Щира посмішка, добра душа і хоробре серце. Таким залишиться Володимир у пам’яті рідних, друзів, побратимів. Ще дев’ятнадцятирічним юнаком Володимир став солдатом, обравши службу за контрактом як альтернативну строковій. Брав участь у бойових діях на сході нашої держави. По закінченню терміну дії контракту повернувся до цивільного життя, працював у ДП «Агролісгосп». З перших днів повномасштабного вторгнення російського агресора Володимир став до строю. А 20-го жовтня повернувся назавжди додому на щиті.

Загинув молодий Герой 12 жовтня 2023 року поблизу селища Новопрокопівка Запорізької області. «Гарний, позитивний, добрий, навчався в міру своїх сил, підтримував ініціативи однокласників, був непоганим організатором різноманітних активностей, завжди готовий був прийти на допомогу. Це Людина, яка в перші дні повномасштабної війни разом з іншими такими ж відчайдухами, чергував у відділенні одного з Краснопільських банків. У цих хлопців була одна гвинтівка на кількох. Вони знали, що йдуть на ризик, але дбали про порядок, заспокоювали краснопільчан, щоб не було паніки. У квітні 2022 року, коли орки втекли з території нашої громади, ці хлопці-добробатівці перебували на блокпостах, потім Володя доєднався до ЗСУ.

Відкритий, щирий, привітний, завжди турбувався про своїх рідних, ніколи не ховався за спини інших. Такі, як Володимир Ганцев, мали б жити, народжувати і виховувати дітей… Але саме такі хлопці запитували самі в себе та один в одного: «Хто, як не ми?» і не ховалися, а йшли захищати усіх нас. Володя – це Людина, яку буду пам’ятати все життя», – з сумом згадує свого колишнього учня Олена Прийма, вчитель української мови та літератури, директорка Краснопільського ліцею №1.

– Знав Вову я давно, пам’ятав ще малим по школі, тоді він був Вова Ганцев, а от після 24.02.22 – він відкрився для мене як «Танчик». Тоді нас об’єднали спільні погляди – так утворився добробат. Більшість людей ніяк не пов’язаних з військовою справою, а от Танчик – вже був досвідченим бійцем. Скромний, життєрадісний і поважний до всіх без винятку – він ніколи не хизувався знаннями чи вміннями, але саме з його вуст більшість з нас вперше дізналися, хто такі – «ДаШКа та Утьос». Він з фанатичним захопленням розмовляв про зброю, як інструмент знищення ворога, фонтанував ідеями з її використання. На стрільбах його не важко було розпізнати характерний звук глушника, та дзвін гонга – стріляв дуже влучно, та не зазнавався і за нагоди відточував свої навички. Коли Краснопілля було уражене ракетою, Танчик в числі перших, власною автівкою з друзями прилетів на місце події, до прибуття служб, та кинулись рятувати потерпілих – надали дідусеві першу допомогу та відвезли до лікарні. До речі, тієї ночі на місці прильоту в його автівку заліз зляканий пес – мабуть відчув позитивну енергію господаря. Нам з Танчиком доводилося кілька разів виходити в одній групі на завдання, скажу відверто – в зв’язці з ним я почувався в рази безпечніше, ніж з будь ким іншим.

Ми не були близькими друзями, але я знав, що на нього можна покластися, це та людина, яка вміє бути справжнім другом.

Одного разу ми виїхали для аеророзвідки у небезпечне місце, Танчик був у групі прикриття. Це був квітень 2022 року, ми під’їхали до нижнього краю поля, на якому яскрава озимина різко виділялась на похмурому сірому фоні дерев. Після висадки з авто – веселе життєрадісне обличчя миттю стало серйозним та цілеспрямованим, кілька рухів – і воно заховалось під балаклавою. На ньому був його щасливий бронежилет – заношений, випалений сонцем, на задній плиті було графіті «каратель» – з часів його служби на контракті в АТО. Ми визначились з позиціями, Танчик розвернувся, зарядив зброю, направив ствола вперед, і понизивши силует – швидким обережним кроком попрямував нас прикривати.

У день поховання йшов дощ – недарма кажуть: коли ховають гарну людину – небо плаче. Тепер коли згадую Танчика – в уяві картина, як він ховає обличчя за балаклавою, заряджає зброю, і йде нас прикривати, йде, але вже ніколи не повернеться…

Царство небесне та вічний спокій герою. Спочивай з миром, друже, – згадує про Героя-захисника один з його побратимів.

«Вову Ганцева знаю дуже давно, хоча він був трішки менший за віком, але спільну мову з ним знайшла відразу. Починаючи десь з 2010 року ми дуже часто спілкувалися, він був кращий друг мого кращого друга. Пам’ятаю, як почалася війна у 2014 році, я закінчувала військову кафедру Харківського університету. Вова дуже хотів піти служити, але по контракту, і в десантні війська, куди було тяжко потрапити. У 2016 році його мрія здійснилася, відтоді у нього і зачіска була відповідна, яка не змінювалася до останнього дня. Через шість місяців після того, як він служив, я теж зібралася на контракт, так як і посада трішки військова. Він дізнався про мої плани, говорив зі мною годинами, відмовляв, щоб я не йшла на контракт. Але у жовтні 2017 я підписала контракт у мотопіхотні війська. Через рік у Вови закінчився контракт, він демобілізувався, був гордий тим, що він не лише десантник, а десантник-танкіст.

Пройшло десь пів року, він говорив, що у мотопіхоті себе не уявляє і ніколи туди не піде. А в квітні 2019 року Володя зателефонував і сказав: «Яно, готуй відношення, я готовий йти до вас служити. І так ми несли службу з ним рік в одній військовій частині.

Він звільнився по закінченню контракту. Я пішла в декрет. Після цього ми вже не так тісно спілкувалися. Але все змінила повномасштабна війна. 24 лютого Володя разом з моїм кумом – кращим другом, зателефонували мені, сказали що військкомат не працює, а їм потрібно терміново потрапити хоча б в Сумський військкомат, щоб їх мобілізували, друзі не могли стояти осторонь, так само як і в 2014 році.

Після їхньої мобілізації, ми знали, що вони в одній бригаді, потім їх перекинули в іншу частину. Розмовляли з хлопцями часто, але дуже коротко. Останній раз Володимир приїздив у Суми у кінці вересня, я вийшла до нього з чашкою. Він сказав: «Нічого собі, яка чашка, з такої чашки можна пити…». І коли крайній раз Вова заходив на позиції, в той день, коли він мав вийти з позицій, моя чашка розбилася… Володя був завжди добрий, завжди з посмішкою на обличчі, навіть коли була тяжка ситуація, його посмішка на обличчі ніколи не згасала», – зі сльозами та тремтінням у голосі говорить про свого кращого друга Яна Гриненко.

У Володимира Ганцева залишилися батьки, дружина, брат, племінник. Серце загиблого воїна зупинилося, але Володимир житиме доти, доки ми про нього пам’ятаємо. Висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким загиблого. Світлої дороги до нашого Небесного воїнства. Дякуємо та доземно вклоняємося Тобі, Герою, за жертовність і відвагу.

Інф. «Перемоги»

Джерело:
https://krasnews.com.ua/nezabutni-imena/za-geroyem-plakalo-i-nebo-zgaduyuchy-volodymyra-ganczeva/
20.11.2023
НЕЗАБУТНІ ІМЕНА
ЗА ГЕРОЄМ ПЛАКАЛО І НЕБО. ЗГАДУЮЧИ ВОЛОДИМИРА ГАНЦЕВА