19 СЕРПНЯ МИНАЄ РІК З ДНЯ СМЕРТІ ІВАНА ГРИГОРОВИЧА ДЕЙНЕКИ

Добігає час, коли душа залишить цей обрій та полине у вись.

На жаль, словами важко загоїти на серці страшну рану від втрати, знайти слова втіхи, проте спогади про Івана Григоровича завжди будуть світлими.

Він жив, радів світу, людям, що оточують його, був відданий своїй справі.

Дейнека Іван Григорович народився 16 січня 1966 року в смт Краснопілля. Закінчив Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра Василенка за спеціальністю «Механізація сільського господарства». Трудову діяльність розпочав 1991 р. У 1993 році заснував та очолив фермерське господарство «Дейнека» у Краснопільському районі, де працював до останнього дня. У 2015-2018 рр. – очолював Краснопільську районну асоціацію фермерів та приватних землевласників. З 2018 р. був головою ГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників Сумської області».

Іван Дейнека декілька скликань поспіль був депутатом Краснопільської селищної ради. Активно брав участь в житті громади, один з найактивніших депутатів, ніколи не приймав рішень, поки досконало не вивчав спірні питання, що виносились на розгляд сесій. Постійно допомагав громаді, її соціальним закладам, Краснопільській лікарні, освітнім закладам.

З перших днів повномасштабної війни активно долучався до забезпечення функціонування закладів соціальної сфери, забезпечення правопорядку на території селища, до останніх днів свого життя допомагав військовим.

Іван Григорович Дейнека загинув як справжній Герой – збираючи вирощене збіжжя.

Нехай добрий, світлий спомин про Івана Григоровича назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була важливою у житті, проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив своє життя, завжди будуть сильніші, ніж смерть!

У нашій пам’яті Іван Дейнека назавжди залишиться добрим другом, доброзичливим колегою, надійним порадником, професіоналом своєї справи.

Глибоко сумуємо з приводу цієї непоправної втрати та висловлюємо щирі співчуття родині померлого.

Нехай земля буде пухом, а Царство небесне несе мир і спокій твоїй душі.

https://www.facebook.com/KrasnopilskaOTG/Краснопільська селищна рада
Краснопільська селищна рада
18.08.2023
…

Пропонуємо розповіді з Краснопільської газети «Перемога» про те, ким був і яким залишився в пам’яті рідних, друзів і всіх земляків Іван Григорович Дейнека:

https://krasnews.wordpress.com/2022/08/20/Війна збирає врожай
20.08.2022

ВИБУХ ПОЧУЛО ВСЕ КРАСНОПІЛЛЯ

19 серпня в Краснопільській громаді загинув Іван Дейнека, депутат місцевої селищної ради, голова ГО “Асоціація фермерів та приватних землевласників Сумської області” та фермерського господарства “Дейнека”. Він підірвався на міні, з’їхавши на узбіччя.

Вибух почуло все Краснопілля. З війною всі стали більш-менш професіоналами, визначили – міна вибухнула, “бо схожий звук був, коли комбайн у Грабовському підірвався”… А потім пішли перші дзвінки, перші повідомлення, перші сумніви: “А може не цей Іван?”, “Та я бачив Дейнеку годину тому, він би не встиг там бути…” “Що ви вигадуєте! Іван там кожну ямку, кожну стежку знає, він там всю війну проїздив, то не він…”

А потім все більше дзвінків – це правда… А тут приходить ось це повідомлення: “Дорогою їхав вантажний автомобіль ЗІЛ. Він розминався із зустрічною автівкою та з’їхав на обочину з дороги, проігнорував попереджувальні таблички “обережно, міни”. Вантажівка вибухнула, водій загинув на місці”

Хто ще міг в полі поступитись дорогою, як не Іван Дейнека, це він, в цьому цього сутність… Пишу, а все рівно сподіваюсь, що помилка, що то не в нашій громаді, не в нашому полі, не сьогодні, у це свято, коли всі відпочивають, крім справжніх фермерів, справжніх Українців, яким був Іван Дейнека, для якого Поле, Хліб, Україна були сенсом його життя.

Висловлюємо співчуття рідним і близьким Івана Григоровича.

Останнє інтерв’ю Івана Дейнеки для нашої газети. Як завжди, жодного зайвого слова, як завжди віра у краще. Таким ми його і будемо пам’ятати…

***

ІВАН ДЕЙНЕКА: «НА КРАЙНІЙ ВИПАДОК ПРОДУКЦІЯ БУДЕ, ГОЛОДНІ НЕ БУДЕМО. ЩО НАС ЧЕКАЄ ДАЛІ, ПОКАЖЕ ЧАС, СПОДІВАЄМОСЯ, ЯК ЗАВЖДИ, НА КРАЩЕ

Цьогорічна посівна кампанія відбувалася в умовах війни. Українські аграрії засіяли близько 75% відсотків площ. У Комітеті з питань аграрної та земельної політики переконані, що Україна здатна забезпечити власну продовольчу безпеку, а також мати відповідний залишок для гарантування продовольчої безпеки світу. Іван Дейнека, голова асоціації фермерів і приватних землевласників Сумської області розповів про складнощі та проблеми фермерів нашої громади стосовно проведеної посівної та очікуваних врожаїв.

– Іване Григоровичу, як відбувалася посівна у фермерів на Краснопільщині?

– Скажу так – тяжко. Але, в основному, всі відсіялися. Звісно, не так, як у минулі роки, коли у майбутні врожаї вкладали дуже багато.

У зв’язку з теперішніми обставинами, у меншому відсотку вносилися добрива, проблема була з пальним та його вартістю. Дехто з фермерів втратив частину сільгосптехніки.

Жалітися нічого, все ясно – війна. Небагато землі лишилося не засіяною, можливо, хто близько від кордону, залишив, але то в більшості товариств, холдингів. Важко сказати. Подивимося, що осінь покаже.

– Багато «подарунків» у полях лишили російські військові?

– Весною, дякувати Богу, на наших краях обійшлося все благополучно, всі живі-здорові. Звісно, багато чого повитягували з землі. Основна маса фермерів провела «розмінування» боронами.

– Незабаром жнива, зібрати врожай – це головне?

– Проблема не лише в жнивах. Проблема з пальним, з реалізацією продукції, але найбільша наша проблема – місцезнаходження, бо ми розташовані в такій зоні, яка не приваблива ні для банків, ні для інвестицій, ні для товарних кредитів. На даний момент, поки йде війна, наша громада внесена у зону бойових дій, поки щось важко говорити і стверджувати.

– Але ж аграріям мали надати кредити під мінімальні відсотки?

– Скажімо так, обіцяли видавати – не відмовили, але й не надали. У нас така зона, можна сказати червона, що зараз не завжди і машини на завантаження сюди хочуть посилати, як раніше. Мости зруйновані, логістика важка, об’їзні маршрути. А основна проблема для усіх аграріїв, не лише для фермерів та, що порти закриті і реалізація та вартість продукції впала. У декого з сільгоспвиробників ще минулорічний врожай залишився, цьогорічний нікуди складати. Проблем дуже багато.

– Про перспективи врожаю ще говорити зарано?

– Так. Як пройдуть жнива не знає ніхто. Зараз підгодовують, мотижать, займаються потихеньку польовими роботами. Звісно, того урожаю, що завжди був, не очікуємо, бо вкладено всього менше, у зв’язку з недофінансуванням та низькою реалізацією продукції. Також у багатьох фермерів на полях воронки залишилися такі, що треба машинами возити землю. Зараз немає сенсу їх засипати, бо невідомо, що буде далі. Тяжкий випадок у тих фермерів, які на нулі (на кордоні), але вони теж відсіялися, хоча робили це під звуки пострілів. Збирати врожай там буде тяжко. Раніше була якась перспектива, щось можна було прораховувати, на даний момент це нереально. Але на крайній випадок продукція буде, голодні не будемо. А що нас чекає далі, покаже час, сподіваємося, як завжди, на краще.

Дякую, Іване Григоровичу, за спілкування. Щедрих врожаїв усім нашим фермерам та сільгоспвиробникам, а також зібрати продукцію без втрат. Дай Боже нам усім тихих днів та ночей, миру та Перемоги.

О. КИСЛЕНКО,
Газета “ПЕРЕМОГА”

https://krasnews.wordpress.com/2022/06/30/25321/
ІВАН ДЕЙНЕКА: «НА КРАЙНІЙ ВИПАДОК ПРОДУКЦІЯ БУДЕ, ГОЛОДНІ НЕ БУДЕМО. ЩО НАС ЧЕКАЄ ДАЛІ, ПОКАЖЕ ЧАС, СПОДІВАЄМОСЯ, ЯК ЗАВЖДИ, НА КРАЩЕ
30.06.2022

***

ЛЮДИНА ЖИВЕ ДОТИ, ДОКИ ПРО НЕЇ ПАМ’ЯТАЮТЬ…

Час летить нестримно… І важко підібрати такі слова, які змогли би зменшити біль тих, хто втратив рідних або близьких. Проте світлі спогади про людину, яка чесно й гідно прожила своє життя, назавжди залишають по собі плоди її добрих справ. Саме таким залишиться в пам’яті рідних, друзів, знайомих Іван Григорович Дейнека, з дня трагічної загибелі якого 27 вересня минає 40 днів.

Жила Людина своїм звичним життям, жила, як вміла – чесно, своїми руками вирощувала хліб, допомагаючи іншим. Але це ще не подвиг, зауваже хтось. Тим паче у час війни, коли тисячі наших Героїв щодня, щохвилини ризикують життям, знищуючи ворога і визволяючи Україну. Справді, героїзм – поняття складне, відносне. Хтось у цей сумний період в історії нашої країни живе за принципом, що в житті завжди є місце подвигу, але треба триматись від того місця подалі. А хтось робить справу, навіть не задумуючись, що вчинив подвиг.

Скажу чесно, історію, про яку піде далі мова, знав ще за життя Івана Григоровича, навіть просив розповісти її для газети, але Іван, з притаманною йому скромністю відмахувався, мовляв, не на часі, от хай колись потім, може після перемоги…. Думаю, що тепер цей час прийшов.

Саме в екстреній ситуації людина показує своє справжнє обличчя. З початком вторгнення росії всі ми перебували в стані шоку і невизначеності. Іван Дейнека один з тих, хто з перших днів війни долучився до вирішення найнагальніших проблем життєдіяльності громади.

– То був страшний і складний час, і допомога Івана Дейнеки була неоціненна, причому в багатьох питаннях, – згадує Сергій Федорович Миронов, який на той час тимчасово виконував обов’язки голови Краснопільської громади. – Іван допомагав у зборі і доставці гуманітарної допомоги як цивільним, так і воїнам ЗСУ, Сумської територіальної оборони, займався доставкою ліків, облаштуванням пункту охорони правопорядку у Краснопіллі, функціонування місцевої лікарні. Коли постало питання доставки пенсії, він розвозив її пенсіонерам по своїй виборчій дільниці, в тому числі в Новодмитрівку, не боявся, хоч не так далеко від села перебували російські війська. При цьому він ніколи не жалівся, що використовує на все це власне пальне, навпаки завдяки його запасам пального ми якось протримались той місяць. Це був боєць, з яким можна йти у розвідку. Щоранку він сам приходив до мого кабінету з питанням: «Є проблеми? Допомога потрібна?».

Був він у мене і тоді, коли зателефонувала староста Грабовського старостинського округу Лариса Кремезна і хвилюючись, розповіла, що вже два дні у селі тяжко хворіє молода дівчина. Є підозра на апендицит, потрібна операція, але дорога від Грабовського практично до Краснопілля забита російською технікою, відтак ніхто з місцевих не погодився везти дівчину до лікарні.

Чесно кажучи, в той момент був у відчаї, адже екстренні служби теж відмовили, мовляв, на окуповані території швидка допомога не виїжджає. Іван Дейнека, який був свідком цих розмов, раптом запропонував: «Федоровичу, а давай я спробую «прорватись». Зрештою, то був єдиний шанс врятувати дівчину, тож разом поїхали до Хмелівської «розвилки», де тоді стояв російський блок-пост, покликали старшого і розповіли ситуацію. Після перемовин той зрештою дав згоду, але дозволив їхати лише Івану. Його «Нива» вирушила у супроводі російського «Тигра», я ж залишився чекати.

Час ніби зупинився, адже саме тоді росіяни відступали з Сумщини, були вкрай знервовані і злі, трапитись могло все, що завгодно. Зрештою, таки дочекався Івана Григоровича. Він не геройствував у своїй розповіді, а чесно зізнався, що було дуже страшно, що на перебування у Грабовському йому дали лише п’ять хвилин, як наслухався матів від росіян, які не хотіли поступатись дорогою його «Ниві», про ретельні обшуки, але дівчину він все ж до лікарні довіз.

Цю дівчину звати Юлія Плугіна. Дізнавшись, що готуємо статтю в пам’ять про Івана Григоровича, вона сама завітала до редакції, за що ми їй щиро вдячні, і повідала про той незабутній день, який міг стати для неї останнім.

– Мені було дуже погано вже кілька днів, була підозра на апендицит. Батьки місця собі не знаходили, адже мене терміново треба везти в лікарню, але ніхто не наважувався з односельчан, – розповідає Юля. – Щоправда свою «допомогу» запропонували росіяни, навіть військову техніку до будинку підігнали, обіцяли вже дорогою в машині зробити мені операцію. При цьому наполягали, щоб їхала я сама, без мами. Звичайно, у батьків навіть думки не було погоджуватись на таку маячню, адже був великий сумнів, що мене повернуть додому. Тоді мама зателефонувала нашій старості, пояснила ситуацію. Не знаю, як і про що вони домовлялись, але вже незабаром до приміщення сільради під’їхала «Нива». Мене поклали на заднє сидіння, мама поїхала зі мною.

Довкола стояли колони техніки, побачивши моє хвилювання, Іван Григорович порадив не дивитись в бік росіян. А мені справді було дуже страшно, особливо коли нас зупинили для обшуку. Іван Григорович намагався пояснити росіянам про мою хворобу, що мене краще не чіпати, але це на них не подіяло. Мене змусили вийти з машини, всіх ретельно обшукали, перерили «Ниву». Ці солдати були якісь злі, нервові, неприємно було все це. Зрештою відпустили. Щоб відволікти від поганих думок, Іван Григорович всю дорогу жартував, розповідав веселі історії. Так і приїхали у Краснопільську лікарню. Він поїхав у своїх справах, обіцяв розвідати обстановку, і в разі, якщо росіяни не знімуть свій пост в Самотоївці, якимись шляхами відвезти мене в Суми. А ще дав мені грошей… Зрештою, дорога на Суми вже була вільна, тож скоро мене швидка допомога доправила до обласного центру. Іван Григорович постійно телефонував, цікавився здоров’ям, а коли мене виписували, забрав нас з мамою з лікарні і відвіз прямісінько додому у Грабовське. Був у гарному настрої, адже росіяни покинули Краснопільщину, жартував всю дорогу, обіцяв у мене на весіллі погуляти… Потім ми ще кілька разів бачились у Краснопіллі. Коли почула, що він загинув, у мене був шок, не знаходила собі місця, кілька днів плакала. Я й зараз не хочу вірити, що його немає. Буду пам’ятати Івана Григоровича, адже він врятував мені життя…

Це розповідь лише про одну із багатьох добрих справ Івана Дейнеки. Не кожна людина може лишити по собі стільки щирих спогадів. Пам’ять про Івана Григоровича житиме завжди, усім нам його не вистачатиме…

О. МОЦНИЙ

https://krasnews.wordpress.com/2022/09/27/
ЛЮДИНА ЖИВЕ ДОТИ, ДОКИ ПРО НЕЇ ПАМ’ЯТАЮТЬ…
27.09.2022