чоловіків стали схожими після повномасштабного вторгнення. Всі вони, не маючи військового досвіду, пройшли підготовку «з нуля», та стали тими, хто тримає українські позиції в найгарячіших точках фронту.
Під постійними обстрілами, в промерзлих окопах ці чоловіки воювали за Парасковіївку та Красну Гору, населені пункти, через які окупанти намагались оточити Бахмут.
Після ротації вони боронять кордони Сумщини. Всі четверо впевнені, що на Краснопільщині більше ніколи не повториться 24 лютого 2022 року. Їх впевненість підкріплює не тільки віра в сили та засоби ЗСУ, але й у наше населення
Журналісти “Перемоги” поспілкувалася з військовими про їх шлях до війська, значення в їх житті Бахмуту та відносини з мешканцями Сумщини. Їх відповіді в чомусь схожі, в чомусь різні, але в одному вони однозначні – вони мають закінчити цю війну Перемогою, щоб не довелось її продовжувати їх дітям й онукам.
«ДІД» (59 років): Від “асвабадітеля” до рятівника поранених
Він сидить навпроти, сміється з жартів, але очі залишаються чомусь невеселими. «Мабуть втома і роки даються взнаки», – подумалось мені на початку знайомства. Тоді я ще не знав справжньої причини його суму. «Дід» – найстарший з моїх співрозмовників, і на питання, скільки йому років, з усмішкою відповідає: «Завтра буде 59». Побратими навколо Діда цю відповідь зустрічають дружніми оплесками. Для них ця відповідь стала несподіваним сюрпризом. З-поміж них він єдиний, хто не лише проходив строкову військову службу ще за Радянського Союзу, а й брав участь у «екзотичній» Ефіопсько-сомалійській війні (Огаденська війна або Ефіопсько-сомалійська війна — військовий конфлікт між Сомалі та Ефіопією у 1977 – 1978 роках за регіон Огаден, Ефіопія. Найцікавішим моментом конфлікту, була зміна пріоритетів СРСР від поставки допомоги Сомалі до підтримки Ефіопії, яка раніше була союзником США. Війна закінчилася, коли сомалійські війська залишили Огаден і було оголошено перемир’я). Хоча це назва екзотична, насправді бійня там була страшна, каже чоловік, і додає, що в ній він теж ніби був «асвабадітєлєм». Минули роки, а «Дід» й досі не зрозумів, за що вони там воювали.
– Приїхали ми туди не військовими, а «футболістами», так ними й поїхали. Але то була справжня війна. Знаєте, я боюсь, щоб росія не застосувала у нас тактику, що союз застосовував у тій війні, а вона може. Тому я сьогодні воюю, щоб знищити це зло, вигнати його з нашої Землі, – розповідає чоловік.
Але не лише через це він сьогодні в українському війську… До трагічного лютого минулого року він жив цивільним життям, працював водієм швидкої, а 25 лютого 2022 року разом з сином пішли захищати свій обласний центр, своїх дітей і батьків.
– А вже третього березня наш підрозділ, що захищав місто, потрапив під авіаудар. Мій син, якому було 33 роки, загинув, – Дід переходить на шепіт та робить довгу паузу. Тема важка та викликає багато болю. Але за хвилину чоловік опановує себе та вже впевнено продовжує. – А я залишився в ЗСУ, й далі роблю свою роботу, вивожу поранених. Коли є вільний час, чаклую біля своєї автівки, щоб не підвела у найвідповідальніший момент, адже від нас з нею залежить життя поранених хлопців.
«Дід» розповідає, що за час війни, це його другий автомобіль, перший «героїчно загинув» між Соледаром і Бахмутом – на Красній Горі.
– Приїхав за пораненими, вийшов привітатись із побратимом і саме в цей час з міномету прилетіло. Добре, що нікого в автівці не було, а так би все, кінець… Було, що й раніше поряд вибухало, але тут пряме влучання, без шансів. Це вже не перша наша ротація, тепер тут, у ваших краях службу несемо. На Краснопільщині дуже красива природа, водойми, особливо зараз, навесні. А ще дівчата у вас вродливі, люди просто неймовірні, принаймні ті, з якими познайомився і які нам допомагають. А допомагають усім, від продуктів до ремонту техніки. Вони вірять, що ми їх захистимо і ми це обіцяємо.
«РАМЗЕС» (31 РІК): «НАЙСТРАШНІШЕ ТАМ – ЦЕ ТИША»
– Чому «Рамзес»? Не знаю, якось само собою «приклеїлось», – розповідає чоловік, який до війни працював на станції технічного обслуговування автомобілів. – 23 лютого минулого року увечері після роботи прийшов до тренажерного залу і помітив дивну картину, що зал, у якому раніше було не протовпитись, того дня був порожнім, лише чотири чоловіки. Ще й порадів тоді, а рано вранці зателефонував друг і сказав, що війна. Спочатку не повірив, а потім сумніви зникли. Строкову не служив, тож після мобілізації довелось з нуля опановувати військові знання.
Чоловік зізнається, що до війни не придавав значення закликам не використовувати під час святкувань гучних феєрверків, тепер же радикально змінив свою думку.
– На Бахмутському напрямку трішки повоював. Коли повернувся звідти, до тиші довелось звикати. Там стає страшно саме від тиші, якби це дивно не звучало. Там «арта», авіація працює з обох боків, про кулеметну і автоматну стрілкотню взагалі не говорю, і раптом, як наче по команді – дві години тиші. Як правило після такого затишшя розпочинаються ще запекліші бої, і ти ці дві години чекаєш чого завгодно.
«Рамзес» мовчки слухає розповідь свого старшого побратима «Діда», а коли той замовкає, додає:
– Водії, особливо швидких допомог, – це неймовірні люди. Інколи заїжджали туди, де й пішком ніхто йти не наважиться, буквально стикались лоб в лоб з орками, якби лише евакуювати поранених. А ще на війні, хочеш чи ні, але повіриш у диво. Якось під час ротації із позиції потрапили під інтенсивний вогонь, але зуміли проскочити. Коли виїхали у більш-менш безпечне місце, до нас підходить побратим і запитує, хто сидів на такому то місці.
Кажу: «Я, а що?»
«На, візьми на пам’ять, якраз на рівні голови у сидінні застрягла» – і віддає ошелешеному хлопцю кулю, яку щойно витяг із рятівного підголівника. І таке трапляється на війні.
«ВАНЯ», 28 років: «Ворог дуже близько»
Він – наймолодший з четвірки побратимів, зброю до рук взяв 24 лютого, як тільки зрозумів, що почалась війна, хоч до цього навіть строкової не проходив.
– Я виконробом працював, і того дня був на роботі, коли зателефонував мій друг і повідомив, що, мабуть, війна починається. А оскільки товариш мій, ще той жартівник, тому не відразу повірив, – розповідає свою історію «Ваня». – А коли вийшов на вулицю і побачив черги біля АЗС, усвідомив, що жарти закінчились. Зібрались з друзями, поїхали, куди потрібно, отримали зброю і приступили до оборони нашого міста. Ми не були професіоналами, військову науку проходили в боях. Дивишся, ніби паркан високий, щоб здолати його у броніку, треба драбину ставити, а коли чуєш гул літака, перестрибуєш через нього, як через іграшковий, якби лише встигнути в укриття. А коли звільнили свою область, вирушили під Бахмут.
На питання, чи страшно було під Бахмутом, Ваня знизує плечима: А що боятись? Ми для себе все вирішили ще 24 лютого. Як там кажуть у народі: знав би де впадеш, то соломи б простелив. Ніхто не знає, яке на нього чекає завтра, можна й на вулиці перечепитись і розбити собі лоба. Звичайно, якщо порівнювати бої за наш обласний центр і бої під Бахмутом, то це зовсім інше. Спочатку навіть не зовсім орієнтуєшся, де хто через постійні інтенсивні бої. Ти увесь час «на взводі», присідаєш при кожному пострілі, а через пару днів звикаєш і на вибухи просто не звертаєш уваги. Наша задача була простою – тримати окремо визначений рубіж і ми з нею справились.
Після Бахмуту служба на Сумщині видається Вані спокійнішою, але й тут небезпека відчувається в повітрі.
– Так, тут, де ми сьогодні несемо службу, тихіше, порівняно з тим, звідки ми повернулись, але на будь-який шум реагуємо вже як військові, а не цивільні. Не віриш, що то їжак пробіг, а йдеш і перевіряєш, ворог дуже близько, і може бути все, що завгодно.
«ГОВЕРЛА», 38 років: Актор у берцях
Достатньо лише глянути на цього велетня, щоб більше не виникало питання, чому він обрав собі саме цей позивний.
– Так, через статуру, та й родом я з тих країв, – усміхається людина-гора і продовжує дивувати своєю довоєнною біографією. – Я актор театру і кіно, а тепер ось рік у берцях. 23 лютого минулого року до мене у гості приїхав знайомий, ми погуляли містом, увечері провів його, а коли повертався, помітив, що завжди людний центр міста практично порожній. Не знаю, чи почали містяни вже тоді виїздити у передчутті війни, але швидше за все вони просто завмерти у тривожному очікуванні. А вночі до мене постукав сусід і сказав, що почалась війна. Пішов добровольцем боронити наше місто, а коли обласний центр звільнили, коли кацапи відійшли, наші підрозділи готувались і чекали нових наказів.
Новим наказом для Говерли стала оборона сходу країни.
– Ми їхали туди «зарядженими» бити цю нечисть, дати оркам по зубах. Чи страшно було, коли дізнались про ротацію на Бахмутський напрямок? Звісно, але на все воля Божа.
Воїн розповідає, що з боку ворога під Бахмутом були й спецпідрозділи рф, але здебільшого «вагнерівці», які штурмували позиції так званими «хвилями».
– Перші загони запускали без броніків, лише із стрілецькою зброєю і боєкомплектом. Бігли вони стільки, скільки могли, потім закріплялися на тому клаптику, залишали там БК і поранених. А вже інша група заходила на ці позиції лише у бронежилетах, але без боєкомплекту. На різних позиціях були різні ситуації. Було так, що через щільний вогонь не можна було і голови підняти, закидали ворожий кулемет гранатами – настільки близько були один від одного.
Тепер чоловік служить у нашій області та щиро захоплюється мешканцями регіону.
– Допомагають нам люди в усьому. Сумщина взагалі дуже вирізняється серед інших регіонів, де нам доводилось бувати. Може тому, що на власні очі побачили, яке насправді страшне обличчя має «руській мір». Знаєте, мало вигнати ворога з нашої землі, нам треба і самим кардинально змінюватись у ставленні до країни, до проявів корупції, один одного, інакше ми нічим не відрізнятимемось від росіян. Так, як було до війни, більше не буде. Тому ми, хто сьогодні взяв до рук зброю, хочемо завершити її, щоб цього не довелось робити нашим дітям. Щоб в майбутньому ці покидьки навіть думати боялись про напад на Україну!
***
У нас ще багато історій, тож залишайтесь з нами, підтримайте «Перемогу».
Передплата на «Перемогу» не закінчується ніколи. Щоб отримувати Краснопільський часопис з нового місяця, необхідно оформити передплату до 20-го числа попереднього місяця. Маємо ще одну приємну новину, починаючи з другого півріччя “Перемогу” можна передплатити і отримувати в будь-якому куточку Сумської області!
Тисніть на посилання внизу. Це займе у Вас лише кілька хвилин!
https://peredplata.ukrposhta.ua/index.php?route=product/product&code=500000018&product_id=116366
Спілкувався О. МОЦНИЙ
Джерело:
https://krasnews.com.ua/lyudy/pislya-bahmutu-istoriyi-chotyroh-voyiniv/
Після Бахмуту. Історії чотирьох воїнів
19.05.2023
