Чимало людей, які виїхали з окупованої території, скористалися інформацією та розповідями реальних людей, про їх виїзд з окупації, які були розміщені в тематичних групах в соціальних мережах. Пропонуємо вам три реальних історії про виїзд з тимчасово окупованої Херсонщини, якими люди поділилися в соціальних мережах.

Два кілометри — приблизно таку відстань необхідно пройти пішки тим, хто хоче виїхати з тимчасово окупованих територій України через росію гуманітарним коридором Колотилівка (Білгородська область) — Покровка (Сумська область).

Ділянка дорога між Колотилівкою та Покровкою. Фото “Трибун”

Єдина проблема — через обстріли на кордоні та фільтрацію перехід може затягнутися на кілька годин. Нижні Сірогози.City зібрали три історії людей, які подолали цей шлях.

Далі — пряма мова.

Анонімна історія

Виїжджали з приватним перевізником з Нової Каховки до Києва через Колотилівку. Менше ніж за два дні, о 7 ранку вже були у Києві.

Їхало нас четверо: я — жінка 48 років з Нової Каховки, жінка 73 роки із Залізного Порту, та подружжя: чоловік (75 років) з дружиною (71 рік) з Маріуполя.

За мною до Нової Каховки, в день виїзду, приїхав о 15:00 на легковому авто водій Сергій. Він забрав мене прямо біля будинку і ми поїхали забирати другу пасажирку. Після чого виїхали в напрямку Маріуполя. Водій був ввічливий, спокійно відповідав на всі запитання та роз’яснював що, кому і де краще відповідати.

До Маріуполя доїхали дуже швидко та комфортно, робили зупинки за вимогою. Коли проїжджали Маріуполь – це була просто жесть, картина не для людей зі слабкими нервами. На початку міста, для “красивої картинки”, побудували трохи більше десятка нових будинків, а далі все повністю зруйноване. На місці, заводу “Азовсталь” наразі просто груда металу і купа каміння.

Таким став Маріуполь після приходу “руського міра”. Фото з соцмереж

У Маріуполі забрали літнє подружжя та поїхали далі.

Дорогою водій роз’яснив, як поводити себе на КПП у Новоазовську. Не можна було розповідати, що ми їдемо до Колотилівки, адже тоді людей не випускають і розвертають назад. Усім слід було придумати “легенду” до кого ми їдемо в росію.

На блокпостах документи практично не перевіряли. Ми проїжджали їх без зупинок. До Новоазовська прибули о 22:30. Легкових авто на кордоні було небагато.

КПП “Новоазовськ”. Фото: yandex.ru/maps/org

У жінки із Залізного Порту було два паспорти — російський і український. У мене та подружжя з Маріуполя — українські паспорти. Бабусю з російським паспортом пропустили відразу, пенсіонерів з українським також (так як тут відіграв роль вік моїх попутників), а мене відправили у сусідню будівлю (на кшталт вокзалу) на “розмову” з представниками ФСБ.

Мені дали заповнити анкету. Там були питання: до кого їдете; скільки вам років; чи є родичі або друзі в ЗСУ. Треба було заповнити згідно зі своєю “легендою”. Тож рекомендую продумувати все до дрібниць. Обов’язково питають чи підтримуєте “СВО” (радять обирати “так”, інакше будуть проблеми). Під час розмови були питання, схожі із тими, що в анкеті.

Телефон забрали на перевірку. Перевіряли усі контакти, фото та відео, записали IMEI (International Mobile Equipment Identity) телефона. Після чого зняли відбитки усіх пальців, зробили фото обличчя. Телефон повернули одразу, а паспорт відправили чекати у цій же будівлі. Я прождала більше години поки його повернули.

Наше авто пройшло перевірку, речі попросили віднести у будівлю та пропустили через сканер, нам звеліли пройти через рамку-металошукач.

Тож після всіх перевірок в 00:00 ми виїхали з Новоазовська.

Зв’язок по росії у роумінгу практично не ловив. На деяких заправках був інтернет. Але водій роздавав інтернет зі свого телефона за необхідністю. На заправках є туалети, магазини та кафе. О 2:00 ми зупинились біля придорожного ринку та спали до 4:00.

По росії нас ніхто не зупиняв, проблем не було. Вже о 13:00 ми були в Колотилівці, оплатили проїзд водію. В цілому дорога з Нової Каховки до Києва обійшлася мені в 25 000 рублів, або 12 000 гривень. Оплачувати можна готівкою у будь-якій валюті або переказати на карту.

Скріншот google.com/maps

Дорогою водій попередив, що необхідно сховати російські сім-карти та рублі, адже їх забирають. Але у нас це не перевіряли, тож нічого не забрали.

В Колотилівці ми зайняли чергу на російській митниці. Там є майданчик, куди приїжджають автобуси і машини. Поруч встановлений біотуалет і є звичайний туалет з водою. Також є магазинчик з продуктами. Перед нами вже стояли два легкових авто та мікроавтобус. Водій пішов домовлятися про місце у черзі. Ми чекали хвилин 20, потім він нас забрав та відвіз на КПП.

На російському кордоні перед нами була група приблизно 25 осіб і нас приєднали до них. Ми пішли на митницю на перевірку. Серед групи були люди з інвалідністю. На вході перевірили документи і у кого були російські паспорти — запропонували їх повернути водію. Але люди забрали їх з собою.

Ми прийшли на пост, де стояло два столи для огляду особистих речей. Людей було багато, тому огляд проводили поверхово, але маленькі сумки та барсетки перевіряли ретельно. Кількість усіх грошей в усіх валютах не має перевищувати 10 000 доларів. Якщо сума більша — її треба задекларувати. Заборонено перевозити чужі документи, якщо такі знайдуть — заберуть.

Під час перевірки я була серед останніх разом з пенсіонерами, тому у мене телефон не забирали. А так забирали телефони, ноутбуки та планшети на перевірку лише у підлітків та молоді. У всіх зібрали паспорти та відправили нас чекати.

Після перевірки повернули техніку та документи і сказали, що ми можемо йти. До українського КПП (у Покровці Сумської області) потрібно було пройти пішки 2 кілометри. Дорога ця трохи важка, але загалом нормальна. Раніше це був асфальт, а зараз щебінь. Практично всі несли сумки у руках. У мене була валіза на коліщатках. Йти було важкувато, але цілком можливо і не так важко, як багато хто писав.

Гуманітарний коридор Колотилівка — Покровка. Фото “Суспільне Суми”

Я йшла повільно, щоб не зламати коліщата на валізі. Вздовж дороги дуже багато покинутих речей, пляшок з водою, взуття, зламаних сумок та валіз, навіть трапився зламаний інвалідний візок. Тож перед тим як йти, варто розраховувати свої сили, і брати ту кількість речей, які зможете донести. Але у нашій групі всі дійшли нормально.

Коли ми добралися до українського пропускного пункту — нас зустріли наші військові. Сказали посидіти і почекати автобуса, який має забрати нас та відвезти на фільтрацію. Російські паспорти, а також паспорти лнр та днр попросили здати.

Ми прийшли на КПП Покровки о 15:00, а о 20:00 було завершено фільтрацію. Після чого ми подзвонили нашому перевізнику, і він пояснив як знайти волонтерів, які на мікроавтобусі відвезли нас на залізничний вокзал у Сумах. Там на нас чекав водій легкового авто Антон, який повіз нас далі. Ті люди, які не встигли того дня пройти фільтрацію — залишилися на ніч у Краснопіллі. Волонтери влаштували їх на ночівлю.

З Сум ми виїхали о 21 годині і о першій ночі вже були на під’їзді до Києва. Так як була комендантська година — заночували на заправці неподалік Борисполя, спали в авто.

Прокинулися о 5 ранку і вирушили в дорогу. І вже о 7-й годині мене підвезли прямо під під’їзд мого будинку. А моїх попутників повезли до Одеси.

Вся поїздка зайняла півтори доби. Величезна подяка перевізнику та водіям Сергію і Антону. Хлопці молодці, їдуть дуже швидко та обережно. Усім, хто хоче виїхати на Батьківщину — бажаю легкої дороги.

Анонімна історія

Хочу розповісти нашу історії виїзду з Херсонського регіону. Виїжджали з перевізником і це було найкращим рішенням. Їхали через КПП Колотилівка (Росія, Білгородська область).

Забрали нас легковим авто з дому о 4-й ранку. Потім через 2 години була пересадка. Далі вже їхали бусом. Їхали дуже швидко і впевнено. Водії, одразу помітно, — майстри своєї справи.

На блокпосту в Новоазовську ретельно перевірили всі наші речі. Запитували стосовно того, до кого їдемо, як надовго, чи збираємося повертатися назад. Людям похилого віку запитань не ставили і спілкуються вибірково.

КПП “Новоазовськ”. Фото “Сегодня”

Хоча була черга, нас на КПП надовго не затримали, і вже через півтори години ми поїхали далі.

В дорозі зупинялись за потребою — коли комусь раптом щось було потрібно. Також були зупинки, щоб трішки подихати свіжим повітрям, випити кави. Водії до всього ставилися з розумінням, за що ми їм дуже вдячні.

Весь маршрут подолали дуже швидко. Наступного дня ввечері вже були на КПП Колотилівка.

Контрольний пункт “Колотилівка”. Фото: yandex.ru/maps/org

Але увечері вже нікого не пропускали, і нам довелося повернулися на пару кілометрів назад і поселитися в хостел (до речі, безкоштовний). А вранці наступного дня, з 10 години на КПП вже почали пропускати.

Перевірку ми проходили приблизно 2 години, а далі — сіра зона. Від радості розуміння того, що попереду вже наша територія, ми дуже швидко рухалися. Все пройшло дуже добре. Нарешті побачили українських бійців.

“Наші!”, — крикнула жіночка, яка йшла разом з нами і заплакала.

З 10 липня на Сумщині діє рішення про добровільну евакуацію з прикордонної зони. Фото Віталія Кохана

Розповідь Алевтини

Спочатку скажу велике спасибі адміністратору чату, який розміщує інформацію про виїзд з окупованої території та людям, які залишили там свої історії про виїзд. Це дуже допомогло.

Однак було кілька моментів, до яких ми не були готові. Тому описую виїзд моєї мами з окупованої та підтопленої території Херсонщини. Зараз дуже багато хто намагається вивезти своїх батьків звідти.

Я в Україні, а моя мама в тимчасово окупованих Олешках. Їй 74 роки. Я вмовляла її виїхати понад рік. Двічі домовлялися про виїзд, але останньої миті вона відмовлялася.

Це перша проблема: людей похилого віку дуже складно вмовити виїхати з окупації. Причини: страх залишити “все нажите”, страх дороги, — наскільки я зрозуміла з розповіді мами, в окупації, у чергах за гуманітаркою завжди були люди, які розповідали про “жахіття” виїзду (кілька діб на кордоні, кинуть у полі…). Загалом маму вдалося вмовити (дякую цьому чату).

Друга проблема: гроші. Мама категорично відмовилася виїжджати платно, тож допомогли волонтери. За попередньою домовленістю, приблизно о 9:30, волонтери, які організовували виїзд, — вирушили з групою підопічних з Олешок. Кордон із Кримом перетнули приблизно о 18-19 годині. З документів у мами були український паспорт-книжка, російський паспорт (довелося отримати), пенсійне посвідчення.

Тих, хто евакуйовувався, привезли до Сімферополя, — погодували, поклали спати.

Третя проблема: невміння людей похилого віку користуватися мобільним зв’язком. Тож це вирішувалося за допомогою тих же волонтерів. Приміром, вони мені повідомляли про кожну точку переміщення моєї мами. Раджу налаштувати тих, хто виїжджає, не боятися просити волонтерів, щоб допомогли зв’язатися з рідними. Мама це зробила, і таким чином ми підтримували зв’язок.

Далі евакуаційну групу посадили на поїзд до Ростова. По приїзду їх зустріли, погодували, поклали спати. Наступного дня о 4:30 ранку посадили на поїзд до Білгорода.

До речі, попередньо з волонтерами ми погодили, щоб маму зустріли з поїзда у Воронежі, і щоб до пункту Колотилівка вона їхала в складі групи, а не сама.

Як і домовлялися — маму зустріли волонтери у Воронежі, погодували та привезли на ночівлю. Але у мами почалася паніка через невміння самостійно користуватися зв’язком, до того ж додалися втома і проблеми зі здоров’ям… Внаслідок чого піднявся тиск. Тож раджу наполегливо пояснювати людям похилого віку, щоб вони не боялися просити про допомогу волонтерів, з якими вони виїжджають: про зв’язок, поміряти тиск, дати таблетки…

Наступного дня до 9-ї ранку групу, в складі якої була мама, привезли до пункту пропуску Колотилівка. У цей день був обмін між Україною та росією, тож довелося чекати десь до 15–16 години, щоб почали пропускати.

Мама пройшла перехід між контрольно пропускними пунктами приблизно о 20:00.

Село Покровка, Сумська область. Червень 2023 року. Фото: “Суспільне Суми”

Через те, що мама перехвилювалася їй стало погано. Бо виходячи з Колотилівки, вона забула український паспорт на КПП. Завдяки тому, що вона була у групі, їй не довелося за ним повертатись. Люди, з якими вона чекала перепустки, вмовили російських вояк віддати їм паспорт і вони його принесли на українську сторону. Велике спасибі цим людям.

Знову тиск… Мама присіла осторонь і тихенько сиділа. Дякую волонтерам на нашій стороні, які зміряли мамі тиск, дали пігулку. Потім була фільтрація та ночівля.

Окремо щодо фільтрації.

На кордоні з Кримом мама сказала, що їде до сестри до Татарстану. Тож у неї не перевіряли ні телефон, ні речі. Така ж ситуація у Колотилівці. Мабуть тому, що це літня людина. На українській стороні перевіряли більш серйозно та ґрунтовно телефон і речі (сильно не переглядали). Тільки забрали російський паспорт.

Вранці наступного дня я зустріла маму у Сумах. Причому на моє прохання її підвезли на зупинку у місті.

Зустрілися…

Сподіваюся наша історія комусь допоможе.

Джерело:
https://nsirogozy.city/articles/306370/viizd-z-okupacii-tri-realnih-istorii-pro-evakuaciyu-z-livoberezhnoi-hersonschini-
Виїзд з окупації: три реальних історії про евакуацію з лівобережної Херсонщини
15 серпня 2023, 21:59